І постане храм із руїн

Ідея відродження Стрітенської церкви у Києві належить
отцю Сергію (ТкаЧуку). Ось що він розповів:

– Була весна 1992 року. Блаженної пам’яті Святіший Патріарх Мстислав Скрипник, племінник і ад’ютант Симона Петлюри, звершував на руїнах Михайлівського собору чин освячення хреста на початок робіт з відбудови храму. Я тоді був послушником у щойно відродженому Михайлівському монастирі та студентом семінарії. І досі пам’ятаю незвичайну службу, яка надихала на повсякденну працю.

Пошук ділянки я розпочав із дослідження зруйнованих храмів Києва, оскільки вважав, що на початку духовного відродження України потрібно відбудувати наші святині, а потім уже споруджувати нові. З ласки Божої я знайшов провідного співробітника «Київпроекту» пана Юрія Паскевича, а він познайомив мене з архітектором Янушем Вігом, який і порадив мені поцікавитися історією Стрітенської церкви на Львівській площі столиці.

Як з’ясувалося, цей храм мав надзвичайно багату історію. Перші згадки про нього сягають ще княжих часів. У 1037 році син святого Володимира Великого Ярослав Мудрий огородив оборонним валом нові межі міста й побудував західні міські ворота – пізніше широко відому Львівську браму. Тоді й вивершили першу дерев’яну Стрітенську церкву, яка вінчала розбудову Києва на захід від святої Софії.

Саме Стрітенська церква першою зустрічала тих, хто подорожував із західних країн. Першою привітала вона й Богдана Хмельницького, коли гетьман після багатьох перемог урочисто в’їжджав до Києва. Важливо й те, що на відміну від деяких інших храмів, які з часом зникали, церква завжди незрушно височіла на Львівській площі. Усе це окрилювало роботу над проектом відтворення Стрітенської святині. Саме відтворення, а не нової побудови.

Ми врахували й те, що храм був своєрідним духовно-просвітницьким осередком, навколо якого об’єднувався провідний прошарок міської еліти. Підприємці, лікарі, вчителі, художники, представники дворянського зібрання, які мешкали в старій частині Києва, були благодійниками та парафіянами невеличкої за розмірами (порівняно з іншими), але затишної та особливо благодатної Стрітенської церкви. Вона мала сім недільних шкіл, три парафіяльні садиби з будинками. Перше жіноче товариство «Червоного Хреста» у Києві утворилося саме при Стрітенській церкві. Парафіяни опікувалися хворими, немічними, сиротами, каліками та страдниками Лук’янівської в’язниці.

У добу випробувань та гонінь Господь явив чудо на Стрітенській церкві. 19 липня 1923 року перед великою кількістю людей, що були на Сінній (Львівській) площі, несподівано оновилися хрести та куполи храму й почали сяяти, немов щойно позолочені. Диво оновлення торкнулося також і розписів храму, оновився стародавній образ святого Миколая. Навіть кінна міліція не в змозі була розігнати киян, що хотіли на власні очі побачити чудо Стрітенської церкви. Щоб знищити саму згадку про нього, 1934 року храм було зруйновано, парафіяльне майно та цінності конфісковано. Останній настоятель церкви отець Віталій Кулінський загинув у катівнях ГУЛАГу.

Клопоти про відбудову Стрітенської церкви вже тривають багато років. Віриться, що храм постане з руїн. Особливу надію вселяє те, що великою справою відродження почав опікуватися Президент України. Постійно підтримує нас Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет.

Автор: Микола Славинський