Наш нобелівський лауреат

Із Нобелівськими преміями українцям чомусь не щастить… Приємним винятком став лише випускник Єлисаветградської гімназії 1913 року Ігор Тамм (на знімку), а ще один її учень Мозес Гомберг двічі номінувався на цю премію як представник американської науки. Хоча, як згадує Фауст Нікітін, однокласник Ігоря Тамма, з його національною ідентифікацією були проблеми:

«На одному з уроків учитель П. Є. Брикало торкнувся питання про національну належність кожного з нас і про те, якими ознаками ми керуємося для її визначення. Усе нам здавалось ясним і зрозумілим, поки черга не дійшла до Ігоря Тамма. Він щиро не міг зрозуміти, до якої національності себе віднести: дід з батьківського боку – виходець із Тюрингії, а мати по одній лінії – українка з домішкою кримськотатарської крові, по другій – із обрусілого грузинського роду… (Мати Ігоря Євгеновича – Ольга Михайлівна Давидова по материнській лінії належала до сім'ї Кобилянських, предок яких – курінний отаман Запорозької Січі одружився з дочкою кримського хана Гірея). Сам же народився і хрещений у Владивостоці. Обговорюючи цю ситуацію, ми дійшли спільного висновку, що Ігор Тамм повинен вважати себе росіянином, бо мислить і розмовляє по-російськи». На жаль, реалії Єлисаветграда початку ХХ сторіччя й те, що в гімназії українська мова взагалі не вивчалася, не дали йому змоги добре нею оволодіти.

 Те, що радянський учений Ігор Тамм в анкеті зазначав: «Добре володію англійською, французькою, німецькою, володію слабо українською, італійською, голландською мовами», дає підстави для висновку: він відчував себе українцем і громадянином світу.

Зокрема, фрагмент телеінтерв'ю, яке він дав у травні 1963 року американській компанії Сі-бі-ес, свідчить про широту поглядів людини, котра аж ніяк не хотіла бути за «залізною завісою»: «Вважаю, що зараз головним завданням є розвиток особистого різнобічного спілкування між громадянами різних країн. Коли ви знайомитеся з чужою країною, то помічаєте, що принципи, за якими в ній живуть люди, не зовсім відрізняються від ваших, що природа людини однакова в усьому світі».

Ігор Євгенович народився 26 червня (8 липня) 1895 року в місті Владивостоці. Там на будівництві Транссибірської залізниці працював його батько. Через три роки родина повернулася в рідне місто, де Є. Ф. Тамм одержав запрошення очолити єлисаветградське Водосвітло (водопровід, електростанцію і трамвай). З 1898 року й до закінчення гімназії Ігор мешкав із батьками в Єлисаветграді.

Доля І. Тамма була невід'ємною складовою долі вітчизняної інтелігенції кінця ХІХ – початку ХХ століття, точніше, тієї її частини, що мала почуття провини перед народом і мусила встановити справедливість.

Про нього багато написано як про вченого, але його громадсько-політична позиція здебільшого замовчувалася.

Батьки Ігоря Євгеновича не були революційно налаштованими людьми. Однак він іще в гімназійні роки начитався революційної літератури й вважав себе переконаним марксистом, був пов'язаний із соціал-демократичними колами, відвідував заняття марксистського робітничого гуртка. «Політика» (так І. Тамм називав омріяну майбутню діяльність) уже затягнула його у свій вир. Але все це викликало різку протидію батьків, які боялися за життя сина. Було знайдено соломонове рішення: після закінчення гімназії він на один рік їде навчатися за кордон, під чесне слово, що не братиме участі в нелегальній діяльності. В серпні 1913 року І. Тамм вступає до Единбурзького університету. Єлисаветградська гімназія дала хороший рівень підготовки для навчання в університеті: математику він «узяв» одразу з 2-го курсу і склав уже в грудні, потреби слухати лекції з фізики не було, і він лише працював у лабораторії.

А тому мав багато часу для задоволення інших інтересів: відвідував збори місцевих соціалістів, читав заборонену на батьківщині літературу, спілкувався з російськими емігрантами…

На початку літа 1914 року Ігор Євгенович повертається до Росії і вступає на фізико-математичний факультет Московського університету.

Невдовзі почалася Перша світова війна, яка перевернула долю Російської імперії та й світу загалом. Хоча студенти протягом перших двох років навчання не підлягали мобілізації, І. Тамм не міг залишатись осторонь цих подій і навесні 1915 року пішов добровольцем на фронт – «братом милосердя».

Після Лютневої революції 1917 року І. Тамм з головою поринає в політичну діяльність. Його навіть обрали делегатом від Єлисаветграда на І Всеросійський з'їзд Рад робітничих і солдатських депутатів у Петрограді. Він належав до фракції меншовиків-інтернаціоналістів і наполегливо продовжував антивоєнну боротьбу.

Життя кидало І. Тамма до різних міст. Те, що він побачив і пережив, змусило швидко протверезіти, незважаючи на весь минулий «майже більшовизм», і назавжди відмовитися від «політики», залишившись «просто» фізиком-теоретиком.

У 1924–1941 роках І. Тамм очолює кафедру теоретичної фізики 1-го Московського державного університету, а 1934-го стає керівником організованого ним теоретичного відділу Інституту імені П. М. Лебедєва АН СРСР.

У 1925-му йому пощастило більш як півроку стажуватися в провідних фізичних центрах світу, що відіграло величезну роль у його науковій кар'єрі.

Найчорніші дні в житті І. Тамма настали в 1937-му. Тоді він втратив трьох близьких людей: молодшого брата Леоніда, свого гімназійного товариша й однокласника Бориса Гессена та улюбленого учня Семена Шубіна. Чому його самого не оголосили «ворогом народу», зрозуміти важко, але в хаосі великого терору таких незрозумілих речей було багато. Адже тоді звання члена-кореспондента Академії наук не захищало, а ядерна фізика ще не стала стратегічною галуззю.

У квітні 1937 року у Фізичному інституті АН СРСР відбулися збори, на яких «заклеймили позором вредителя Б. М. Гессена», котрий до арешту в серпні 1936-го був заступником директора з наукової роботи. Учасники зборів не знали, що за чотири місяці до цього Б. Гессена розстріляли. І. Тамму пригадали і його гімназійну дружбу з Гессеном, і спільне навчання в Единбурзі, і меншовицьке минуле…

А. Д. Сахаров згадував про свого вчителя: «Вже під кінець 30-х років ім'я Ігоря Тамма (навіть у тих, хто не знав його особисто) було оточене ореолом – не в надприродному, а просто у високому людському розумінні цього слова. В ньому, як у Ландау, радянські фізики-теоретики бачили свого заслуженого й видатного главу, і всі ми – принципову, добру, розумну людину, великого оптиміста, доброго й часто вдалого «пророка».

Наукова спадщина І. Тамма, засновника й керівника однієї з провідних радянських шкіл теоретичної фізики, відносно невелика: це дві монографії («Рентгенівські промені» та відомий курс «Основи теорії електрики», який багато разів перевидавався й був підручником для багатьох поколінь студентів) і понад 70 журнальних статей.

Перша наукова стаття, опублікована 1924 року, стосувалася деяких питань теорії відносності. На початку 30-х учений побудував квантову теорію розсіювання світла в кристалах, для чого здійснив квантування не лише світлових, а й пружних хвиль у твердому тілі, ввівши поняття звукових квантів – фононів. Разом із С. П. Шубіним у 1931 році розробив основи квантово-механічної теорії фотоефекту на металах. А в 1934-му разом із Д. Д. Іваненком сформулював першу теорію ядерних сил – теорію обмінної взаємодії, що стала основою для наступних досліджень у цій галузі. Того самого року разом із своїм учнем С. О. Альтшулером передбачив наявність магнітних властивостей нейтрона. У 1936–1937 роках разом із І. М. Франком дав теоретичне обґрунтування ефекту Черенкова–Вавилова, тобто розвинув теорію випромінювання електрона, що рухається в середовищі зі швидкістю, яка перевищує швидкість світла в цьому середовищі. За ці дослідження йому 1946 року присуджено Державну премію СРСР, а 1958-го – спільно з І. М. Франком та П. О. Черенковим – Нобелівську.

Роль І. Тамма у створенні радянської водневої бомби довго замовчувалася. У літературі траплялися лише туманні згадки про життя Ігоря Євгеновича в закритому місті Арзамас-16 (1950–1953 рр). Ще в 1948 році постановою уряду для розширення досліджень з водневої зброї у Фізичному інституті АН СРСР було створено спеціальну групу під його керівництвом.

Незабаром його молоді учні А. Д. Сахаров і Ю. А. Романов запропонували дві кардинальні ідеї, які було реалізовано під час створення першого термоядерного заряду, котрий випробували 12 серпня 1953-го. Справи просувалися так успішно, що всіх трьох 23 березня 1950 року зарахували до штату співробітників Арзамаса-16.

І. Тамм якимось дивом відчував внутрішній пульс науки і сприймав її як єдине ціле. Він відігравав у колективі Арзамаса-16 роль диригента і творця, але насамперед – керівника, який поклав на себе всю повноту відповідальності за успіх справи. І належав до найвищих авторитетів і гарантів, котрим довіряло керівництво міністерства та об'єкта, коли йшлося про перспективність тієї чи іншої технічної пропозиції та компетентність її авторів.

Як уже згадувалося, 1958 року І. Є. Тамм разом із І. М. Франком та П. О. Черенковим отримав Нобелівську премію з фізики за роботи кінця 30-х років (згідно з офіційним формулюванням – «За відкриття і пояснення ефекту Черенкова–Вавилова»). Це відкриття порівнювали з відкриттям французьким астрономом Левер'є восьмої планети Сонячної системи – Нептуна. Адже обидва дали змогу віднайти причину нових явищ. Дисонансом до урочистих інтонацій нобелівських подій 1958 року прозвучали слова самого Тамма: він жалкує, що став нобелівським лауреатом не за ту роботу, яку сам вважає найкращою.

Окрім Нобелівської премії, І. Тамма нагороджено Золотою медаллю ім. Ломоносова АН СРСР, медаллю Н. Бора, а також трьома орденами Леніна, іншими нагородами. Двічі удостоєно Державної премії СРСР. Присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.

Обрано іноземним членом Польської академії наук, почесним членом Американської академії мистецтв і наук у Бостоні, членом Німецької академії природодослідників «Леопольдіна», членом комісії з науки Бельгійського фізико-хімічного інституту.

Дочка Ірина згадує, як її батько лише раз спробував скористатись одним із отриманих звань: «У 1954-му тато був на Алтаї (відомо, що Ігор Євгенович захоплювався альпінізмом і туризмом, пройшов усю країну від Паміру до Камчатки. – Авт.). На аеродром у Бійську він з'явився неголений, у кепці, брезентовій штормівці, коротких брюках, вовняних шкарпетках і бутсах. Квитків на Москву не було, до каси тягнулася величезна черга. Рік тому тато отримав Героя за бомбу. Почав ходити й з'ясовувати, чи можна Герою отримати квиток поза чергою. Співчуваючі громадяни взяли в цьому жваву участь і стали пояснювати, що таке правило є: «Ось там написано. Давай ми тобі, діду, прочитаємо. Ти, мабуть, неграмотний?». Батько зі сміхом розповідав про цей випадок і був страшенно гордий, що його, певно, сплутали з якимось відомим чабаном».

У середині 60-х років здоров'я І. Тамма підкосила тяжка хвороба, що призвела до паралічу дихальних м'язів, унаслідок чого довелося три довгі роки (з лютого 1968-го й до кінця життя) бути прикутим до дихальної машини. Людина вражаючої енергії і рухливості, про яку складали вірші: «Разве можно представить такое – Игорь Тамм в системе покоя?», опинилась у стані майже цілковитої нерухомості.

12 квітня 1971 року вчений помер. На його могилі на Новодівичому цвинтарі в Москві височить скульптура, виконана Вадимом Сидуром.

Як зазначає один із співробітників Ігоря Євгеновича, член-кореспондент АН СРСР Є. Л. Фейнберг, життя нашого земляка пройшло через три різні періоди. Спочатку – шукання і вибір шляху, згодом – з тридцяти років – н а д з в и ч а й н о продуктивна наукова праця і, нарешті, останні десятиріччя широкого громадського, офіційного та наукового визнання, що прийнято іменувати славою.

***

Нобелівські лауреати-2007

У Швеції названо всіх лауреатів Нобелівської премії 2007 року: нагороди одержать 11 осіб і одна організація. Церемонія вручення відбудеться в Стокгольмі й Осло 10 грудня, у річницю смерті Альфреда Нобеля.

Нобелівський тиждень цього року розпочався 8 жовтня з оголошення лауреатів премії в галузі медицини. Ними стали Маріо Капеккі (США), Мартін Еванс (Велика Британія) та Олівер Смітіс (США) за відкриття «принципів упровадження специфічних змін у генах мишей із використанням ембріональних стовбурових клітин».

Володарями премії з фізики названо Альберта Ферта (Франція) й Петера Грюнберга (Німеччина) за роботи в галузі «гігантського магнітоопору» (GMR). Ідеться про дослідження щодо впливу магнетизму на електропровідність.

Лауреатом премії в галузі хімії оголошено лише одного науковця – Герхарда Ертля (Німеччина) «за дослідження хімічних процесів на твердих поверхнях».

Ім'я лауреата Нобелівської премії з літератури стало справжньою несподіванкою. Нагороду одержала британська письменниця Доріс Лессінг, яку навіть не згадували у списку можливих кандидатів.

Премію миру 2007 року поділили колишній віце-президент США Альберт Гор і Міжурядова група експертів зі змін клімату (МГЕЗК), створена 1988 році Всесвітньою метеорологічною організацією (ВМО) та Програмою Організації Об'єднаних Націй з довкілля (ЮНЕП). Тож, як і передбачали чимало скандинавських оглядачів, Нобелівський комітет цього року звернув увагу на проблему екології та глобальні кліматичні зміни.

Оголошення лауреатів премії в галузі економіки, заснованої Шведським державним банком на знак пам'яті про Альфреда Нобеля, завершило традиційний Нобелівський тиждень. Ними стали економісти зі США Леонід Гурвич, Ерік Маскін і Роджер Майєрсон.

А загалом із 1901 року, коли було вручено першу «нобелівку», премії одержали 777 осіб із 65 країн і 20 організацій.

Автор: Віктор ГРОМОВИЙ