«Не було між нами двох думок»

22 січня – День соборності України
1990 року сотні тисяч українців узялися за руки, створивши «живий ланцюг» від Києва до Львова на згадку про проголошення Акта злуки.

Даючи оцінку проголошенню Акта злуки, відомий український політичний діяч і публіцист Сергій Єфремов писав: «Того дня оформлено і затверджено акт поєднання двох досі порізнених частин України. Розпанахане, од віків переполовинене тіло національне зробило останній акт, щоб зростись не тільки духом, бо це давно вже зроблено, а й у політичних формах».

Ініціаторами об'єднавчого руху були Українська Національна Рада та Директорія УНР, які 1 грудня 1918 року уклали Передвступний договір про наміри об'єднати населення й території обох утворень в одній державі.

22 січня 1918 року у приміщенні Київського Будинку вчителя було підписано Четвертий універсал, яким Українську Народну Республіку проголошено суверенною й незалежною державою. І цього самого дня 1919 року на Софійській площі в Києві проголосили Акт соборності українських земель. Президент Ради Євген Петрушевич наголосив: «По лінії об'єднання не було між нами двох думок».

 Разом з ухваленням універсалу про злуку УНР і ЗУНР Трудовий конгрес задекларував, що об'єднана УНР «не має й думки забрати під свою власть чужі землі».

Згодом було ухвалено скликання парламенту Великої Соборної України й перейменування ЗУНР на Західну область Української Народної Республіки. Подальше об'єднання України було призупинено під тиском зовнішніх сил. Директорія УНР зазнала поразки від більшовицьких військ і втратила майже всю свою територію, а західні регіони з часом захопила Польща.

22 січня

1973 року в Чорткові, що на Тернопільщині, гурт молоді на чолі з Володимиром Мармусом вивісив жовто-блакитні прапори. Учасників акції було ув'язнено в таборі.

1978 року на знак протесту проти російської окупації Олекса Гірник із міста Калуша Івано-Франківської області спалив себе біля могили Тараса Шевченка в Каневі.