Методологічні принципи політологічного дослідження

Для розробки загальної й окремих теоретичних моделей політичної системи за основні одиниці контент-аналізу було взято такі показники:
А – основна (змістова) одиниця вимірювання рівня теоретико-методологічного обґрунтування мети (проблеми або тематики) аналізованого політологічного дослідження політичної системи (або частини системи). Найвищий бал (5) відповідає найбільшій кількості джерел (п'яти й більше), використаних під час теоретичного обґрунтування мети (теми) дослідження (у списку літератури).
Б – категорія «функція політологічного дослідження».
В – категорія «політична ідеологія».
Г – одиниця вимірювання методологічного рівня системного підходу.
Ґ – одиниця вимірювання рівня матеріальних гарантій політики (рівня економіки).
Д – категорія «вектор трансформації політичної системи».

Показники А, Г і Ґ оцінюються за п'ятибальною шкалою. Показник Б класифікується за однією з чотирьох головних функцій політології – пізнавальною (гносеологічною), прогностичною, раціоналізації політичної системи, політичної соціалізації [6]. Показник В класифікується за однією з чотирьох політичних ідеологій, у тому числі – лібералізму, консерватизму й соціалізму, а також українського націонал-демократизму. Решта ідеологій не належать до демократичних (комунізм, фашизм, нацизм та ін.) й аналізові не підлягають.

Показник Г використовується для аналізу теоретико-методологічного рівня системного підходу в дослідженнях сучасного стану української політичної системи (або окремих частин). За основу шкали рівня системного підходу взято шість методологічних пунктів коректного дослідження політичного процесу [7, с. 108–109], в яких автор адаптував до сучасних українських умов методологічні вимоги системного підходу. Коротко сформулюймо вказані вище методологічні пункти коректного системного дослідження у вигляді шести методологічних принципів системного підходу аналізу трансформації української політичної системи:

1. Принцип єдиної доктринальної (концептуальної) політичної влади, що є справжнім суб'єктом політики. На нашу думку, з липня 2006 року відсутня єдина доктринальна політична влада. І ми сьогодні (2007 рік) живемо у період двовладдя. Принцип єдиної влади аналогічний принципові першого керівника, першому системному принципові в системотехніці.

2. Принцип концептуально-владної структури регіонального самоврядування, здатної реально вплинути на політику формальних державних інститутів, якщо ця політика починає загрожувати вітальним (життєвим) інтересам людини й суспільства. На нашу думку, цей принцип не реалізується з 1991 року через відсутність у регіонального (місцевого) самоврядування реальних правових і фінансових важелів керування й форм впливу на центральну владу.

3. Принцип створення необхідних політичних ціннісних орієнтацій (вимог, настановлень) для виробництва й відтворення життя людини в стабільних демократичних політичних системах. У рамках концепції природного права життя людини високий рівень народжуваності й тривалості життя є найвищою цінністю. А не зростання ВВП або експорту природних ресурсів.

4. Принцип доступу кожної людини до національних ресурсів для виробництва й відтворення життя та робочої сили. Виходячи з цього, політична система суспільства повинна бути такою, щоб кожна людина або була реально спроможною своїми діями підтримувати власне життя і своєї сім'ї, або, як виняток, одержувати кошти на існування безпосередньо від суспільства.

5. Принцип стабільності суспільства й держави, заснований на підтриманні: чисельності населення за рахунок власних демографічних ресурсів; на підтримці життєвого простору (території країни); політичної незалежності, як суверенітету над максимальним обсягом національних ресурсів.

6. Принцип системного аналізу політики, заснованого на циклічній єдності таких актів:

а) сигнал «входу» (вимоги й підтримка) – інститути політичної влади;

б) сигнал «виходу» (рішення й дії органів державної влади) – інститути зворотного зв'язку.

За висновком автора зазначеного вище системного підходу, «відсутність хоча б одного пункту в аналізі залишає без розгляду якусь істотну характеристику політичного процесу, а отже, робить результати дослідження недостатньо вірогідними» [7, с. 109].

Отже, максимальна оцінка рівня системного підходу в 5 балів ставиться за умови, коли в цьому дослідженні є 5 і більше пунктів зазначеної вище шкали. Відповідно, 4 пункти – 4 бали, 3 пункти – 3 бали і т. д.

Показник «одиниця вимірювання рівня матеріальних гарантій політики» розроблено для вивчення характеристик економічної підсистеми (за реформування української політичної системи) і призначається він для аналізу економіко-методологічного рівня досліджень економічних перетворень у період трансформації політичної системи України з посткомуністичної у «незалежну» – демократичну. Цей показник розроблено на основі п'яти взаємопов'язаних гарантійних складників «модернізаційного синдрому» [2, с. 133]:

1) демократичного розподілу доходів для забезпечення вітальних потреб більшої частини суспільства;

2) ідентичності громадянського суспільства зі значним представництвом середнього класу;

3) легітимності економіки, у тому числі вихід її значної частини з «тіні» на основі відповідного законодавства і добровільної сплати податків;

4) політичної участі, заснованої на ринковій економіці й ідеології індивідуалізму (замість «совкового» колективізму);

5) політичного керування, що забезпечує стратегічний і поступальний рух державного механізму у бік демократичних і ринкових перетворень, вільних від жорстких обмежень з боку олігархічних угруповань.

За наявності в дослідженні всіх п'яти матеріальних складників (гарантій політики) його оцінюють найвищим балом – «5» (як, наприклад, у дослідженні [2]). Якщо в аналізованому дослідженні зазначено лише 4 матеріальні складники, то рівень матеріальних гарантій оцінюється в 4 бали (і так далі). За відсутності пропонованих (та інших) напрямів економічних перетворень наявної політичної системи рівень матеріальних гарантій демократичної політики оцінюється в «нуль» балів. Наприклад, тільки констатація: «мафіозні клани», «адміністративно-економічні клани» і т. ін.

Показник Д (вектор трансформації) містить такі напрями трансформації української політичної системи:

1) демократичний (див. категорію «політична ідеологія»);

2) олігархічний політичний режим [2, с. 135];

3) загальносистемний (неідеологізований);

4) глобалістський (у зовнішню систему);

5) регіональний (місцеве самоврядування, децентралізація політичної влади);

6) слов'янський (східнохристиянський православний), взаємопов'язаний з російським монархізмом [4];

7) президентсько-парламентський;

8) парламентсько-президентський;

9) пряме президентське правління.

0. Інші вектори;

Х. відсутність векторів.

Якщо в дослідженні автор відзначає кілька векторів трансформації, у контент-аналізі цього дослідження фіксується один, головний (визначальний) вектор трансформації української політичної системи. Якщо ці напрями рівнозначні (і взаємовиключні), відзначається категорія «Х».  

Пілотажне дослідження. Як перший контрольний приклад нашого дослідження за зазначеною вище методикою здійснімо контент-аналіз теоретико-методологічного, функціонального, системного, ідеологічного й економічного рівня основних понять, категорій і ключових слів у політологічному дослідженні О. Чемшита [7]. У ньому дуже високий рівень теоретико-методологічного обґрунтування дослідження політичних процесів і політичних систем, що заслуговує оцінки балів.

Аналіз категорії функціональності, у тому числі й практичної значущості політологічного дослідження, показав переважно його гносеологічну функцію, не пов'язану з конкретною раціоналізацією (реконструкцією) української політичної системи. Тому що мета цього дослідження полягає в теоретико-методологічному обґрунтуванні розглянутих політичних процесів. Водночас автор навів характерний приклад необ'єктивності деяких вітчизняних схоластичних політологів, які нехтують необхідність демократизації політичних процесів і не визнають наукової, політичної й практичної значущості раціоналізації політичної системи: «... деякі вітчизняні ... політологи, що професійно сформувалися в умовах домінування «єдино правильної» ідеології ... , не звикли звертати увагу на корисність своїх дій та рецептів і тим паче на свою особисту відповідальність перед суспільством» [7, с. 107–108].

Під час виявлення категорії «політична ідеологія» спочатку був зафіксований нульовий результат. Зокрема, не було ідеологічної парадигми, заснованої на функціях політичної соціалізації, що реалізують розроблення й закріплення політично значущих настановлень (ідеологій). Водночас докладніший змістовний аналіз шести методологічних пунктів виявив соціалістичну спрямованість дослідження.

Таке дослідження необхідно оцінити найвищим балом (5) за максимальний рівень системного підходу й економічного обґрунтування політичних процесів. Так, у висновку статті автор зазначив шість обов'язкових пунктів коректного дослідження політичного процесу, що належать до основних методологічних принципів системного підходу аналізу політичних систем [7, с. 108–109]. Аналіз показав демократичність трансформації політичної системи.

Як другий контрольний приклад використано статтю з мінімальним рівнем теоретико-методологічного обґрунтування політологічного дослідження окремих елементів української політичної системи [4]. Спробу теоретичного обґрунтування елітогенезу зведено лише до одного прикладу «трикутника влади» (Р. Міллс), не взаємопов'язаного з ідентифікацією української правлячої еліти в загальній структурі політичної системи. Отже, мінімальний рівень методологічного обґрунтування цього дослідження оцінюється найнижчою оцінкою – «одиниця».

Під час аналізу категорії «функція політологічного дослідження» також було виявлено тільки пізнавальну функцію, не взаємозалежну з конкретною реконструкцією (раціоналізацією) наявної української командно-адміністративної політичної системи.

Аналіз категорії «політична ідеологія» також зафіксував нульовий результат цього дослідження. Хоча в правлячій еліті і відзначалися, крім представників колишньої партійно-державної номенклатури, представники політиків нової генерації, однак ці «нові» характеризуються «безідейністю через відсутність обміркованої національної ідеї і державної ідеології» [4, с. 146]. Щонайнижчої оцінки («нуль») заслуговує і рівень економічної основи наявної політичної системи, що розглядає економічну підсистему в розрізі «адміністративно-економічних кланів». Аналіз вектора трансформації цього дослідження показує демократичну спрямованість трансформації української політичної системи.

Розгляд системного підходу в обґрунтуванні елітогенезу в політичній системі показав нульовий результат у цьому дослідженні (цілковита відсутність системного підходу).

Критики зазначеної вище методики можуть висунути й антисистемні аргументи:

1. Не всі політологи опанували (володіють) системний аналіз.

2. Інші політологи використовують інші теоретико-методологічні парадигми (синергетичний, цивілізаційний глобалістський, екоцентричний та інші підходи) та володіють ними.

 3. Можливі не лише теоретичні, а й емпіричні підходи до аналізу політичних систем без використання методологічних парадигм.

Так, ці аргументи переконливі. Але в наведеній методиці, крім системного аналізу, є й інші одиниці контент-аналізу, сукупність яких дає загальне уявлення про рівень теоретико-методологічного обґрунтування і практичної значущості політологічних досліджень. І якби в Україні не було політичної кризи, то й не потрібно було б порушувати питання про шляхи раціоналізації (реконструкції) нинішньої політичної системи. Якби не було кризи, то можна було б підтримувати тільки пізнавальні дослідження. І якби в науковому світі не було розроблено критерії коректного політологічного дослідження [1–3; 5–7], то можна було б і не висувати такі високі вимоги до порівняльного аналізу політологічних досліджень.

Загальна модель. На підставі пілотажного дослідження спробуймо виявити загальну модель теоретико-методологічного рівня політичних досліджень української політичної системи. Через фрагментарність (відсутність вибіркової сукупності) наведені нижче дані моделі можна сприймати лише як фрагмент, як першу гіпотезу про теоретико-методологічний рівень досліджень (див. табл.).

Репрезентативність вибірки. Попередній аналіз генеральної сукупності (172 статті) в альманасі «Грані» показав наявність 20 статей, у яких досліджується українська політична система загалом або її окремі елементи у взаємозв'язку з процесами реформування. Ці 20 статей є джерельною базою (вибірковою сукупністю) нашого дослідження.

Передбачено додаткову перевірку репрезентативності в іншій генеральній сукупності – політологічні статті в інших українських наукових збірниках і журналах (статті з дослідження сучасної української політичної системи).

Попередні висновки (гіпотеза). 1. Чимало політологів охарактеризують стан (форму) сучасної української політичної системи як посткомуністичну, де в еклектичній формі поєднуються елементи комуністичної й сучасної демократичної систем. Решта політологів охарактеризують нинішню систему як національно-демократичну або мафіозно-олігархічну.

2. Нинішня політична криза в Україні зумовлена не лише боротьбою за владу двох основних мафіозних олігархічних фінансово-промислових груп, не лише під тиском зовнішнього середовища на новонароджувану українську демократичну політичну систему, а й мінімальним досвідом демократичної політичної культури. І не тільки в парламенті. А також на сторінках наукових політологічних журналів і збірників. Де в більшості досліджень немає достатніх теоретико-методологічних обґрунтувань теми (проблеми) дослідження й реальних практичних рекомендацій з реконструкції (раціоналізації) наявної політичної системи, де дуже мало конкретних пропозицій щодо виходу з політичної кризи.

3. У переважній частині політологічних досліджень української політичної системи політологи не пропонуватимуть ідеологічних орієнтирів для реконструкції (раціоналізації) наявної політичної системи. Водночас ми припускаємо, що нова система ідей має виконати роль конструктивної ідеології, що сприяє саморегуляції й самовідновленню суспільства.

Джерела:

 1. Алмонд Г., Пауэлл Дж., Стром К., Далтон Р. Сравнительная политология сегодня: мировой обзор / Политология: Хрестоматия / Сост. Б. А. Исаев, А. С. Тургаев, А. Е. Хренов – Спб.: Питер, 2006. – С. 105–114.

 2. Дюльберова Л. Я. Национальная интеграция современной Украины // Грані. – 2005. – № 6. – С. 131–136.

 3. Истон Д. Категории системного анализа политики/ Политология: Хрестоматия / Сост. Б. А. Исаев, А. С. Тургаев, А. Е. Хренов – Спб.: Питер, 2006. – С. 94–105.

 4. Кузеванов В. М. К рассмотрению возможности консенсуса различных украинских исторических школ / Матеріали ІІ Міжнародної наук.-практ. конф. «Дні науки-2006». Том 20. – Історія. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2006. – С. 34–42.

 5. Малюк А. Дискурс глобализации с точки зрения  системного анализа // Социология: Теория, методы, маркетинг. – 2005. – № 2. – С. 177–183.

6. Пушкин В. Е. и др. Политология для всех: Учебное пособие в 2-х частях. Ч. 2.: Политология в вопросах и ответах. – Днепропетровск: ОАО «Днепркнига», 2002. – С. 42–43.

7. Чемшит А. А. К вопросу о теоретико-методологических основаниях исследования политических процессов // Грані. – 2004. – № 4. – С.103–109.

 

Автор: Віталій КУЗЕВАНОВ