СОТ. 152-й іде!

У Женеві 5 лютого на засіданні Генеральної ради СОТ Україну прийняли до Світової організації торгівлі.

5 лютого 2008 року у Женеві Президент України Віктор Ющенко та Генеральний директор Світової організації торгівлі Паскаль Ламі підписали Протокол про вступ України до СОТ.
«Це великий історичний день для України, української нації, і я хотів би привітати з цим, перш за все, український народ», – сказав Віктор Ющенко після церемонії підписання. Він також подякував усім причетним до події за підтримку, досягнуті компроміси й порозуміння.
Вітаючи Україну, Паскаль Ламі назвав протокол про вступ «великим документом, який є результатом важкої роботи». «Ви потрібні нам, потрібні ваші знання та досвід», – зазначив він, звертаючись до української делегації.
Нагадаємо, що Верховна Рада до 4 липня має ратифiкувати угоду про вступ до СОТ, і тільки пiсля цього протягом 30 днiв Україна стане повноправним членом цієї організації.

Президент України Віктор Ющенко заявляв про вступ нашої держави до Світової організації торгівлі як про одне з пріоритетних завдань зовнішньої політики. У вересні 2005 року він запевняв: «Найближчим часом Україна стане членом СОТ. Для досягнення цієї мети залишилися суто формальні речі». Проте ці формальності цілковито не зникли ні в 2005, ні у 2006 роках. Виняткова можливість вступу до СОТ постала перед Україною лише наприкінці 2007 року, коли Робоча група зі вступу України до СОТ мала розглянути заявку нашої держави на вступ до організації 19–20 грудня. Проте цю процедуру було знову відкладено й перенесено на 25 січня 2008 року. Офіційною причиною названо відсутність узгоджених експортних мит між Україною та ЄС. І справді, ЄС не надто вже охоче йшов на підписання даного документа, висуваючи геть неприйнятні для України умови. Угоди було досягнуто лише 16 січня 2008 року на зустрічі в Лондоні Комісара ЄС з питань торгівлі Пітера Мендельсона й української делегації на чолі з віце-прем’єр-міністром Григорієм Немирею. Проте за неї варто було поборотися, адже вона є не лише перепусткою нашої держави до СОТ, а й умовою поглиблення відносин з ЄС.

Справді, зволікати далі було вже неможливо: 17 грудня Україна підписала останній, 53-й, двосторонній протокол про доступ на ринки товарів і послуг із Гватемалою, що є необхідною умовою вступу до СОТ. 14 листопада українські урядовці підписали відповідні протоколи з В’єтнамом і Киргизстаном. До речі, процес підписання протоколу з Киргизією став яскравим прикладом «державної свідомості» України. Наша країна не пристала на вимоги Киргизької Республіки про визнання боргу України у 27 млн. дол. державним. Як сказав тодішній міністр закордонних справ Арсеній Яценюк: «Жодних міждержавних боргів 1992–93 років Україна не визнавала, не визнає і не визнаватиме». Тому Україна й надала Киргизії 138 млн. гривень (27,3 млн. дол.) гуманітарної й матеріально-технічної допомоги. Цим кроком наша країна «підтримала марку» незалежного гравця на міжнародній арені зі своєю чітко визначеною позицією, адже й правонаступництво, й, по суті, будь-які борги СРСР належать Росії. Імовірно, тут буде слушним зауваження про певний тиск на Киргизію з боку Кремля, адже РФ має набагато менше можливостей вступу до СОТ нині, ніж Україна, а, зважаючи на небажання Росії зняти мито за переліт літаків над Сибіром, ця перспектива для нашого північного сусіда стає ще віддаленішою. Хоча певне небажання Росії пропустити Україну до СОТ є зрозумілим: ця організація виступає в ролі чудового арбітра у розв’язанні суперечок, схожих із тими, що існують у відносинах між Україною й РФ у газовій чи м’ясо-молочній галузях. Але, з другого боку, ці непорозуміння легше було б вирішити, задіявши механізми в рамках СОТ. Тому Україні вступ Росії до СОТ був би на користь.

А сама Україна більш ніж упевнено прямує до лав СОТ, прагнучи стати її 152-м членом. Після майже 15-річного періоду вступних випробувань.

Автор: Юлія Цирфа