Передвиборний «Брегет»

Мені здається, треба говорити не про PR, а про використання виборчих політтехнологій. Різниця між ними в тому, що фахівці з PR проводять акції навколо більш-менш реальних фактів, через які популяризують діяльність певної особи (чи структури), що має стосунок до цих подій. А політтехнологи зазвичай організують кампанії навколо вигаданих віртуальних подій чи вчинків, «розкручуючи» через ці вигадані факти й певних осіб. Якщо тема обрана вдало, тобто відповідає очікуванням виборців бодай на 50 відсотків, стратегія спрацьовує. Пригадаймо вибори в Росії під гаслом «Голосуй або програєш», коли Б. Єльцина, який почав втрачати популярність, за допомогою стратегії «Псевдовибір» об'єднали в пару з лідером КПРФ Б. Зюгановим і активно залякували виборців загрозою реставрації комуністичного тоталітаризму. Як відомо, Єльцин переміг. У разі, якщо політтехнологи створюють міфологеми, нецікаві та неактуальні для виборців, шанси на успіх примарні.

Тому, розглядаючи слогани десяти партій і блоків, котрі йдуть на дострокові парламентські вибори, висловимо сумніви, що саме вони відповідають проблемам, які хвилюють більшість українців. Це нагадує сцену з кінофільму «Корона Російської імперії», коли претендент на престол демонструє годинник колишнього царя Миколи ІІ, кажучи: «Справжній «Брегет», аби переконати своє оточення, що цього достатньо, щоб стати «самодержцем Всея Руси»...

Друга причина зниження ефективності політреклами – можлива корупція в партійних штабах серед працівників, що безпосередньо працюють із рекламістами. Не випадково чимало журналістів вважають, що 10–20 відсотків від сум на рекламу отримують від рекламістів ці люди як горезвісний «відкат». Звичайно, в цьому разі інтереси керівництва партії та людини, що співпрацює з рекламістами, відрізняються з точністю «до навпаки».

Прикладом відстроченої дії PR-акції на громадську свідомість є сеанси так званої телевізійної психотерапії А. Кашпіровського наприкінці 90-х років. Вони відкрили потім «шлюзи» на телебачення каламутним потокам середньовічного чаклунства, забобонів, містики. Як результат – зниження рівня моральної планки, яка визначає, що саме можна показувати на TV.

Тож коли наші політики дружно обливають одне одного багнюкою, у виборців поступово формуються два відчуття: по-перше, катастрофізму (що все погано й не буде краще), а по-друге, несприйняття української політичної еліти загалом. В основі цього феномену лежить так званий розрив комунікації, коли мета, форми, засоби донесення інформації жорстко визначаються реальними господарями ЗМІ, а журналісти просто «відробляють» свої гонорари, цинічно не задумуючись про довгострокові наслідки такої праці для України.

Пошлюся на вислів одного з президентів США, що саме «Голлівуд об'єднав окремі території в єдину державу». Це відбувалося завдяки дотриманню Кодексу поведінки працівника кіноіндустрії, який чітко регламентував, що і як показувати чи не показувати. Винятків не було для жодної із зірок. Результат – формування етнокультурної ідентичності та феноменів «американська нація» та «американський патріотизм».

Автор: Валерій ЗЛИВКОВ