передплата Українською | In English

№3, лютий 2008

«Ліберійщина»«Ліберійщина»

Поділитися:

Майже двадцять років тому мав досвід служби в Берліні, де район дислокування нашої військової частини Карлсхорст уже давно прозивався по-свійськи – Карловка. Можливо, тому і не надав особливого значення повідомленню про те, що на початку ХХІ століття доведеться служити за сім тисяч кілометрів від Батьківщини – на «Ліберійщині». Саме так цю землю назвали вояки з українського миротворчого контингенту Місії ООН у Ліберії.

Ліберія – невеличка країна у центрі світу на західному узбережжі Африки. Майже на екваторі, на нульовому меридіані, майже в центрі величної Атлантики та врівні з нею. Таке географічне розташування зумовлює особливості формування ландшафту, економіки, політики, людських стосунків тощо.

З одного боку – безкраї болота, а з другого – безмежні хащі. Зелене розмаїття формує цілі поверхи до 30 метрів заввишки (окремі представники флори, за даними вертолітного висотоміра, сягають і 60 метрів!), а разом схоже на суцільну стіну. Зрозуміло, що доріг мало, а більшість із тих, що є, вкрай важкі. Коли влітку розпочинається сезон дощів, вертоліт стає єдиним зв’язком із цивілізацією, яку уособлює тут столиця країни – місто Монровія.

Затяжні війни за національне багатство та владу призвели до зубожіння народу Ліберії. Питанням життя та смерті стала вже не зброя, а їжа!

Саме тому перевезення продуктів у віддалені та важкодоступні райони для українського 56-го окремого вертолітного загону Місії ООН у Ліберії і сьогодні є головним завдання, як і підтримка та прикриття з повітря миротворчих операцій або патрулювання кордонів від озброєних повстанців.

300 військовослужбовців різних категорій та фахової приналежності, шість бойових Мі-24, вісім десантно-транспортних Мі-8, визнаних у світі та особливо на африканському континенті, більш як 80 одиниць бронетанкової й спеціальної техніки становлять основу бойового потенціалу загону. Із січня 2004 року, коли за мандатом ООН перший український вертолітник став на ліберійську землю, здійснено вісім ротацій загону. Щонайменше 150 годин нальоту отримують льотчики за час своєї служби в Ліберії, дехто з них – по 450–500. Зокрема, на Грінвіллі є можливість набрати по 150 годин і за місяць. Статистика свідчить: за час свого існування 56-й окремий вертолітний загін Місії ООН у Ліберії перевіз понад сто тисяч пасажирів та близько трьох тисяч тонн корисних вантажів. Загальний наліт лише за чотири роки служби загону в місії (UAU UNMIL за місцевою класифікацією) скоро сягне 25 тисяч годин! За цифрами стоять не тільки врятовані хворі чи потерпілі від голоду. У 2006 році, коли країна постала перед виборами президента, демократичне право голосу до багатьох куточків Ліберії у прямому сенсі донесли саме українські вертолітники!

Серед найважливіших завдань, які з честю виконали українці, – забезпечення в різний час офіційних візитів Генерального секретаря ООН, перших осіб Сполучених Штатів Америки, Китаю, Нігерії, Німеччини. Згідно з наказом Командувача об’єднаних сил Місії ООН у Ліберії для авіаційного супроводження та прикриття кортежів, здійснення заходів безпеки з повітря кожного разу зі складу 56 ОВЗ надавали пари вертольотів Мі-24 та наземну групу бойового управління.

У червні минулого року під керівництвом Місії ООН у Ліберії проведено активну фазу навчань «Зелений горизонт-3». Їхня мета – обізнаність щодо становища у Сьєрра-Леоне, на яку поширюється юрисдикція місії, відпрацювання взаємодії між військовими підрозділами UNMIL, а також тренування поетапної евакуації персоналу Спеціального суду Сьєрра-Леоне (SCSL).

9 липня 2007 року екіпажі Мі-8 виконали завдання Місії ООН у Ліберії з повітряної підтримки організації та проведення місцевих виборів у провінції Гранд Басса. Два вертольоти під керівництвом командирів екіпажів підполковників Юрія Стороженка та Олександра Антосіка доставили адміністрацію виборчого округу, обладнання, необхідний запас їжі та питної води в окремі важкодоступні райони округу.

Не раз вертольоти українського миротворчого контингенту здіймались у повітря для пошуку та порятунку тих, хто зазнав лиха, десятки разів – із метою медичної евакуації постраждалих миротворців із віддалених контингентів; здійснювали висадку та прикриття з повітря сил швидкого реагування місії.

Крім того, щодня Мі-24 патрулюють кордони та проблемні території. Мі-8 здійснюють гуманітарні перевезення, оперативне переміщення спостерігачів та військовослужбовців інших національних контингентів. До 10–12 бойових машин злітає в повітря для виконання завдань, що надходять з оперативного центру управління авіацією місії, перебуваючи в небі 3–5 годин. Бойову роботу ведуть за двома напрямами: RIA – міжнародний аеропорт Робертсфілд, що за 60 км від Монровії, де й базується загін, та майданчик Грінвілл на відстані 200 кілометрів від базового табору. На ньому постійно утримується три вертольоти з екіпажами та всім необхідним для автономної роботи.

Щоб картина була повнішою, треба згадати, що таке «польоти в умовах спекотного та вологого клімату». Третина кордонів Ліберії – теплі води Атлантики. Майже стовідсоткова вологість спостерігається тут будь-якої пори року. Накопичена за ніч над землею волога піднімається саме на ту висоту, де зазвичай і працюють наші вертольоти. За такої інтенсивності роботи, у граничних умовах експлуатації, за середньої денної температури повітря +25–30° С та стовідсоткової вологості вертольоти за півтора року майже випрацьовують установлений ресурс.

У суворих африканських буднях вояки шліфують і власні професійні навички. За період більш як шість місяців попередньої, сьомої, ротації програму підготовки до бойових дій у простих метеоумовах виконали шість льотчиків – командирів екіпажів. Зокрема, на Мі-8 до бойових дій у ПМУ готові командир екіпажу капітан Павло Гончаренко та льотчик-штурман майор Мухаммад Буланбаєв, на Мі-24 – командири вертольотів капітани Сергій Ващенко та Віталій Нечипоренко, льотчик-оператор ланки Олексій Євдокимов.

За півроку виконання завдань багато пілотів українського миротворчого контингенту досягли певних вершин особистої майстерності. Загальний рубіж у 1000 годин, проведених у небі, подолали майори Олександр Лісничий, Олександр Броварний, Віталій Цапко. Відтепер офіцерів допущено до самостійного виконання завдань Місії ООН у Ліберії як командирів екіпажів. 2000 годин загального нальоту «за плечима» мають підполковники Сергій Остапенко та Віктор Опанасюк.

Проте будь-яка медаль має два боки. Для українського війська це вже «свята традиція»… Надворі двадцять перше століття, життя змінюється не за днями, а за годинами. Гнучке та прагматичне законодавство зацікавлених країн дозволяє використовувати миротворчість як перспективний плацдарм для зміцнення зовнішньополітичних позицій, міжнародного авторитету. Водночас як рішучий стимул військової служби у власній армії.

А наша країна традиційно «бере» стабільністю. Ще на початку буремних дев’яностих минулого століття формувалася нормативно-правова база участі військ у миротворчих операціях, здійснювалися відповідні фінансові обґрунтування. Відтоді не змінилося майже нічого! Економність урядів гідна щонайбільшої поваги, але частіше викликає подив в обізнаних місійних клерків, що врешті й формує авторитет України та її миротворців. Усе, як у природі – слабкий і беззахисний не має права на життя!

Навіть ставлення вищого керівництва до діяльності своїх миротворчих підрозділів неначе залишилось таким, як у минулому. Є загін, служить і працює, спецфонд за рахунок ООН наповнюється. А люди? Що ж, людей у нас багато, незамінних немає. Нагодовані обіцянками офіцери та солдати дедалі частіше, завершуючи ротацію, повертаються додому з упевненістю більше туди не потрапляти.

Недарма я розпочав з «Ліберійщини». Зі своєю сталістю менталітету лише бараболю не почали вирощувати на власних городах. Але скоро доведеться. Місія знизила норми продовольчого забезпечення. Для піхотного солдата східного типу вагою 50 кг це, може, й норма, а для льотчика – неприпустимо. Питання: хто заступиться? Деякі уповноважені посадовці в цей час, наче відгороджуючись від проблеми, починають паркани всередині базового табору будувати, хоч і з бамбука, проте фарбовані у традиційно армійський темно-зелений колір. І це аж ніяк не єдина проблема. Але в нас як – поки грім..?

За сім тисяч кілометрів від домівки всі вже звикли покладатися тільки на себе. Район аеродрому нагадує велике село, де на порівняно малій території живуть місцеве населення, пакистанський підрозділ, нігерійська рота, строката команда ООНівських сил поліції… От і будують стосунки, наче в автентичному українському селі, де є добрі та погані сусіди, де свої, не зрозумілі іншим відносини. Одне не вкладається в схему. Для темношкірого місцевого ліберійця біла людина однозначно є багатою. Та й кіно завжди показує: за одного скривдженого білого мститься вся їхня армія на чолі з верховним головнокомандувачем.

Але нам на «Ліберійщині» дедалі важче приховувати свої злидні та недолугість власної, колись добре задуманої системи.

Автори: Сергій СИЗОНЕНКО, Олександр КЛИМЕНКО

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

«Оцінювальная мафія» збирає гроші для просування законопроекту № 2047 Вчора, 14 жовтня

Могеріні назвала задовільними плани Києва щодо Донбасу і реформ Вчора, 14 жовтня

У Жеваго заявили, що жодних "юридичних повідомлень" він не отримував Вчора, 14 жовтня

Новини 11 жовтня: про іноземців на ринку землі, нову посаду Вітренка, тіньову економіку 12 жовтня

Зеленський підписав один з ключових законів для "промислового безвізу" з ЄС 11 жовтня

ЄС обговорить відповідь на дії Туреччини в Сирії, можливі санкції 11 жовтня

Розкрадання мільйонів з "Укрзалізниці": Суд заарештував майно екс-депутата Іщенка 11 жовтня

Прем’єри Ірландії і Британії заявили про позитив щодо Brexit: угода можлива до 31 жовтня 11 жовтня

Фаріон: Українці програють через те, що постійно орієнтуються на чужинця 11 жовтня

Болгарія підписала угоду з Грецією для скорочення повної газової залежності від РФ 10 жовтня