Тенденції розвитку політичних партій у посткомуністичних країнах

Події, що відбулися в Східній Європі та Радянському Союзі, відкривають перед дослідниками партійних організацій великі можливості для уточнення й перевірки теоретичних положень, виведених на основі західного досвіду. Звичайно, вторинні політичні прогнози значно менш ефективні, аніж ті, за якими роблять основні теоретичні узагальнення. Однак, за одержаними даними, в посткомуністичній політиці передусім однотипні партії зазнають геть відмінних змін. Дослідження дасть можливість не лише набагато краще зрозуміти, чому партії розвиваються саме так чи так, а й передбачити майбутні обриси політичного життя й демократії в посткомуністичному світі.

У ХХ ст. жодна з партій не змогла зберегти за собою монополію  в сфері політичної соціалізації. Втрачені ними функції розподілилися тепер між родиною, школою й телебаченням. Засоби масової інформації й незалежні виборчі комітети потіснили партії й на ниві масової політичної мобілізації. Функцію виразника групових інтересів узяли на себе численні суспільні асоціації. Однак говорити про занепад партій як політичного інституту передчасно. Партії – найуніверсальніша з політичних форм громадської організації, спеціально пристосована для політичної діяльності в умовах представницької демократії. І доки остання існуватиме, існуватимуть партії. Уряди, як і раніше, формуються на партійній основі. Будь-який політичний режим, що претендує на легітимність, ґрунтується на консенсусі й представництві, не може обійтися без партій.

Однак ускладнення громадського життя й громадянських структур не могло не вплинути на завдання партій, їхні суспільні зв’язки. Показником стійкості партій як політичного інституту є дедалі більша розмаїтість їхніх форм. Виникло чимало нових типів, що вже не укладаються в однолінійну шкалу. Тож попри те, що партії втратили свою монопольну політичну роль, їхня історія продовжується.

Можна назвати особливості партійного будівництва в країнах Східної Європи. У них формуються партійні утворення з невизначеною електоральною базою. Це пояснюється тим, що 1) партії змушені звертатися до широкого кола виборців, адже вони не можуть розраховувати на підтримку електорату зі сталою партійною прихильністю, тому що за авторитарного правління такої прихильності немає; 2) партії не прагнуть до збільшення членства, бо їхні фінансові ресурси не залежать від кількості членів, а за меншої чисельності зменшується ймовірність викликів партійному керівництву; 3) деполітизовані громадяни посткомуністичних країн не схильні ідентифікувати себе з ідеологіями й партійними символами, вони радше воліють солідаризуватися із сильними особистостями. Тому можна припустити, що найбільші шанси в посткомуністичній політиці мають партії на зразок «універсальних» або «електорально-професійних», де партійне керівництво відіграє провідну роль, а партійна організація – другорядну [1].

Характер катастрофи комунізму, що визначив широкомасштабну відмову від попередніх ідентичностей, не міг надати новим партіям Східної й Центральної Європи такі переваги, які в період формування мали партії Західної Європи. Нові партії є радше харизматичними й клієнтельними, ніж програмними. Харизматичні партії, які мало чим відрізняються від неструктурованих людських мас, згрупованих навколо лідера, не потребують великих організаційних витрат і створення політичного консенсусу; клієнтельні партії, зокрема патронажні організації, краще організовані й зобов’язані забезпечувати постійний потік ресурсів своїм послідовникам. Ні харизматичні, ні клієнтельні партії не здатні створити соцієтальні скріпи, які дають можливість здійснювати тісну програмну координацію між прихильниками партії й лідерами. Вони можуть бути просто не зацікавлені в цьому. Відсутність такої координації робить малоймовірним те, що партії зможуть адекватно реагувати на соціальні виклики.

Сучасні партії в Східній і Центральній Європі часто зовсім не поспішають ідеологічно визначатися на боці того чи того суспільно-політичного розмежування. Здобувши владу, члени партії в представницьких органах не вважають себе будь-чим зобов’язаними.

Однак ці явища властиві не лише Східній і Центральній Європі. Вплив глобальної економіки, дедалі більш відкрите прагнення здобути політичну владу як  інструмент контролю за розподілом національного багатства й розвиток сучасних засобів комунікації скрізь змінюють природу розмежувань, участь партій у політиці, реакцію виборців. Розмежування між ринковим лібералізмом та економічним популізмом цілком може стати новим домінантним. Готовність партій оминути його, спробувати підмінити головні проблеми менш значущими або вдавати, що вони стоять по один бік розмежування, тоді як на практиці стають на другий, не є політичними «феноменами», не знайомими виборцям в інших частинах світу. Кількість палких партійних прихильників значно скорочується скрізь, водночас повсюдно посилюються ігнорування виборів і розчарування виборців.

У початковій фазі лібералізації відбулася поляризація політичних партій на праві та ліві, в результаті якої ліві опинилися в системній  кризі. Праві партії відчували й мали певну морально-психологічну й ідейно-політичну перевагу над лівими. Але вже в середині 1990-х років у Східній Європі спостерігався своєрідний лівий реванш. Партії-спадкоємиці, отямившись від історичної поразки, зуміли знайти організаційні, ідейні, соціальні й символічні ресурси, щоб прийти до влади, запропонувавши електорату нові форми політичної ідентичності в межах загальної посткомуністичної політики.

Ще однією особливістю розвитку партій в умовах демократичного транзиту в країнах Східної Європи є те, що у жодній із країн цього регіону не виникло масової партії. Політичні партії мають переважно кадровий або картельний характер.

У жодній  посткомуністичній країні консолідації партійної системи не відбулося. Причини цього – нечіткість ліній основних соціальних і політичних розмежувань. У початковий період трансформації велике значення в процесі формування партій і партійних систем у Східній Європі мали територіальні й культурні розмежування. Значно менше поширювалося соціально-економічне розмежування капітал–праця.

Можна виокремити такі причини дисфункціональності інституту політичних партій у сучасному світі:

– втратили свою гостроту соціальні й ідеологічні відмінності, що зумовили свого часу створення політичних партій: між працею й капіталом, між державою й церквою, між конфесіями;

– підвищення загального рівня добробуту й освіченості робітників;

– партії вже не пропонують шляхи розвитку суспільства, політиків цікавлять тільки голоси виборців, а не ідеологічні питання;

– очевидна слабкість у молодих демократіях інститутів громадянського суспільства;

– падіння довіри до політичних партій і послаблення ідентифікації з ними;

–   скорочення кількості членів партій;

– глобалізація світової економіки, що зменшує вплив національної влади на економічну ситуацію в окремих державах;

– прийняття багатьох важливих політичних рішень на наднаціональному рівні;

– звільнення технічним прогресом політичних партій від необхідності мобілізації значної кількості волонтерів для проведення виборчих кампаній.

У посткомуністичних країнах, що пережили період тоталітарного правління, жорсткість ідеологічних  вимог до членства в правлячих партіях, надавані привілеї її керівним та рядовим членам, дискримінаційні критерії добору останніх перетворили ці об’єднання на ідеократичні угруповання кастового характеру. Соціальні претензії партійної бюрократії, що виявилися в прагненні перерозподілити владні повноваження на свою користь, зумовили виникнення партійно-державних утворень, які не представляли інтереси будь-яких верств суспільства. У своїй сукупності ці тенденції призвели до саморуйнування партій як специфічних політичних інститутів. Все це викликало значну недовіру населення до політичних об’єднань [2].

Практика показала, через відсутність у багатьох посткомуністичних країнах розвиненого громадянського суспільства партійні системи виявилися набагато слабшими, ніж у «класичних» демократіях Заходу. Їм притаманні інституціоналізація у меншій мірі, ніж у більшості сталих демократій, недостатня легітимність, несталість партійних преференцій, слабкість партійного ресурсу в політичній боротьбі. І хоча загалом криза європейських партій вплинула на їхні позиції, організацію й структуру членства, змінила форми відносин із населенням, партіям усе-таки удалося знайти вихід із кризи, і це виявилося в появі нового покоління партійних організацій, які одержали назву «картельних партій», «партій професіоналів», «медіа-партій», «мінімальних партій». Отже, у східноєвропейському політичному процесі є багато прикладів партійної діяльності, відмінної від традиційної.

Політичні партії країн посткомуністичного простору не відігравали істотної ролі на ранньому етапі демократичного транзиту. Провідними гравцями були соціальні рухи й об’єднані національні фронти: «Солідарність» у Польщі, «Громадянський форум» у Чехословаччині, «Саюдис» у Литві, «народні фронти» у Латвії, Естонії й Молдові, «Союз демократичних сил» у Болгарії, «Фронт національного порятунку» у Румунії, «Хорватський демократичний союз» тощо. Тільки в Угорщині в перших виборах брали участь організації, схожі на самостійні політичні партії, однак і тут перемогу здобула партія «Угорський демократичний форум». Багато нових партій мали неформальну організаційну структуру, елітистські риси, розмиті ідеологічні позиції і не мали чітко сформульованих програм.

Масштаби впливу ідеологічного чинника на розвиток політичних партій у посткомуністичних країнах поступово зменшуються. Нині відбувається вимивання ідеологічної складової з політичного процесу. Партії активізують ідеологічну роботу лише перед виборами.

Як відомо, принципове значення для типології сучасних партій має їхня класифікація за ідеологічними пріоритетами. Однак у  політичній реальності, коли ціннісні орієнтації багатьох партій є досить невиразними, така класифікація має сприйматися з певними застереженнями.

Нині спостерігається тенденція до підвищення ролі неідеологічних і непрограмних чинників у формуванні орієнтацій не лише українських, а й західних виборців. За можливостей, які надають сучасні засоби комунікації, у суспільстві зі складною системою індивідуальних і групових ідентифікацій головними критеріями ставлення до політичної дійсності виявляються прагматизм, прив’язка до контексту конкретних суб’єктів і способів їхньої діяльності.

Політичний прагматизм за всієї його виправданості приховує певні загрози. Він здатний зробити політиків короткозорими, позбавити політичний проект широкої перспективи, завадити йому стати на рівень із  проблемами сучасності. Своєрідною і досить небезпечною імітацією політичної ідеології в цих умовах може виявитися популізм, розрахований на аполітичну й не схильну до рефлексії масу, виховану споживчою поп-культурою.

Результатом недостатнього розвитку ідеологій на теоретичному рівні стає слабкість самих ідеологій, які часто-густо копіюють готові  західні зразки,  що виникли в зовсім інших історичних умовах і були спрямовані на виконання інших завдань [3].

Досить поширеним явищем в українському політикумі є невідповідність назви партії, проголошених цілей і реально здійснюваного нею курсу. Неможливість повноцінно класифікувати політичні партії України пояснюється також відсутністю протягом  тривалого періоду традицій політичного плюралізму, чіткої соціальної диференціації суспільства, несформованості самої багатопартійної системи, штучним характером процесу творення багатьох нових партій.

Новою тенденцією в розвитку політичних партій стало застосування інформаційних технологій як одного з інструментів їхньої політичної комунікації. Так, Інтернет дав можливість у десятки разів підвищити активність первинних організацій,  організувати постійне залучення до партій користувачів мережі, політично активніших, ніж більшість населення.

Джерела

1. Ишияма Дж. Т. Партии-преемницы коммунистических и организационное развитие партий в посткоммунистической политике // Полис. – 1999. – № 4. – С. 150.

2. Сморгунов Л. В. Современная сравнительная политология. – М., 2002. – С. 307–308.

3. Соловьёв А. И. Политическая идеология: логика исторической эволюции // Полис. – 2001. – № 2. –
 С. 16.

Автор: Ольга НІКОГОСЯН