Старі пісні

Є безліч методів впливу на громадську думку, і кожен потребує творчого підходу. Але в нинішній передвиборній риториці використовуються переважно старі тези.

На жаль, нашим політикам важко дотримуватися золотої середини, люди є погані або хороші, свої або чужі, а проміжного варіанта немає. Стратегія Партії регіонів побудована на протиставленні «помаранчевим», адже в політичній рекламі, як і в політичній агітації загалом, потрібен чітко окреслений образ ворога. Партія позиціонує себе як лідера та потужну силу, акцентує на власних досягненнях: «Зростання економіки... під сильним і стабільним керівництвом Віктора Януковича і Партії регіонів Україна рухається вперед...» Натомість «Наша Україна – Народна самооборона» намагається спростувати здобутки, забуваючи, що глава держави, котрий, по суті, асоціюється з обличчям блоку, таки є найвищою посадовою особою в Україні.

Проте після багатообіцяючого «Не зрадь Майдан!» навесні 2006 року нині піар-кампанія НУ–НС побудована переважно навколо гасла про скасування депутатської недоторканності. Але це гасло слабке, бо за своєю суттю воно популістське, а декларована мета – нездійсненна. По-перше, щоб не вдаватися в політико-правові нетрі, скажу лише, що сучасні правові системи припускають обмеження недоторканності державних мужів за певних застережень і умов, але не повне її скасування. Недоторканність депутатів можна спробувати скасувати або обмежити, якщо вони самі за це проголосують, – із депутатським мандатом зробити це буде значно важче, ніж закликати до цього під час виборчої кампанії. По-друге, за обмеження депутатської недоторканності український народ проголосував ще у 2000 році на референдумі – і що, допомогло?

Чинна Конституція передбачає відповідальність народних депутатів за образу чи наклеп. Однак це не зупиняє авторів тексту на біг-бордах, дослівно: «Закон вище примх ющенків та їх подільників».

БЮТ намагається утримувати свої попередні «брендові» стиль, обличчя, символіку й тези. Цій послідовності слід віддати належне: Тимошенко плавно модифікується від виборів до виборів. І навіть контраст – тихий голос – це звичайний психологічний прийом: уважніше слухатимуть.

Акцент на харизмі лідера Блоку Литвина, який рішуче намагається «повернутися» (тут уже можна вести мову про рівень професіоналізму піар-менеджерів та політтехнологів, з якими йому постійно не щастить), подеколи вступає в суперечність з картинкою: незворушне обличчя Володимира Михайловича, погляд, спрямований у нікуди, застібнутий наглухо піджак (на підсвідомому рівні це сприймається як закритість). Щоправда, такий портрет лідера фігурує не в усіх рекламних матеріалах.

Утім, нинішня ситуація для Володимира Литвина на тлі розчарувань електорату в політиці й політиках, зважаючи на нашу ментальну симпатію до невинних жертв та задіяне гасло «Я повертаюся», дає шанс подолати виборчий бар'єр.

Як правило, всі перегини з рекламною продукцією виборчих кампаній трапляються з двох причин. Перша – професійні розробники продукції не розуміють специфіки політичної агітації і нав'язують керівництву кампанії звичний для них стиль комерційної реклами. Друга (значно небезпечніша) – саме керівництво кампанії бажає створити щось таке, що відразу перетворить виборця на безоглядного прихильника кандидата або партії.

На відміну від попередніх, перегони нинішні позначені й політичними шоу, принаймні на етапі з'їздів партій та блоків. Змагання за яскравість та потужність наводить на думку про попит на посередню халтуру, а спримітизована політична реклама ґрунтується на недооцінці інтелектуальних можливостей цільової аудиторії. А вибір засобів переконання є показником політичної культури. Чомусь мало хто враховує, що спроби грубої маніпуляції громадською думкою можуть дати зворотний ефект, матеріальні заохочення населення спрацьовують винятково в конкретний момент, не сприяючи створенню стійкого позитивного іміджу.

Політики, мабуть, вважають (а, можливо, навіть свято в це вірять?), що потенційні виборці не помічають проведення агіткампанії у заборонений для неї час, бо вона не є офіційно оголошеною. Або не здогадуються про те, хто стоїть за прихованою політичною агітацією чи так званою соціальною рекламою.

На щастя, наші громадяни, вже навчилися диференціювати брехню та маніпулювання.

Фото Миколи БІЛОКОПИТОВА та Світлани ГОРОБЕЦЬ.

Автор: Світлана ФІЛОНЕНКО