Маланкуємо. Тож живемо!

Новорічно-різдвяні святкування в Україні насичені розмаїтими традиціями, обрядами. Колядування, вертеп, новолітування, Маланка, щедрування. Справді, що не край чи навіть село, то – свої звичаї.

Скажімо, на старий Новий рік сотні людей прагнуть потрапити в село Горошову, що в Борщівському районі на Тернопільщині, на свято Маланки, яке тут ще називають Маланням. У юрбі місцевих мешканців – туристи з різних куточків України, представники української діаспори.  Свято Маланки увібрало в себе традиції тисячоліть. Адже етнографи, дослідники української обрядовості зазначають, що християнська Меланія замінила образ язичницької богині Київської Русі – Макоші (Мокош). Наші предки вважали її покровителькою жінок, сестрою Сонця.

Сільський голова Володимир Левко констатує: оскільки в Горошовій – понад сімсот дворів, то так уже повелося, що напередодні старого Нового року на її вулицях можна побачити кілька Маланок. Є тут традиція святкувати компаніями (приживається й слово «партіями» – не політичними, звісно). Цього року, як завжди, також кілька партій. Кожна пропонує власне бачення народного карнавалу. Безперечно, поза увагою не залишаться герої східного календаря – Миша чи Пацюк, дістанеться на горіхи українським політикам. Прилетять Бджоли, міць покажуть Козаки, веселитимуть Цигани.

Не обійдеться свято без українського силача Котигорошка, майстерно впишуться в канву народного дійства й «представники» бразильського карнавалу. Зрештою, яких тільки дійових осіб не втілять місцеві «артисти», яких злободенних тем родинного та суспільного життя не відобразять! Але головне – скрізь пануватимуть жарти, дотепи, сміх, а отже, радість. Сільський голова наголошує, що Маланчине вбрання в Горошовій уже понад століття дбайливо передають із покоління в покоління. Почесна місія втілити красивий образ Маланки вже традиційно випадає хлопцям Горошової. Потрібно мати не лише вроду та певні артистичні здібності, а й бути фізично витривалим. У супроводі двох Козаків і троїстих музик Маланка має обов'язково провідати всіх дівчат села (а їх майже двісті) й станцювати з ними. Відтак музиканти грають і для всіх охочих дати лиха закаблукам. Що не кажіть, а робота ця виснажлива. Зрештою, щоб парубок-Маланка мав і надалі добре здоров'я, на Водохреще доведеться йому стати героєм ще одного дійства. Якщо морози скують Дністер, то на річці вирізають крижаний хрест чи ополонку для освячення води. Якщо ж зима така, як тепер, поблизу церкви виставляють великі посудини з водою. В цю холодну водицю й занурюють голови тих, хто втілював образ Маланки. Звичай вимагає, аби сільські юнаки зібралися в коло, в центрі якого – Маланки. Звучить «Многая літа», після чого Маланок піднімають «на віват», тобто підкидають угору.

...Горошова у забаві, у маланкуванні. Завітайте! Наберіться сил, душевної наснаги й чудового настрою в народній феєрії!

Автор: Микола ШОТ