Де небо п’ють через трембіти...

На самий вершечок музично-диригентського олімпу ХХ сторіччя вознестися судилося трьом велетням: італійцю Артуро Тосканіні, австрійцю Герберту фон Караяну та українцеві Стефану Турчаку. Вони були водночас музикантами й диригентами-драматургами, психологами й великими патріотами своїх націй.

Артуро Тосканіні почав диригувати в пролозі кривавого століття, Герберт фон Караян і Стефан Турчак – у фіналі. Вони диригували не тільки виконанням геніальних творів, а й мільйонами людських сердець!

Феномен Стефана Турчака до сьогодні залишається нерозгаданим. Такі обдаровання приходять до нас або за логікою якихось біологічних закономірностей, або ж за велінням самого Творця.

Стефан Васильович Турчак народився 28 лютого 1938 року в споконвічно українському селі Мацковичах неподалік Перемишля (Польща) в сім’ї хліборобів. Під час операції «Вісла» родину було примусово вивезено до Радянської України в село Дубляни, що на Львівщині.

Стефан Турчак тягнувся до музики ще змалечку. Дива в цьому не було ніякого. Батько Стефана Василь Миколайович пристойно грав на скрипці, сопілці, мандоліні. Мати Стефанія Миколаївна мала сильний красивий голос і була солісткою в церковному хорі. А ще напувало душу малого Стефана довкілля карпатського краю – обрядові свята, сільські гуляння, весілля...

Несподівано помирає мати. Батько згодом іде в іншу сім’ю. Дванадцятирічний Стефан залишається з дідусем і бабусею... Гірко. Несправедливо.

Терпіння, наполегливість і велика любов до музики приводять хлопця на хормейстерське відділення Львівського музично-педагогічного училища імені Філарета Колесси. В училищі молодий музикант навчається по класу скрипки, хорового й оркестрового диригування, відтак вступає до Львівської консерваторії у клас видатного диригента, композитора, педагога Миколи Колесси, який зумів акумулювати творчі можливості свого улюбленого студента, розкрити в ньому талант тонкого інтерпретатора, зарядженого невичерпною енергією почуттів. Вдумливий педагог не помилився. Ще будучи студентом, Стефан Турчак дебютував як диригент Львівського театру опери та балету. А далі – Київ.

З 1962 року він – диригент-стажист Державного симфонічного оркестру УРСР. У 25 років очолює цей оркестр. На його концерти квитків купити було неможливо. До того ж колектив гастролював у багатьох країнах.

Автор: Віктор ЖенЧенко