Особливості використання Інтернету у виборчій кампанії

Світова політична практика свідчить, що Інтернет стає дедалі популярнішим інструментом у виборчих кампаніях. Саме Інтернет, точніше персональний сайт, дав змогу одному з основних кандидатів на пост президента США Дж. Керрі встановити рекорд: зібрати більш як 100 млн. доларів пожертвувань, тоді як його супернику – Дж. Бушу – лише 55 млн. [9].

Світова політична практика свідчить, що Інтернет стає дедалі популярнішим інструментом у виборчих кампаніях. Саме Інтернет, точніше персональний сайт, дав змогу одному з основних кандидатів на пост президента США Дж. Керрі встановити рекорд: зібрати більш як 100 млн. доларів пожертвувань, тоді як його супернику – Дж. Бушу – лише 55 млн. [9]. Останні президентські вибори у Франції також продемонстрували зростання важливості інтернет-технологій у виборчій кампанії. Головні претенденти на цю посаду вдалися до двох різних підходів у їх використанні. Переможець – Н. Саркозі – зробив ставку на широке використання на персональному сайті відеоматеріалів. (Американський політтехнолог від Республіканської партії М. Мерфі визнав, що «сайт Саркозі був багато в чому «просунутіший», ніж більшість типових американських політичних сайтів» [11]. А його суперниця – С. Руаяль – скористалася Інтернетом як соціальною мережею, повністю використовуючи потенціал блогів (інтернет-щоденників) і форумів, заінтригувавши мереживну спільноту ресурсом Segoland (segoland.canalblog. com), на якому ненав’язлива реклама кандидата-соціаліста поєднувалася з жартами на її адресу. 

Водночас в Австралії вперше в політичній історії Інтернет може визначити результат парламентських виборів. Один із основних претендентів  – К. Радд – також побудував виборчу кампанію на використанні в Інтернеті соціальних мереж шляхом створення персональних сторінок із можливістю додавати інших користувачів у службах Facebook.com і MySpace.com. Зокрема, на Facebook.com йому вдалося переконати близько 5 тис. користувачів стати його «друзями»: регулярно переглядати його сторінку. А на порталі MySpace.com кількість останніх перевищила 21 тисячу [1]. Отже, його команді вдалося скоротити дистанцію між політиком і виборцем.

Щодо українських реалій, то ще 2005 року С. Гавриш заявив: В. Ющенко став Президентом саме завдяки Інтернету. «...майже 100% журналістів, які працюють в інтернет-виданнях були саме на його боці. Саме ця інтелектуальна еліта сформувала відповідну позицію в суспільстві» [4].

До переваг інтернет-технологій слід віднести такі:

– легкість і швидкість публікації інформації;

– доступ до цільової аудиторії шляхом автоматичного встановлення географічного місцерозташування користувача (а відповідно, гіпотетичного матеріального стану, расової і релігійної приналежності) через ІР-адресу й показ «відповідної» реклами на сайті;

– відсутність просторових і часових обмежень;

– швидкий зворотний зв’язок;

– демонстрація залученості політика чи політичної структури до сучасних технологій, що символізують прогрес (інтернет-конференції, згадування про інтернет-присутність політика в традиційних ЗМІ) [6];

– створення видимості підтримки політика інтернет-аудиторією;

– дешевизна рекламної кампанії (відомий російський політтехнолог М. Гельман заявив, що за рахунок Інтернету бюджет федеральної кампанії 1996 року, оцінюваний у 4,4 млн. доларів може бути вдвічі менший) [7];

– законодавча неврегульованість віртуального простору, що дає змогу обходити обмеження щодо використання коштів із виборчих фондів і вдаватися до нечесних методів боротьби без жодних наслідків. Так, у США відсутність законодавчого врегулювання діяльності інтернет-кампаній уможливлює проведення агітації за кандидатів будь-кому. Тож багато організацій використовують Інтернет для підтримки кандидата, який захищає їхні інтереси, розміщаючи на своєму сайті його рекламу, що подає кандидата у вигідному світлі. Часто це обертається тиражуванням неперевірених чи перекручених фактів, приписуванням висловлювань і бомбардуванням користувачів всесвітньої павутини «спамом» (небажаними електронними розсилками) [10]; 

– постійне збільшення аудиторії Інтернету.

Проаналізувавши практику застосування інтернет-технологій у ході виборчих кампаній протягом кількох останніх років, можна виокремити такі найпопулярніші інструменти, які поділяються на традиційні та новітні. До традиційних належать:

1) «злив» компрометуючих фактів чи дезінформації, які «легітимують» появу такої інформації у традиційних ЗМІ, знімаючи з них відповідальність за її правдивість. Є дві протилежні точки зору стосовно ефективності такої технології. Частина експертів стверджують, що з часом вони втрачають ефективність, бо традиційні ЗМІ уже мають досвід роботи з такими сайтами й досить обережно ставляться до викладеної на них інформації. Їхні опоненти переконані, що, з огляду на розширення аудиторії Інтернету, така дезінформація вже не потребуватиме посередництва традиційних ЗМІ, а поширюватиметься шляхом «вкидання» на спеціалізованих форумах або ж через соціальні мережі самими користувачами всесвітньої павутини;

2) організація хакерських атак. Прикметною рисою дострокових виборів 2007 року в Україні стала нечесна віртуальна конкуренція політичних сил, що вилилася в почастішання випадків злому сайтів супротивників (мінімальна вартість хакерської атаки на сайт конкурента становить 5 тис. доларів) або в організації DDos-атаки, яка коштує кілька тисяч доларів за один день блокування ресурсу [3]. Протягом серпня-вересня 2007 року жертвами хакерських атак стали сторінки Прогресивної соціалістичної партії, Соціалістичної партії та Партії регіонів. Водночас можна припустити, що політики безпідставно можуть заявляти про віртуальні напади з метою привернення уваги до своєї політичної сили й для обвинувачення конкурентів у використанні нечесних методів боротьби;

3) «накрутка» рейтингу сайта. Досить часто власники сайтів, зокрема й політичних, вдаються до такої технології, коли за рахунок фіктивних відвідувачів їм вдається вийти на перші позиції в інтернет-рейтингах. Це робиться за допомогою систем «розкруток» чи клік-клубів, коли власник ресурсу купує в певної організації переходи (відвідувачів) на свій сайт,  та спеціальних програм, які дають змогу маскувати масові заходи з однієї ІР-адреси, створюючи враження заходів різних відвідувачів. Саме за таке «накручування» кількості відвідувань 10 вересня 2007 року з рейтингу порталу bigmir.net було видалено сайт Партії регіонів;

4) підміна сайтів, що передбачає створення сайтів-«двійників» (зі схожою інтернет-адресою або ж дизайном, але протилежним, пародійним змістом). 

Серед новітніх технологій можна назвати такі:

1) використання відеоресурсу YouTube.сom, що надає широкі можливості використання його як альтернативи телебаченню: для розміщення роликів із виступами політичних діячів, записами прес-конференцій, передач тощо. Один із кандидатів на пост президента США Б. Обмама зробив ставку на YouTube.сom як ефективніший і дешевший ресурс. Водночас цей сайт часто використовується для проведення «чорних» піар-акцій. Скандальний кліп, розміщений на «Тюбі», який зафіксував спробу агентів ФБР у 1970-ті роки, переодягнених у арабських шейхів, дати хабара демократу Дж. Мерте, поставив хрест на політичній кар’єрі останнього. Хоча незалежне розслідування виявило, що тоді він відмовився від пропозиції, вибори було програно. Таку технологію уже випробувано в Україні, коли компрометуючий ролик із записом передвиборного звернення мера Харкова М. Добкіна ввійшов до десятки найчастіше завантажуваних [13]. А в листопаді 2007 року, якраз у розпал виборчої кампанії в Росії, Google запустив російську версію сервісу зберігання відеороликів YouTube.ru [5]. Для цього сервісу ролики зняли опозиційні сили – «Яблуко» та Союз правих сил, що мають проблеми з доступом до російських телеканалів; 

2) створення блогу, або віртуального щоденника. Згідно з даними Yandex, за останній рік кількість українських блогів збільшилася в 2,5 разу, «взявши планку» в 122 тис. блогів [2]. Це досить скромний показник порівняно з російським (2,5 млн. блогів). При тому, що в світі їх – понад 102 млн. Проте ця сфера демонструє хороші показники розвитку, що привертає увагу вітчизняних політиків і політтехнологів. Так, 23 липня 2007 року відбулася презентація персонального блогу Ю. Луценка, завдяки якому всі охочі зможуть прокоментувати діяльність його власника та вступити з ним у дискусію. Свої сторінки в «Живому журналі» вже мають
М. Бродський (Партія вільних демократів), М. Присяжнюк (Партія регіонів), О. Антипов (БЮТ) та інші політики. Напередодні виборів до Держдуми свою сторінку в «Живому журналі» (ЖЖ) першим із високопоставлених російських чиновників створив голова російської ЦВК
В. Чуров [12]. А раніше він виступив з ідеєю створити
ЖЖ-спільноту Izbirkom, яка вже налічує 225 користувачів. Загалом сторінки в ЖЖ мають 74 кандидати до Держдуми, як правило, від опозиційних політичних сил, зокрема 16 з них  – члени «Яблука»;

3) використання Google Boombing, коли на певний запит пошукова система видає абсурдний або провокаційний результат. Таку технологію вперше використано в Україні в 2004 році, коли пошукова система Google на запит «злодій повинен сидіти в тюрмі» передовсім видавала посилання на персональний сайт В. Януковича. А перед цьогорічними виборами у відповідь на запит «капец стране» Google видав адресу сайта Блоку Юлії Тимошенко [14]. Для використання цієї технології слід або прописати «потрібні» слова в коді сайта, або створити цілу низку сайтів, що містять це словосполучення, з автоматичною переадресацією на сайт жертви;

4) створення віртуальної партії. 2007 року вперше в Україні було обкатано технологію проведення віртуального з’їзду, який, однак, не мав юридичних наслідків. 6 вересня ініціатори створення виборчого блоку «Проти всіх» на чолі з популярним артистом А. Данилком (Вєркою Сердючкою) на сайті www.zaverku.org.ua провели партійний з’їзд, участь у якому могли взяти всі охочі, пройшовши попередню процедуру реєстрації. Відвідувачам пропонувалося обговорити виборчу програму блоку та скласти партійний список.  

До недоліків застосування інтернет-технологій слід віднести обмеженість сфери їхнього впливу, що значно знижує їхню ефективність. Це особливо актуально для України, яка не належить до технологічно розвинених країн, де доступ до Інтернету мають майже 90% населення. Згідно з даними компанії Sputnikmedia.net, у вересні 2007 року аудиторія українського Інтернету сягнула показника 5,57 млн., що становить майже 11% усього населення [8]. До того ж для вітчизняної інтернет-аудиторії характерна географічна вибірковість: лідером за кількістю користувачів є Київ (61,4%), а на Одесу, Дніпропетровськ, Донецьк, Харків, Львів, Крим і Запоріжжя припадає 27,52%. Однак, зважаючи на темпи розвитку вітчизняної аудиторії, можна прогнозувати зростання інтересу з боку політиків до цього способу комунікації з виборцями. Поготів можна говорити й про певну еволюцію інтернет-технологій у виборчому процесі. Якщо раніше сама поява персонального сайта чи сторінки партії у веб-просторі свідчила про прогресивність кандидата, то тепер цього вочевидь недостатньо. Щоб іти в ногу з часом, політик має надавати користувачам різноманітну інформацію (від фото- до відеоархівів), мати власний блог і брати участь у інтернет-конференціях.

Джерела

1. Артемьев А. Скачать преемника. – Режим доступу: http://gazeta.ru/politics/2007/11/01_a_2281531.shtml.

2. Богапов Г. Люди уходят в Интернет. – Режим доступу: http://proit.com.ua/internet/2007/10/17/ 143523.html. Заголовок з екрана.

3. Высоцкий С. Перед выборами в Украине вспыхнула интернет-война // Газета 24. –  2007. – 25 сентября. – С. 12.

4. Гавриш С. Ющенко стал Президентом благодаря Интернету. – Режим доступу: http:www.obozrevatel.com /news_print/ 2005/4/5/5741.htlm. Заголовок з екрана.

5. Дорохов Р. Видеоагитация уходит в сеть // Ведомости. – 2007. –  31 октября. – С. 4.

6. Иванов Д. Политический PR в Интернете: российские реалии // Интернет-маркетинг. – 2002. – № 4. – С. 12.

7. Интернет  может удешевить избирательную кампанию // Взгляд. – 2007. – 13 сентября. – С. 5.

8. Количество пользователей украинского Интернета увеличивается. – Режим доступу: http://www.pk. kiev.ua/country/2007/10/11/021610.html. Заголовок з екрана.

9. Президентские выборы выигрывает Интернет. – Режим доступу: http://www.washprofile.org/ru/node/ 6666.  Заголовок з екрана.

10. Президентские выборы выигрывает Интернет. – Режим доступу: http://www.washprofile.org/ru/node/ 853. Заголовок з екрана.

11. Французский ресурс для американских выборов// Власть. – 2007. – №15-16 (719-720). – С. 31.

12. Чернега Ю. Центризбирблог // КоммерсантЪ. – 2007. – 24 октября. – С. 3.

13. «Comedy club» з Добкіним і Кернесом б'є всі рекорди в Інтернеті. – Режим доступу: http://pravda. com.ua/news/2007/9/28/64559.htm. Заголовок з екрана.

14. Google индексирует сайт БЮТ при запросе словосочетания «капец стране». – Режим доступу: http://www.korrespondent.net/main/207682/. Заголовок з екрана.

Автор: Євген ЮРЧЕНКО