передплата Українською | In English

№19, жовтень 2007

«Идет война холодная»...

Поділитися:

Президент Росії Володимир ПУТІН оголосив про нову військову доктрину. Здійснити її планують за 8 років. Водночас, за словами міжнародних експертів, прагнення Кремля реформувати, зокрема, систему запобігання ракетним нападам (ПРО) – це, безперечно, відповідь на наполегливі намагання США розташувати в Польщі та Чехії елементи американської системи протиракетної оборони.

Заява Володимира Путіна про реформування федеральних ПРО пролунала в середині серпня після відвідин главою російської держави нової радіолокаційної станції «Воронеж», що за 50 кілометрів від Санкт-Петербурга. Президент Путін назвав цей об'єкт «першим кроком до модернізації російської системи ПРО». Він був справді задоволений поїздкою:

– Це перший крок у реалізації великої програми у цій сфері, розрахованої до 2015 року. Приємно відзначити, що всі завдання виконано не лише у строк, а й на вітчизняній інтелектуальній та виробничій базі. Це і є те, що ми називаємо сучасним розвитком Збройних сил. Це і є те, що ми називаємо інноваційним розвитком Збройних сил.

А це, як уточнив президент Росії, у кілька разів дешевше, ефективніше й надійніше. Приміром, та сама РЛС «Воронеж» (на знімку) здатна контролювати територію від Північного полюса до Африки. А коштує в десятки разів менше за аналогічні американські станції. Аналітики світу й Росії не приховують: Москва використовує будь-яку можливість зайвий раз продемонструвати свою міць. Зокрема, військову. Щоб не поступатися Штатам хоча б у певному сегменті оборонної сфери. Особливо після відмови від пропозиції Білокам'яної спільно використовувати Габалинську РЛС в Азербайджані. Тим часом в Україні ініціативу Путіна щодо модернізації російських ПРО сприйняли по-різному.

Валентин БАДРАК, Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння:

– Я не виключаю, що США можуть штучно втягувати Росію в таку гонку озброєнь, щоб її виснажити. Як колись було виснажено Радянський Союз. Тому що Сполучені Штати мають сьогодні набагато більше ресурсів, набагато більше можливостей, у тому числі – в технологіях, і потужні політичні важелі. Тут Росія заважає США реалізовувати свою таку собі монопольну, планетарну політику. Окремі заяви з боку Росії, безумовно, бентежать Вашингтон. І все це створює підстави для подальшого напруження ситуації у світі. Однак головна точка світової напруженості все-таки Кавказ. Якщо тут Росія та США порозуміються, то все буде гаразд.

Інші експерти кажуть: Росія правильно робить, що пильнує. Про напади чи загрози їх нині не йдеться. Утім, раз на рік і «швабра стріляє».

Володимир КОРНІЛОВ, Українська філія Інституту країн СНД:

– Важлива не реальність того, що певна країна нападе чи не нападе на іншу країну. А надто важлива можливість тієї чи іншої країни напасти. У будь-яких міжнародних торгах у разі будь-якого конфлікту, зокрема дипломатичного, дуже важливо зважати на таку ймовірність. Чому свого часу ледве не спалахнула ядерна війна через ракети, що їх мали розмістити на Кубі? Адже всі розуміли: Радянський Союз не збирався нападати на США. У той час. Проте для американців було життєво важливо не допустити розташування цих ракет на Кубі, щоб упередити таку можливість нападу. Гіпотетичну можливість. Колись у майбутньому – за 20, 40 чи 100 років. Адже ніхто не знає, що буде за кілька десятиліть...

У світі подейкують, що Пентагон уже націлився на Іран. Як і у випадку з Іраком, на першому місці не якась там потенційна загроза. Це – нафтові інтереси. Тож не дивно, що Росія заявила про модернізацію власних систем ПРО саме тепер. Бо зволікання не на її користь. Амбіції американців уже сьогодні безмежні.

Вадим ГРЕЧАНІНОВ, Атлантична рада України:

– Етап загострення відносин Росії та США нині на рівні, я сказав би, «холодної» війни. Про це кажуть уже багато. І на Заході, і начебто в Росії також цього не приховують. Путін відчув силу. Сила ця економічна: газова, нафтова тощо. Але відчув і слабкість Європи, слабкість США щодо спільної взаємодії між собою. Ось що головне. Крім того, російський президент відчув і те, що, наприклад, така країна, як Україна, досі перебуває у стані невизначеності. Коли Ющенко говорить, що російський флот піде у 2017 році, то Янукович каже, мовляв: «а може, й ні...» І Янукович, і ті, хто йому радять (дуже тямущі хлопці, я їх усіх знаю), мають розуміти, що сьогодні стосовно цього все, що робить Росія, це – і проти Януковича також. Адже це – проти влади, проти українського уряду. Путін бачить усі ці «слабинки». І посилює армію.

Україна не має можливостей та потуги впливати на рішення чи політику Сполучених Штатів або Росії. Усе-таки вітчизняні експерти радять: Києву не завадить почути пояснення офіційної Москви, чому держава так упевнено нарощує військові м'язи.

Олексій КОЛОМІЄЦЬ, Центр європейських та трансатлантичних студій:

– Росія не пояснює, для чого вона розвиває нові озброєння на кшталт ПРО. Сполучені Штати Америки із союзниками дають чітку відповідь, для чого це робиться. Насамперед для стримування сил міжнародного тероризму. І залежно від того, якою буде відповідь на це запитання, має бути й реакція з українського боку. А щодо певних політичних дивідендів. Зрозуміло, що різноформатна участь України в освоєнні та справі розгортання елементів системи ПРО на територіях Польщі та Чехії може стати надзвичайно позитивним імпульсом і принести користь тій-таки Україні. Але з огляду на політичну дилему залучення до цієї справи наштовхуватиметься на дуже серйозні політичні перепони.

Те, що холодну війну між Сполученими Штатами та Росією розпочато, очевидно. Утім, у «битві титанів», як правило, програють усі, крім тих самих «титанів». Росія, наприклад, «кістьми ляже», щоб не допустити просування американської присутності на Схід. Якщо й «проковтне» розміщення протиракет та РЛС у Польщі та Чехії, то інші подібні варіанти Москву не задовольнять однозначно. А Пентагон (чому ні?) може знову згадати про бажання мати елементи своєї ПРО й на українській території. Тоді «буферному» Києву буде надто складно претендувати на цілковитий нейтралітет і продовжувати демонструвати політичну гнучкість, сидячи відразу на двох геополітичних стільцях.

Автор: Сергій ДОЙКО

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №1/2016 №1
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата