передплата Українською | In English

№3, лютий 2008

Милостині кобзарі не берутьМилостині кобзарі не беруть

Поділитися:

Нещодавно минуло сто років відтоді, як народився принципово новий музичний інструмент – хроматична (повноголоса) бандура. Витворив її народний майстер із Корюківки, що на Чернігівщині, Олександр Корнієвський (1889—1988).
Саме до нього свого часу поїхав навчатися кобзар-лірник Василь НеЧепа.

Страдіварі з лісової Корюківки

— Пане Василю, як вас зустрів славетний кобзар?

— Непривітно, дуже насторожено. І не лише тому, що йому тоді йшов дев’яносто четвертий рік, зрештою, навіть не тому, що мав за плечима вкрай складне життя (голодував, був гнаним, відбув сталінські табори), а тому, що, як з’ясувалося, гості часто приїздили, багато обіцяли, та нічого не робили, аби посприяти майстрові продовжити його унікальну справу.

— А ви запропонували свою допомогу…

 

Народився 1940 року в Носівці — колишньому козацькому містечку на Чернігівщині. Співуча нечепівська сім’я відіслала хлопчика навчатися до місцевого скрипаля Олександра Сопіги. Гру на кобзі та лірі опановував у відомого музики-віртуоза Олександра Корнієвського, який перейняв таємниці струнного мистецтва від славетного майстра Терентія Пархоменка (1872—1911).
Нині Василь Нечепа — єдиний представник старосвітської (вже розвинутої ним самим) чернігівської кобзарської школи, яку Гнат Хоткевич вважав найдавнішою в Україні. З унікальною виготовленою на замовлення кобзою об’їздив півсвіту. Цілісну концертну програму «В рокотанні-риданні бандур» відзначено Національною премією України імені Тараса Шевченка (2006). Козак-характерник, старший науковий співробітник Науково-дослідного інституту українознавства, заслужений артист України. Син Роман і донька Маруся — бандуристи.

— Так. Автор «Слова о полку Ігоревім» згадує співця Бояна. Гордо підвівши голову, він торкає струни на інструменті, подібному до цимбалів або гусел, і «пісню творить». На багатьох малюнках, де зображено славетного Мамая, можна помітити вже інший інструмент: козак тримає його лівою рукою, а грає правою. То — кобза. Вона поєднує в собі баси-бунти (довгі струни) й приструнки. Своєрідний праобраз кобзи увічнено ще в сиву давнину — на фресці Софійського собору (ХІ століття).

 Запозичивши старовинну козацьку гру — одбоєм — у свого земляка Терентія Пархоменка, Олександр Корнієвський прирівняв кобзу до арфи чи рояля, аби вона звучала в різних тональностях. Для цього довелося збільшити звукоряд, між приструнками почепити півтонові струни, а потім поставити на них перемикачі. Загалом майстер виготовив 180 бандур.

— Чим найбільше запам’ятався Олександр Самійлович?

— Працелюбністю. З мовчазної деревини він, окрім бандур, виготовив ще тисячі інструментів. Пішли до людей скрипки, гітари, арфи, цимбали, мандоліни та балалайки. Умілець використовував різні породи дерев, зокрема клен, явір, горіх, тополю. Подумки я називав Корнієвського так: маестро Страдіварі з лісової Корюківки, віртуоз. Якби це сказав хоч раз уголос, народний майстер образився б на все життя.

Три місяці й три дні навколо світу з кобзою

— Нині кобзар — це неприкаяний самітник у смушевій шапці…

— Ні й ще раз ні! Кобзарство сьогодні аж ніяк не архаїчне. Так, ми зберігаємо традиції, але співаємо не лише про минуле, а й про сьогодення. Зрештою, маловідомі думи, легенди, билини та перекази чернігівського краю, які я включаю до своїх програм, наснажені роздумами про вічні, актуальні й нині теми: добро і зло, правду і кривду, віру й зраду… Саме про це добираю сучасні пісні. З ними вже об’їздив півпланети.

До речі, здійснив і своєрідну навколосвітню мандрівку з кобзою. Маршрут накреслив такий: Росія — Балкани — Об’єднані Арабські Емірати — Індія — Австралія — Гаваї — Канада — США та країни Західної Європи. Подорожував три місяці й три дні. Великі зали завжди були переповнені. Навіть у таких країнах, як екзотичний Ліван, кобзарський спів сприймали дуже тепло. Заходив до багатьох осель і мало не в кожній бачив портрети Маркса та Леніна. Їх так і не зняли ті, хто свого часу навчався в Радянському Союзі. Кожен другий колишній студент привіз із собою дружину. По-різному склалися їхні долі, але жодна емігрантка не забула рідної мови.

«Ку день клевий, лебеню!»

— Крім кобзи, ви часто граєте на лірі.

— Так, маю колісну ліру, яку на замовлення зробили майстри Мельнице-Подільської експериментальної фабрики музичних інструментів, що на Тернопільщині. За взірець вони взяли стародавню українську ліру, але витворили оригінальну хроматичну клавіатуру. Це дає змогу грати в мінорі й мажорі без перестроювання.

— Ви — знаний козак-характерник, але часто-густо в добірному товаристві користуєтеся своєрідною кобзарською мовою…

 — А який українець живе без жартів? Коли ж серйозно, то давня справжня кобзарська мова — лебійська. Вона — своєрідний код, незбагненний для непосвячених. Колись казали так: «Ку день клевий, лебеню!». Це означало: «Добридень, діду!». Царські жандарми, які завжди переслідували кобзарів, так і не вивчили їхньої мови. Шкода, що навики давнього спілкування втрачено. А його досліджували й намагалися зберегти Пантелеймон Куліш і Микола Лисенко. Нині ми збираємо кожне словечко: хочемо випустити спеціальний довідник.

— Коли стикаєтеся з проблемами, то вдаєтеся до лебійської мови?

— Доводиться. Дедалі більше поширюється профанація кобзарства, дається взнаки заробітчанство. То не кобзар, який нібито грає-співає біля соборів, а насправді просить милостиню. Бракує інструментів, майстрів-віртуозів, та все ж бандурна справа живе. Ми наполегливо, мало не щодень повторюємо: кобзарство — самостійна цілісна наука. Протягом століть наставники вчили не лише співати, а й сіяти в людські душі зерна правди, милосердя та віри. Кобзарі — це насамперед високоосвічені просвітителі, сини свого народу. За часів Богдана Хмельницького кобзарями нерідко ставали козаки, яким у полоні викололи очі. Тоді звитяжці замість шабель брали кобзи й ішли попереду війська, закликаючи боронити Україну. Сьогодні, без перебільшення, нашу бандуру знає весь світ.

 

Розмову вів
Микола СЛАВИНСЬКИЙ.

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

«Оцінювальная мафія» збирає гроші для просування законопроекту № 2047 Вчора, 14 жовтня

Могеріні назвала задовільними плани Києва щодо Донбасу і реформ Вчора, 14 жовтня

У Жеваго заявили, що жодних "юридичних повідомлень" він не отримував Вчора, 14 жовтня

Новини 11 жовтня: про іноземців на ринку землі, нову посаду Вітренка, тіньову економіку 12 жовтня

Зеленський підписав один з ключових законів для "промислового безвізу" з ЄС 11 жовтня

ЄС обговорить відповідь на дії Туреччини в Сирії, можливі санкції 11 жовтня

Розкрадання мільйонів з "Укрзалізниці": Суд заарештував майно екс-депутата Іщенка 11 жовтня

Прем’єри Ірландії і Британії заявили про позитив щодо Brexit: угода можлива до 31 жовтня 11 жовтня

Фаріон: Українці програють через те, що постійно орієнтуються на чужинця 11 жовтня

Болгарія підписала угоду з Грецією для скорочення повної газової залежності від РФ 10 жовтня