№1, січень 2008

«Рідна історія з Андрія Первозваного…»

Так вважає доктор економічних наук, автор нашумілого роману-есе «Шлях аріїв» Юрій КАНИГІН. Це переконання не до вподоби тим, хто сповідує приземлені погляди на рідну минувшину

На карті п'ятого століття Київ позначено хрестом

– Юрію Михайловичу, як ставляться до ваших численних припущень визнані археологи та історики?

– Для них я – мандрівник, що випадково забрів на чужу територію. А ось для економістів – ще й досі свій, хоча, можливо, й відступник. Справді, маю багато праць про економіку, інформатику, больові точки розвитку кібернетики ще на теренах колишнього Союзу… Та якогось дня сказав собі: «Досить!».

– І не пошкодували?

– Жодного разу, хоч звернув із добре знайомого, до речі, дуже прибуткового шляху на цілину. Перші борозни лягали важко, вели кудись за обрій, у загадкову далину. Та я йшов і йшов туди. Внутрішнім зором бачив прадавні київські пагорби, уявляв легендарного Аттилу… Обрії розсувалися, ставали дедалі яснішими… І я вже чимраз упевненіше стверджував: «Рідна історія починається з Андрія Первозваного, його духовних проповідей, а не з черепків та наконечників давно зітлілих стріл…» Це та деякі інші мої твердження й сьогодні викликають неабияку полеміку.

– Може, тому, що вони народилися на сипучих пісках фантазії?

– Десь на схилі двадцятого століття я побачив численні тибетські рукописи, яким було півтори-дві тисячі років. Зберігалися вони в одному з бурятських наукових закладів. Ніхто навіть приблизно не знав змісту неоціненних фоліантів. Як вдалося мені з'ясувати, стародавні тексти оповідали, зокрема, й про Київ. На карті п'ятого століття його було позначено хрестом. І не випадково. Уже тоді над Києвом возносився не один хрест. Перший вивершив апостол Ісуса Андрій Первозваний у 55 році. Пізніше я довідався: місто заснували не брати Кий, Щек та Хорив, а значно раніше вої під проводом великого Аттили. Усе це, безперечно, і схвилювало мене до глибини душі, і перекреслило багато моїх переконань. Саме тоді я познайомився з гуру, який мав світське ім'я Самден. Цей виходець із роду відомих тибетських ченців відкрив мені, вже далеко не юнакові, очі на сиву минувшину.

Арії пили воду з Хрещатицького струмка

– Розмови з гуру наштовхнули також і на багаторічні роздуми про аріїв?

– Саме так. Арії – люди Крайньої Півночі, значна частина яких свого часу рушила на Південь і ступила на берег Дніпра. Це сталося 5508 року до Різдва Христового. З часом арії попрямували на Схід. За їхніми плечима залишилася Протоукраїна, яка невдовзі народить велику трипільську культуру. Кажучи сучасною мовою, маршрут аріїв на чолі з молодим аватором Рамою такий: Київ (до речі, вони зупинялися там, де нинішній майдан Незалежності, пили воду з Хрещатицького струмка) – сучасне Причорномор'я – Кавказ – центр Азії. Там арії, завоювавши Індію, заснували в долині Гангу квітучу цивілізацію.

Леся Українка, Михайло Грушевський та інші авторитетні мислителі й культурні діячі саме наші землі називали прабатьківщиною аріїв. Ясна річ, є й інші твердження, за якими глибинне арійське начало вважається надуманою, мало не казковою, містичною проблемою. Я виступаю проти таких поглядів.

– Часто-густо аж надто категорично… Тим часом ще й до сьогодні Україна за усталеною традицією розглядається як гілка слов'янського суперетносу. Як ви ставитеся до такої системи поглядів?

 – Я твердо переконаний: не український етнос визрів у лоні слов'янства, а слов'янська спільнота виросла з українського кореня. Корінь цей – у Наддністрянщині. Саме його соки живлять могутній стовбур слов'янства. Це не приниження його феномену, а констатація істини.

Який же вік українців?

– Ви часто наголошуєте, що становлення українців як нації нерозривно пов'язане з утвердженням християнства.

– Спершу народжується основа основ – «слово», тобто чітко визначена програма формування етносу, яка з часом стає внутрішнім стрижнем нації, її сакралом. Таке «слово» щодо України – християнське вчення. Саме воно в першому столітті нашої ери виявилося творчим, організуючим началом для численних споріднених племен на нинішніх південних землях рідної країни. Нам сама історія велить повторювати, неначе молитву: Ісус покликав до себе першим Андрія, а він першим почав виконувати визначену місію – розпросторення християнства й приніс нашим пращурам велике вчення, яке пізніше визначило поступ усієї європейської цивілізації.

На жаль, і донині однозначно не визначено, який же «вік» українців. Різночитання тут дуже масштабні: від 500 до 7000 років, тобто дехто вважає, що наше етноутворення розпочалося за трипільської доби. Що ж, кожен має право на свої уявлення. Та я знову й знову повторюю: перша сторінка істинної історії українського народу – це переказ про святого Андрія, котрий як посланець Христа прийшов на береги Дніпра в 55 році нашої ери. Ті, з ким він зустрівся там, образно кажучи, – ровесники Ісуса.

– Однак, як відомо, сакральні зв'язки українства тягнуться набагато глибше…

– Звичайно ж, «родовий промінь», який до сьогодні осяває українство, спалахнув ще в Аратті. Але, гадаю, там усе-таки не слід шукати першопочатки нашого народу. Він, як і інші спільноти, народився в конкретну історичну добу від конкретних «батьків» унаслідок «метисації» (злиття жіночого та чоловічого начал). Основу материнського начала склали гени автохтонів Наддністрянщини й Наддніпрянщини, зокрема полян, антів, древлян та інших племен. При цьому слід наголосити на помилковості твердження про те, що, мовляв, древляни були одвічними ворогами полян. У цих племен якщо не однакові, то дуже схожі ментальні глибини та історичні долі. А ось батьківські гени принесли тиверці. Не готи й не скіфи, як вважає чимало дослідників, а саме тиверці-християни, які повернулися на свою прабатьківщину зі спустошеної римськими військами Галілеї.

Штандарт із хрестом, що врятував Рим, – попередник козацьких прапорів

– Але ж були й гуни!

– Я докладаю всіх зусиль, аби розвіяти міф про гунів як про жорстокий, ворожий європейській цивілізації етнос. Саме гуни вигнали готів, відновили зв'язки Наддніпрянщини з грецькими містами Чорноморського узбережжя, а також зміцнили християнську віру. До речі, перший у світі храм із хрестом на куполі з'явився в Києві за часів Аттили. Цей проводир великого війська рушив на язичницький Рим, а не на Візантію, яка першою прийняла християнство. І коли з хрестом у руках Папа Лев І у 452 році вийшов назустріч полководцеві з дніпрових берегів, той зупинився й виставив свій штандарт: на ньому був такий же хрест. Це і врятувало Рим.

– Яку роль в історії рідних земель ви відводите скіфам?

– Насамперед я намагаюся спростувати версію про те, що Андрій Первозваний проповідував у Скіфії. Цього не було: апостол обминув грізних степовиків. По-друге, я стверджую: їхня неоднорідна спільнота – не попередниця українства. Так звані царські скіфи мали іншу ментальність і виступали, як і готи, головним антихристиянським фактором на ранніх етапах формування нашої нації. Царських скіфів (вони були скотарями) можна вважати пращурами хозарів, а ось скіфів-сколотів (землеробів) – одними з тих, хто входить до лав наших попередників.

– Юрію Михайловичу, не забуваймо також і про половців!

– А їх просто-таки не можна викреслити з нашої пам'яті! Без урахування половців ніколи не вдасться точно ідентифікувати українську націю. Ця спільнота за силою впливу на рідний родовід має таке ж значення, як монголи для Московії (після тотального «омонголення» наші сусіди почали централізувати владу, запроваджувати кріпацтво, пишатися запозиченими прізвищами – Басманов, Юсупов, Малахов). Ми ж від половців узяли дух вольності та розкутості, які перелилися в козацькі начала. Та й усі оті суто українські, «запорозькі» прізвища – від степових вершників: Бунчук, Мамай... Неприязнь русичів до половців, про яку йдеться в шкільних підручниках, вигадана. Годилося б підкреслювати інше: половці допомагали Русі звільнитися від хозарів.

– Ви тривалий час прагнете з'ясувати природу козацтва. До яких найпевніших висновків доходите?

– Козаки (за Ведами, кшатрії, тобто воїни) утілювали в собі серцевину ментальності розіп'ятого між Заходом і Сходом народу, якому випала особлива історична місія – захищати не лише власну свободу, а й духовність, а також європейську цивілізованість. У козацтві відлунилося арійське начало, яке загалом відіграло велику роль під час творення нашої нації, покликаної утверджувати добро, служити Господу та людству. Отож штандарт із хрестом, що врятував Рим, – овіяний славою попередник козацьких прапорів.

Нерозгадані таємниці Чаші Грааля

– Що ви хотіли б сказати про минувшину нашої цивілізації як фахівець у галузі інформатики?

 – Уже ніхто не піддає сумніву те, що основні елементи інформатики відомі людству з доантичних часів. Більше того, саме поняття «інформація» було поширеним серед стародавніх аріїв. Дослідники штучного інтелекту дійшли висновку: їхнє інтенсивне духовне життя значною мірою зумовлене впливом світового інформаційного поля.

– Як ви в цьому контексті трактуєте пошуки Чаші Грааля?

– Чаша Грааля, або ж Камінь Грааля, – це матеріальний носій «нетутешніх», вищих знань, які незагальнодоступні, а тому з позицій певного ступеня розвитку цивілізації вважаються езотеричними, неприродними чи надприродними. Під час останньої світової війни до Тибету ринув великий потік тих, хто мріяв знайти там Чашу, яка, зокрема, дає змогу ввійти до інформаційного поля Всесвіту, посилює екстрасенсорні можливості людини. Гітлерівські посланці також хотіли вивідати в мудреців відомості про атомну, бактеріологічну та психотропну зброю. Я, наприклад, не маю сумніву в тому, що арії такою зброєю володіли. Уже в прадавніх свідченнях возвеличувався спалах, яскравіший «від тисячі сонць». Гадаю, йдеться про атомний вибух. Чашу до сьогодні так і не вдалося знайти. Колись вона зберігалася в Південній Америці, потім – на Півночі Європи, звідти потрапила до Тибету.

– А де Чаша Грааля нині?

– Перед самою смертю гуру зізнався, що останнім часом цей унікальний носій вищих знань знаходиться в США. Ось чому до них набагато більше, ніж, скажімо, до нас, надходить інформації з Космосу. Її вміють використовувати лише поодинокі люди.

– Очевидно, серед них є й ті, хто народився від так званих змішаних шлюбів?

– У надсекретних ватиканських архівах зберігається список людей, які походять від земних матерів і космічної генопрограми. До переліку, як мені відомо, включені Піфагор, Александр Македонський, Платон та Леонардо да Вінчі.

– Чи є там представники України?

– Я розумію вашу іронію. Але поки що ніхто не зміг пояснити, звідки черпали воістину «неземні» знання, наприклад, Піфагор та Платон. За неперевіреними даними, на кожний великий історичний період припадає дві-три сотні «обранців неба», які впливають на землян за сигналами з Космосу. Можливо, до таких обранців належали Аттила та Сковорода…

Свого часу людина, торуючи довгий шлях до, здавалося б, оптимальної організації свого життя, зайшла в глухий технічний кут. Нині чітко вималювався інший довгий темний тунель – моральний. Ось чому потрібна глобальна корекція магістрального шляху людства.

Яка вона, космічна співдружність цивілізацій?

– Коли земляни сягнуть якісно вищого рівня буття?

– Наша християнська ера пов'язана з переходом цивілізації від регіонального до глобального, всепланетарного рівня. Новий – космічний – рівень мав би розпочатися разом із проривом людини у Всесвіт. Але, на жаль, цього не сталося: не було зроблено якісного морального стрибка. Не випадково всі, хто мав контакти з НЛО, не змовляючись, розповідають, що інопланетяни дуже низько оцінюють моральність землян. Саме з огляду на це нашу планету й не приймають до космічної співдружності цивілізацій.

– Ви переконані, що така співдружність існує?

– Так. Останнім часом її увага до нашої планети посилилася. Гадаю, це свідчення підготовки до глибокої корекції земної еволюції, окреслення шляхів переходу до нової ери. Думається, настає нова епоха, коли земляни набагато конкретніше довідаються, хто ж ми й, зрештою, що таке душа як космічний феномен. А те, що це феномен космічний, уже немає жодного сумніву.

Я певен, що, на жаль, віддавна й донині над Україною тяжіють темні космічні сили. Лише здоровим глуздом, без урахування цього глобального чинника «Х» не можна пояснити воістину карколомні повороти в нашій історії, просто-таки тотальне панування саме на рідних теренах зла та кривди.

Наш контакт із космічним розумом здійсниться не тоді, коли навчимося збивати «літаючі тарілки», а тоді, коли усвідомимо доконечну необхідність вселенської гармонії, відчуємо потребу морального самовдосконалення, будемо справді готові до зустрічей з інопланетянами в інформаційному полі Всесвіту. День цей далекий, але він уже не за горами…

 

Розмову вів
Микола СЛАВИНСЬКИЙ.

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Парламент Греції не зміг оголосити вотум недовіри уряду Сьогодні, 29 березня

Молдова не підтверджує дані про проліт ракет своєю територією під час удару РФ по Україні Сьогодні, 29 березня

Прем’єр Бельгії: Деякі євродепутати поширювали роспропаганду за гроші Сьогодні, 29 березня

1 млн снарядів навесні, новий пакет зброї з Німеччини, переговори з урядом Польщі: новини дня Сьогодні, 29 березня

Прем’єр: Україна домовилася з ЄС про пріоритетний скринінг законодавства у сфері агрополітики Сьогодні, 29 березня

Рада Україна-НАТО зібралась у Брюсселі через останні удари РФ по інфраструктурі Сьогодні, 29 березня

Зеленський розповів про розмову зі спікером Палати представників США Джонсоном Сьогодні, 29 березня

Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України Вчора, 28 березня

Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави Вчора, 28 березня

Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд Вчора, 28 березня