передплата Українською | In English

№2, січень 2008

Поняття здоров’я в давньоруських джерелах

Поділитися:

Проблеми здоров’я, здорового способу життя не є новими. Вони надзвичайно актуальні для сучасної України, проте і в давнину їх не
залишали поза увагою. Хотів би дослідити, як ці проблеми відбито у давньоруській літературі. Тож дізнаємося, якою мірою суспільна думка Київської Русі переймалася цими питаннями.

Як зазначає дослідник історії спорту В. Старков, термін «здоров’я» дуже рано з’являється у писемних джерелах, що свідчить про його поширеність. Наприклад, руські княжичі надсилали половецькому хану Боняку побажання здоров’я (1140 р.), а посли половецького хана зичили здоров’я князю Святославу (1147 р.). Такі побажання знаходимо в берестяних грамотах з півночі Київської Русі. Давньоруський термін «трезвий», тобто тверезий, неп’яний,  окрім основного, також означав здоровий, міцний, сильний. Сучасному поняттю «сила» в давньоруській мові відповідало багато аналогів, як-от благомощіє, кріпость, моженіє, сила; словам «швидкість», «прудкий» відповідали аналоги бистрість, скорота, скокливий тощо [11]. Отже, за часів Київської Русі лексичні визначення сили були поширеніші, ніж сьогодні. Це стосується й інших  слів, що означають фізичні та морально-вольові якості людини.

Щоб мати фізичне здоров’я, слід було дотримуватися певного способу життя. Зайві наїдки, напої шкодили здоров’ю. У давньоруській літературі та літописах трапляються поради щодо цього: «…тело бо пища требует, а не сласти; малотребиа, а не пресытия, довля … а не многоядия. Овы бо, и души и телу ползу творяща, здравие, и крепость, и добронравне рожають, овы ж обое повреждають» (XI ст.) [2]. «Лжі бережіться, і п’янства, і блуду, бо в сьому душа погибає і тіло» [4]. Схожі настанови можна знайти і в пізніших творах, наприклад, у відомому трактаті XVII століття «Громадянство звичаїв дитячих» Єпіфанія Славинецького: «Известно есть яко дети, аши излишнаго ядения и спания употребляти будут, тупаго смысла бывають: и того ради не скорее внятие дел приходит» [5]. Як бачимо, питання здорового способу життя, якщо вжити сучасний термін, не залишалися поза увагою освічених людей Київської Русі, і їм відводилося належне місце в літературі того часу.

Стосовно давньоруських знань про фізичну культуру античного світу історичні джерела дають достатньо підстав, щоб це питання можна було докладно проаналізувати. Так, праці античних авторів давньоруською мовою, а також оригінальні давньоруські праці наводили відомості про Олімпійські та інші ігри давнини, про різні види фізичної культури давнього світу. Зокрема, в Літописі Руському від 1254 року читач знайомився з літочисленням за олімпіадами: «Хронікареві треба писати чисто все, що відбувалося … число ж рокам ми тут не писали, ми пізніше впишимо за антіохійським вселенським правилом, за олімпіадами, грецьким-таки численням, і за римськими високосами…» [7] .

У Великих Мінеях-Четіях митрополита Макарія вміщено працю давньогрецького філософа Діонісія Ареопагіта, в якій досить докладно описано Олімпійські ігри: «Олимпиада наричются пять удоления на горбе бываема, 1-е мустнями битися, 2-е боритися, 3-е тещи и пеши и на колесницах, 4-е скакати, 5-е камок метаху, и сия яко праздник имуще. На 5-е лето сбирашася  от всех стран множество и творяху сии игры, и еже побеждааше, венец победы приимаше, ов масличен, он же инак, он же ино, что прямо победе» [3] .

Цікаво, що в оригінальній праці Діонісія Ареопагіта, як зазначає В. Старков, місто Олімпія тільки згадується і  немає жодної розповіді про Олімпійські ігри. Так само не знайдено про них відомостей і в працях болгарського перекладача Ісайї, який перекладав твори Діонісія. Отже, таке докладне повідомлення про Олімпійські ігри було вміщено невідомим давньоруським перекладачем і переписувачем Ісайї! Це свідчить, що освічені люди в Русі про Олімпійські ігри знали. Перекладач наголосив, що Олімпійські ігри були святом для людей з багатьох країн. Це його судження свідчить про глибоке розуміння і духу Олімпійських ігор, і їхньої мети.    

Про олімпіади згадується і в пізнішому «Алфавіті»: «Алимпиада – в еллинех нарицашеся иже на четыре лета совершаемых поприщ, честверолетнаго ради солнечнаго течения» [8]. Ідеться там і про інші регіональні ігри в давній Греції: «Имаху еллины тризнища именовахуся: олимбия, пифия, истмия, немея» [9], а також про ігри в Давньому Римі: «Римляне исходяще вне града творяху глумления, игры и борьбы и конские уристания» [10]. Крім того, у хроніці антіохійського клірика V–VI століть Іоанна Малали згадано Антіохійські ігри, які були аналогом Олімпійських: «При сем в Антиохии начаша игры творити, ови борихуся, ови уристаахуся, ови ж перепеваахуся козлогласием» [6]. До того ж там змагалися «…на столпе лажанием, бранием, утеканием конским» [1]. Отже, у Київській Русі знали про фізичну культуру античного світу. Знали і про найвідоміші Олімпійські, й менш відомі  Німейські, Піфійські, Істмійські ігри.

Попри все немає підстав говорити про фізичну культуру (або про те, що ми розуміємо під нею) у цей період. Суспільний, культурний розвиток руського суспільства ще не досяг того рівня, коли можна було б оцінити особистість крізь призму її тілесності. На відміну від греків, що кохалися у фізичній красі як самодостатній цінності, русичі зважали на фізичний розвиток, силу лише в контексті їх військово-прикладного значення. Тенденція усвідомлення взаємозв’язку фізичного стану з духовним і матеріальним світом простежується слабо. Народні ігри, забави мали передусім ритуальний характер, ініціаційний, змагальний елемент присутній у них лише опосередковано. Метою їх було показати свою «удаль», майстерність, звитягу (якщо це лицарський турнір), але аж ніяк не фізичну досконалість, тренованість тощо. Це не означає, що населення Київської Русі було дурнішим за греків. Це свідчить лише про те, що час для усвідомлення важливості (самоцінності) цілеспрямованого докладання зусиль задля отримання нової якості свого організму прийде трохи пізніше. Тому, на мій погляд, казати про розвиток фізичної культури (чи аналізувати її) в середні віки загалом і, зокрема, в Київській Русі, треба з великими застереженнями.


Джерела

1. Алфавіт. Кн. 10 // Летописи Историко-философского общества при         Новороссийском университете. – Одесса, 1913. – Т. 17. – С. 397.

2. Великие Минеи-Четии, собранные всероссийским митрополитом Макарием. - М.–СПб., 1868–1917. – Дек. 24. – С. 1877.

3.Там же. – Окт. 1–3. – С. 750.

4. Володимир Мономах. Поучення // Літопис руський за Іпатським списком. – К., 1989. – С. 457.

5. Гражданство обычаев детских // Буш В. В. Памятники старинного русского воспитания. – Пг., 1918. – С. 47.

6. Истрин В. М. Хроника Иоанна Малалы в славянском переводе. Кн 12 // Сборник отделения русского языка и словесности Академии наук. – Спб., 1913. – Т. 90. – №2. – С. 4.

7. Літопис руський за Іпатським списком. – К., 1989. – С. 410.

8. Словарь русского языка ХІ–ХVII вв. // М., 1987. – Вып. 12. – С. 358.

9. Там же. – Вып. 6. – С. 81.

10. Там же. – Вып. 1. – С. 301.

11.  Старков В. А. До витоків української фізичної культури: народна свідомість у давньоруський період // Традиції фізичної культури в Україні: Зб. наук. статей. – К., 1997. – С. 5, 7–8.

Автор: Юрій ТИМОШЕНКО

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата