№5, березень 2008

Переваги та ризики вступу України до СОТ

Дискусії, які розгорнулися в Україні у зв'язку з її приєднанням до Світової організації торгівлі (СОТ), характеризуються дуже широким діапазоном думок – від ейфорійного вітання цієї події та очікування численних благ, які мало не зливою проллються на голови українців, до пророкувань майже катастрофічних наслідків, з апеляцією до твердження, мовляв, нібито досі взагалі не проведено жодних досліджень того, що може статися в період після вступу України до СОТ.

 

Володимир СІДЕНКО народився 1954 року. 1977-го закінчив факультет міжнародних відносин і міжнародного права Київського державного університету імені Т. Шевченка. З 1980 року займається дослідженням питань зовнішньої торгівлі та інших видів зовнішньоекономічної діяльності України у різних установах Національної академії наук України. Був експертом із зовнішньоекономічних питань у Комітеті в закордонних справах Верховної Ради України, позаштатним консультантом ОЕСР з питань іноземних інвестицій в Україні, науковим консультантом Президента України з питань зовнішньоекономічної політики.

Починаючи з 2000-го є учасником підготовки практично всіх щорічних послань Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України». Цього ж таки року захищає докторську дисертацію, присвячену проблемам системної трансформації зовнішньоекономічної діяльності в умовах переходу до ринкової економіки.

Як директор економічних програм Українського центру економічних і політичних досліджень імені О. Разумкова досліджував такі проблеми: «Україна на міжнародних ринках» , «Проблеми охорони інтелектуальної власності в Україні», «Україна і Світова організація торгівлі». Нині продовжує займатися дослідженням стратегічних питань інтеграції України до глобальних та європейських економічних структур, зокрема, проблем приєднання України до СОТ.

Автор 152 публікацій, включаючи монографії. Блискуче володіє не лише українською та російською мовами, а й англійською.

Обидва ці підходи дуже далекі від справжнього стану справ і, видається, випливають передусім із апріорно заданих політико-ідеологічних уподобань, а не з глибокого розуміння реалій міжнародної торгівлі та системи її регулювання в сучасному світі. А на ділі виважений аналіз наслідків приєднання повинен виходити  не з емоцій, а з глибоких знань, по-перше, теорії міжнародної торгівлі й доведених нею ефектів від лібералізації торгівлі та впливу інституцій ринкової економіки на економічний розвиток; по-друге, того, чим насправді є СОТ і які завдання вона вирішує на нинішньому етапі свого розвитку, які сильні та слабкі сторони її діяльності; по-третє, практичного досвіду країн, котрі раніше приєднувалися до СОТ, досвіду як позитивного, так і негативного.

Урахування всіх цих обставин дозволяє припустити, що в нинішніх дискусіях в Україні навколо СОТ часто припускається певна гіперболізація і навіть деяка містифікація ролі Світової організації торгівлі. При цьому не враховується, що вже сьогодні до її складу входить 151 держава. Більшість із них належить до групи країн, що розвиваються, причому чимало мають рівень розвитку нижчий, ніж Україна, не кажучи вже про велику групу країн, котрі за класифікацією ООН належать до найменш розвинених. СОТ – це передусім торговельний форум, майданчик для багатосторонніх переговорів, на яких вирішуються питання режиму регулювання світової торгівлі та пов’язаних з нею інших форм міжнародних економічних відносин. СОТ – це організація з вироблення багатосторонніх правил міжнародної торгівлі й уже потім – організація, що ставить за мету лібералізацію світової торгівлі, усунення в ній зайвих перешкод. Її діяльність дуже важко змалювати однією фарбою: вона оперує системою правил, які не можна оцінити однозначно. Проте сама наявність таких багатосторонніх правил – безперечний крок уперед порівняно з гіпотетичною ситуацією, коли довелося б мати справу з багатьма сотнями двосторонніх взаємно суперечливих договорів, із чиєю допомогою регулювалася б світова економіка.

Можна скільки завгодно критикувати сучасну  економічну глобалізацію та СОТ за недосконалості й нехтування певними корінними інтересами менш розвинених країн. Однак неможливо ігнорувати ключову обставину: на сьогодні в світі найбіднішими є країни, практично повністю виключені з процесів глобалізації, міжнародної торгівлі та міжнародних потоків капіталу. Саме ця обставина має бути основною при оцінці приєднання України до СОТ.

В інституційному аспекті перевагою приєднання до СОТ стане формування всередині нашої держави пов'язаної масштабними міжнародними зобов'язаннями системи економічного регулювання, яка внаслідок цього стане стабільнішою та передбачуванішою, захищенішою від постійних трансформацій у результаті зміни балансу політичних сил. Відомо, саме такі зміни постійно впливають (аж ніяк не позитивно) на параметри ділового клімату в Україні, роблять підприємництво в цілому й інвестування зокрема ризикованою справою. Таким чином, поява завдяки СОТ більшої стабільності та передбачуваності має загалом покращити внутрішні умови для економічної діяльності, сприятиме торгівлі та інвестиціям, а отже й загалом розвитку вітчизняної економіки.

І теорія міжнародної торгівлі, і практичний досвід приєднання трьох десятків країн до СОТ засвідчують: вступ до неї та супутня лібералізація торговельного режиму супроводжуються, зазвичай, прискореним зростанням валового внутрішнього продукту країни, підвищенням добробуту населення. Зокрема, слід врахувати, що в країнах – нових членах СОТ, котрі встановили середній рівень імпортного мита на рівні 16%, середньорічні темпи зростання ВВП у першій половині 2000-х років становили менше 4%, тоді як для тих, хто мав 2-відсотковий рівень імпортного тарифу, – близько 6%. Утім, конкретний розмір такого покращання досить помітно варіює залежно від структури й потенціалу економіки, яка приєднується, і конкретних умов такого приєднання. 

Звісно, істотну роль у визначенні переваг вступу до СОТ відіграють пов'язані з дією її норм нові можливості доступу до закордонних ринків. У цьому аспекті особливу вигоду в Україні отримають, вочевидь, ті галузі й види економічної діяльності, що вже досягли належного рівня міжнародної конкурентоспроможності. Їхні позиції на міжнародних ринках зміцняться внаслідок:

– скасування іноземними партнерами квотування імпорту окремих товарів з України (приміром, металів при вивезенні на ринки Європейського Союзу);

– обмеження застосування до України різного роду дискримінаційних дій, довільних процедур антидемпінгових розслідувань або спеціальних захисних заходів, які з моменту набуття членства в СОТ підпорядковуватимуться вже не рішенням національних органів регулювання торгівлі окремих країн, а процедурам, визначеним угодами СОТ;

– можливості доступу до багатосторонніх механізмів розв’язання торговельних суперечок, передбачених нормами СОТ.

Слід, однак, відзначити, що позитивні наслідки не настануть автоматично й одночасно зі вступом до СОТ: вони будуть відкладені в часі й потребуватимуть відповідних заходів у сферах –  кадрового (фахівці, обізнані з нормами СОТ), інформаційного (наявність доступної інформації та консультаційних послуг стосовно правил СОТ), організаційного (перебудова методів державної підтримки економічного розвитку й корпоративних стратегій розвитку), дипломатичного забезпечення (істотне розширення форм політичної підтримки діяльності українського бізнесу за кордоном).

Утім, наші недоліки часто є продовженням наших переваг. Так і в разі приєднання до СОТ. Безумовно, в умовах членства в цій організації зросте роль експортоорієнтованих галузей в економічному розвитку країни. Хоча, з огляду на практичний досвід інших країн, таке зростання далеко не завжди є гарантованим. Варто, утім, мати на увазі, що навіть за таких у цілому помірних змін структура економіки може зазнавати величезного впливу від тенденцій присутності на світових ринках. І при цьому не обов'язково приріст економічного зростання та добробуту через збільшення активності експортоорієнтованих секторів економіки нестиме з собою позитивні довгострокові зміни.

Ідеться про реальну небезпеку подальшого закріплення структурно несприятливого профілю міжнародної спеціалізації за країною, котра входить у світову економіку як постачальник насамперед товарів і послуг з невисоким вмістом доданої вартості та невисокою технологічністю. Адже лібералізація торгівлі справлятиме стосовно доступу до ринків неоднаковий (асиметричний) вплив на вітчизняні та зарубіжні компанії – виробників згаданих товарів і послуг. Позиції закордонних постачальників на ринку України, безумовно, посиляться внаслідок кращих цінових умов їхньої ринкової пропозиції. Водночас для українських постачальників на експорт мало що зміниться в коротко- й навіть середньостроковому періодах, адже їхня конкурентоспроможність ще тривалий час стримуватиметься через відставання за параметрами технологій (проблема відповідності міжнародним стандартам і проходження відповідної сертифікації), фінансової спроможності (можливість надавати споживачам кредити для придбання продукції), післяпродажного сервісу (наявність за кордоном розгалуженої сервісної мережі) та ін. За цих асиметричних умов, імовірно, приєднання до СОТ викличе подальший структурний перекіс у бік таких екологічно шкідливих експортоорієнтованих галузей, як чорна металургія, хімічна промисловість.

Показовими в цьому плані є результати дослідження, виконаного на замовлення уряду України дослідницьким консорціумом1, які передбачають за наявності позитивного макроекономічного результату приєднання (сукупна зміна добробуту та зростання реального ВВП, відповідно, в 5,2 та 2,4%, а в довгостроковому періоді – 10,2 та 4,8%) виразний прояв несприятливих структурних зрушень, включаючи:

– занепад низки важливих галузей матеріального виробництва і, що особливо важливо, передусім – машинобудування та харчової промисловості (основи продовольчої безпеки);

– пріоритетний розвиток у секторі послуг готельного й ресторанного господарства та помітне збільшення обсягу телекомунікаційних послуг за стагнації ряду соціально важливих секторів послуг (включаючи освіту, охорону здоров'я і соціальну допомогу, рекреаційні послуги та, хоч як це дивно, послуги з транспортування нафти та газу), скорочення сфери досліджень і розробок.

Навряд чи така парадигма структурної еволюції економіки вписується в пріоритети інноваційної моделі розвитку України, яку активно обстоюють останніми роками. Такий структурний «маневр» за певних умов може принести серйозні соціальні втрати через скорочення виробництва в ряді ключових і пріоритетних для України галузей і знецінення, унаслідок цього, наявного в цих галузях капіталу. А також – зумовити додаткові витрати суспільства з нейтралізації негативних зовнішніх ефектів (не лише для природи, а й для здоров’я населення) від гіпертрофії екологічно шкідливих експортоорієнтованих виробництв. І навряд чи за таких структурних параметрів розвитку вдасться досягти вказаних вище цифр зростання добробуту й реального ВВП.

Структурна проблема є найбільш довгостроковим серйозним викликом для економіки України в результаті приєднання до СОТ. Але цей виклик не єдиний. Велике значення має те, що Україна в процесі переговорів про умови приєднання взяла на себе зобов’язання в так званому форматі «СОТ плюс» – на  рівні, який є істотно вищим (особливо в секторі послуг), ніж для більшості нинішніх членів СОТ (передусім тих, хто приєднався до СОТ, уже маючи членство в ГАТТ іще до 1994 р.). Це видно і з умов лібералізації ринку послуг (зобов'язання щодо 150 секторів послуг із 155 існуючих), і з умов істотної лібералізації ринку сільськогосподарських продуктів, і з дуже широкого прийняття на себе зобов'язань за так званими секторальними ініціативами, які взагалі не є обов'язковим на сьогодні компонентом системи угод СОТ, і зі скасування багатьох процедур обов'язкової сертифікації тощо. Справедливості заради слід визнати, що формат «СОТ плюс» є не якимось фатальним упущенням українських переговірників, а досить типовим для останніх років підходом з боку старих членів СОТ до всіх новачків, не лише України. Тобто він є наслідком, по суті, дискримінаційного, безпрецедентного для всієї системи міжнародних організацій порядку прийому нових членів, досі практикованого СОТ.

Не кажучи вже про те, що додаткові зобов'язання створюють і додаткове навантаження в аспекті так званих імплементаційних витрат. Тобто витрат на виконання угод і пристосування до нових правил, які нестимуть і держава, і суб’єкти економічної діяльності в Україні. Згаданий формат приєднання створює також певну асиметрію в можливостях доступу до ринків – не на користь українських компаній. Щоправда, вказана асиметрія посилюється внаслідок призупинення з липня 2006 року переговорів в рамках нинішнього Доха-раунду СОТ, під результати якого проектувалися умови «СОТ плюс». А за таких обставин  Україна, пішовши на додаткові поступки, отримає компенсацію за них лише в невизначеному майбутньому й не визначеному на сьогодні розмірі, скоріш за все в меншому обсязі, ніж передбачалося.

Слід звернути увагу й на проблеми, які породжує для України існуюча невідповідність або неповна відповідність інтересам менш розвинених країн окремих чинних механізмів СОТ. Це, власне, й зумовлює гостре протистояння в рамках цієї організації між більш і менш розвиненими країнами. Ідеться передусім про три головні проблеми. По-перше, діючі в СОТ положення з субсидування сільського господарства створюють для розвиненіших країн односторонні переваги на світових ринках аграрної та харчової продукції. Адже розвинені країни – члени Організації економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР) витрачають на цілі підтримки свого сільського господарства понад 1 млрд. дол. США на день2, що істотно спотворює умови глобальної конкуренції. А досягти угоди в рамках Доха-раунду СОТ із цих питань не вдалося. Бо її фактично заблокували розвинені країни. Це й стало найголовнішою причиною призупинення нинішнього раунду багатосторонніх торговельних переговорів. На такому тлі виділений Україні ліміт за Сукупним виміром підтримки сільського господарства (3043,4 млн. грн.)3, тобто близько 600 млн. дол. США, не витримує жодного порівняння з наведеними вище цифрами.

Із іншого боку, в СОТ діє обмежувальна система стосовно державних субсидій для несільськогосподарських товарів, що в цілому обмежує  механізми державної допомоги розвитку, можливості в сфері структурної економічної політики. За таких умов в Україні підлягають скасуванню механізми підтримки розвитку окремих галузей, які вважалися пріоритетними. Звісно, далеко не завжди такі державні субсидії в минулому сприяли успішному розвитку відповідних галузей. Однак важко уявити собі ефективну структурну перебудову економіки нашої країни з виведенням на передній план виробництв товарів і послуг з високим рівнем технологічності, якщо держава буде абсолютно пасивною в аспекті їх підтримки в період їхнього становлення й початкових етапів розвитку (до моменту виходу на належний рівень конкурентоспроможності). Отже, скасування галузевих пільг ставить перед урядом України складне завдання реструктуризації системи державної підтримки економічного розвитку, з опануванням інструментів підтримки, котрі не порушують умов ринкової конкуренції й не суперечать нормам угод СОТ. Ясна річ, знадобиться певний час для розробки й ефективного впровадження такої нової системи промислової політики. І саме цей перехідний період буде досить складним для згаданих вище українських виробництв високотехнологічних продукції та послуг.

І, нарешті, третій суперечливий компонент системи угод СОТ небезпідставно пов’язують з Угодою про права інтелектуальної власності, що стосуються торгівлі (угода ТРІПС). Цей документ багато фахівців визнають найсумнівнішим елементом правової системи СОТ, який, захищаючи права інтелектуальної власності передових економік, на жаль, обмежує можливості скорочення технологічного відставання менш розвинених країн, не враховує інтереси захисту їхніх інтелектуальних здобутків. У цьому зв’язку Нобелівський лауреат Дж. Стігліц у своїй праці (спільно з Е. Чарльтоном) при оцінці порядку денного Доха-раунду переговорів в рамках СОТ відзначає: нинішня система ТРІПС забезпечує недостатній доступ менш розвинених країн до життєво необхідних ліків, обмежує виробництво й розповсюдження так званих ліків-генериків, що дешевші. Крім того, з боку провідних західних компаній має місце відверте біопіратство, коли вони патентують традиційні продукти харчування та ліки. Отож необхідно цілком переглянути угоду ТРІПС в інтересах країн, котрі розвиваються4. Ці міркування мають прямий стосунок і до України, особливо з огляду на поширену практику майже безкоштовного відкачування умів з нашої країни. Останні, влаштувавшись на роботу за кордоном, нерідко за безцінь передають результати фундаментальних напрацювань цілих наукових колективів з їхнім подальшим патентуванням на Заході. І така практика аж ніяк не обмежується чинною угодою ТРІПС.

Безумовно, вказані вище недоліки системи СОТ і механізмів прийому нових членів до цієї організації погіршуватимуть загальний баланс здобутків і втрат для України. Хоча певним чином дія ускладнюючих чинників обмежуватиметься двома важливими обставинами. По-перше, тим, що має місце певна тривалість процесу виконання зобов'язань. При цьому значна частина прийнятих під час переговорів зобов'язань реалізовувалася поступово впродовж кількох років, які передували досягненню остаточних  умов приєднання. Тобто Україна вже сьогодні, ще до набуття офіційного статусу члена СОТ, вже впровадила чималу частку цих зобов'язань, почасти вже живе в умовах СОТ. Крім того, окремі зобов'язання на майбутнє (приміром, стосовно сільського господарства, продукції машинобудування) мають перехідні періоди для виконання – в основному до 2010 року, в окремих випадках – до 2013 року. Це створює своєрідний буфер, що пом'якшуватиме дію процесів відкриття ринків для зовнішньої конкуренції, подовжуючи термін ринкової адаптації.

По-друге, і це, мабуть, головне, є принципова можливість нейтралізації дії негативних або ускладнюючих чинників заходами адекватної державної політики сприяння економічному розвитку та підвищенню конкурентоспроможності, зокрема через дозволені СОТ форми державної допомоги (на цілі проведення досліджень і розробок, освіти й підготовки кадрів, розвитку інфраструктури загального користування тощо). Тобто на абсолютну більшість нових викликів і ризиків для економіки, які виникають унаслідок приєднання до СОТ і які, до речі, можуть посилюватися й окремими несприятливими чинниками, що не мають стосунку до сфери цієї організації (наприклад, нинішнім уповільненням світового економічного зростання), потенційно існують адекватні відповіді та заходи протидії.

Попри всю значущість заданих умов приєднання, загальний баланс позитивів і негативів від вступу України до СОТ вирішальною мірою залежатиме не стільки від них, скільки від ефективного вжиття керівними органами країни заходів у напрямі підвищення потенціалу використання переваг глобальної торговельної системи та потенціалу протидії викликам і ризикам, котрі випливають із членства в СОТ.

Конкретним інструментом втілення таких заходів могла б бути ухвалена на найвищому державному рівні Національна програма конкурентоспроможності, спрямована на розвиток ключових чинників конкурентоспроможності (наукових розробок, освіти, сучасної інфраструктури), здійснення відповідних структурних та інституційних перетворень – як на рівні державної політики сприяння розвитку, так і на рівні формування адекватних корпоративних стратегій конкурентоспроможності.

Сьогодні вже навряд чи варто акцентувати увагу на ймовірних умовах приєднання, якби, приміром, Україна вступила в переговорний процес із ретельно проробленою довгостроковою стратегією розвитку та чітко окресленими структурними пріоритетами (як це, скажімо, робив Китай), або якби Україна ще на ранніх етапах з низкою інших претендентів на вступ до СОТ виробила спільні підходи в ключових питаннях. Ясна річ, у такому разі вони були б, вочевидь, набагато кращі. Проте, сталося так, як сталося. І за цих обставин раціональніше не шкодувати за втраченими можливостями, а шукати шляхи ефективного вирішення проблемних питань. Результати приєднання країни до СОТ будуть, урешті-решт, такими, якою буде економічна політика України – як в аспекті необхідних внутрішніх перетворень, так і в аспекті реалізації політики участі в багатосторонніх торговельних переговорах.

Останнє є окремою і дуже важливою проблемою, що досі перебувала в тіні проблематики приєднання. Але сьогодні вона виходить на перший план. Наша держава має нині замислитися над тим, що вона робитиме як член СОТ, якими будуть її пріоритети, котрі вона обстоюватиме в цьому міжнародному торговельному клубі, хто буде її союзниками та якими засобами вона добиватиметься реалізації своїх інтересів.

Автор: Володимир СІДЕНКО

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Сьогодні, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Сьогодні, 28 березня

Чехія виділить кошти на свою ініціативу щодо закупівлі боєприпасів для України Сьогодні, 28 березня

ЄС розблокував пільги для України, Косово йде в Раду Європи, "коаліція бронетехніки": новини дня Сьогодні, 28 березня

ЗМІ: Заява Макрона про відправку військ в Україну розлютила американських посадовців Вчора, 27 березня

Словенія приєднається до ініціативи Чехії із закупівлі снарядів для України Вчора, 27 березня

Естонія готова підтримати прем’єра Нідерландів на посаду генсека НАТО Вчора, 27 березня

Реєстр збитків від агресії РФ визначив дату початку роботи та пріоритетних постраждалих  Вчора, 27 березня

У Польщі заявили, що близькі до угоди з Україною щодо агропродукції Вчора, 27 березня

Глава МЗС Швеції: НАТО має створити більше стратегічних труднощів для Росії Вчора, 27 березня