Вікна у здоровий світ

Щира турбота й милосердя до тих, хто обділений долею, – справа не лише християнська, яка стосується кожного з нас, а й державна. І йдеться тут не лише про матеріальне, а й про весь спектр проблем і потреб життя. Освіта, безперечно, в цьому посідає одне з головних місць.

 Уже понад десять років наша західна сусідка Польща впроваджує у загальноосвітніх закладах засади інтегрованого навчання чи, як тут кажуть, інтеграційної школи. Суть цієї гуманістичної ідеї полягає в тому, щоб неповносправні особи здобували знання спільно зі здоровими. Протягом багатьох років таку християнську справу брали на себе, звісна річ, навчальні заклади при монастирях чи костелах, приватні школи. Нині до неї долучається й держава. Як саме? Відповідь, чесно кажучи, хотілося шукати не в столиці чи воєводських центрах, де завжди є більші можливості (і фінансові, і кадрові) для впровадження нових програм. Місто Ключборк в Опольському воєводстві – центр староства та гміни, мешкає тут понад 27 тисяч осіб. До складу Ключборкської гміни належать ще 23 навколишні села.

Одразу скажу: Польщу, як і Україну, не обминули демографічні клопоти-проблеми. Нині в селах рік у рік дедалі менше дітей сідають за парти. Щоправда, гміна отримує державні субвенції на утримання шкіл, але, як каже бургомістр Ключборка Ярослав Келяр, коштів тих замало. Тож вирішили реорганізувати освітню мережу. В деяких селах в одному приміщенні діють і дошкільний заклад, і школа, в шести населених пунктах узагалі зліквідували навчальний процес. Використовують на практиці й метод, який називають «вахадло» (маятник). Суть його полягає в тому, що в одному селі навчають дітей перших–третіх класів, в іншому – четвертих–шостих. Дітей, звісно, до школи доправляють шкільними автобусами. Чотири транспортні засоби придбала сама гміна, один – надала держава. Звичайно, цього замало для перевезення хлопчиків і дівчаток, тож місцева влада замовляє й оплачує автобуси в автопідприємствах. Харчуванням школярів забезпечує лише одна фірма, яка виграла тендер. У спеціальному автомобілі її працівники розвозять у термосах обіди учням. Ярослав Келяр каже, що це дало можливість зекономити для гміни чимало коштів.

Ще п'ять років тому в Ключборкській школі, що носить ім'я національної героїні Польщі Емілії Плятер, навчалися понад тисячу хлопчиків і дівчаток. Нині в закладі здобувають знання лише 470 учнів. До їхніх послуг чудові спортивний та комп'ютерний зали, класи, приміщення для трудового навчання, бібліотека, світлиця, їдальня. І головне – поруч із здоровими дітьми науку опановують неповносправні.

Колись діти з обмеженими можливостями вивчали обрані предмети прямо вдома, до них приїжджали педагоги. Щойно в країні з'явилися перші осередки інтегрованого навчання, дирекція школи та педколектив вирішили й собі впровадити новий освітній метод. «Нам дуже хотілося відчинити вікна неповносправним у здоровий дитячий світ, вивести їх нарешті із сумних чотирьох домашніх стін», – розповідає Йоланта Келяр, заступник директора загальноосвітнього закладу. Але, треба сказати, одразу не кинулися створювати інтеграційні класи. Постановили: діти з певними фізичними відхиленнями мають вливатися в шкільні лави поступово. Тож стали їх привозити на розмаїті шкільні та класні заходи, зорганізовувати спільні вихідні. Шість років тому вперше в одному з класів за парти зі здоровими школярами сіли й інваліди.

Директор школи Марек Тобіаш каже, що інтегроване навчання потребує серед іншого й чималих матеріальних затрат. Будівля їхнього навчального закладу – старовинна, зрозуміло, не пристосована для потреб неповносправних. Тому перші роки інтеграційні класи розміщували лише на першому поверсі й водночас переобладнували приміщення, робили під'їзди, монтували відповідні підйомники. Тепер хлопчики й дівчатка з фізичними вадами мають можливість пересуватися всіма поверхами школи, переходити на перервах з одного класу в інший.

Наразі діти з обмеженими можливостями навчаються у четвертих–шостих класах. Поруч із здоровими хлопчиками та дівчатками знання опановують їхні ровесники, які мають великі проблеми зі слухом, зором, опорно-руховим апаратом. Мешкають вони не лише в Ключборку, а й у селах гміни. До школи їх привозять спеціально обладнаним автобусом. Міністерство освіти країни визначило квоти для інтегрованих класів: має бути не більш як двадцять учнів, п'ять із яких – неповносправні. До того ж на уроці присутні два вчителі. Один, основний, – викладає предмет, а другий (у нас – соціальний педагог) – допомагає тим, хто не зумів засвоїти добре матеріал чи має якісь фізичні труднощі.

Йоланта Келяр каже, коли зорганізовували інтеграційні класи, навіть не сподівалися, що здорові діти будуть такі толерантні, милосердні до своїх однолітків з обмеженими можливостями. Вони завжди охоче допомагають їм і під час занять, і в проведенні розмаїтих шкільних заходів, у пересуванні на візках. «На щастя, не маємо таких фактів у взаєминах учнів, які нас непокоїли б, – ділиться думками пані Йоланта. – Між дітьми не існує бар'єрів роз'єднання, а є добрі людські зв'язки».

Принагідно зазначити, що освітяни гміни Ключборк уже подбали й про створення інтеграційних груп у дошкільних закладах.

Після повернення з відрядження до Польщі, щиро кажучи, зрадів, коли дізнався в управлінні освіти облдержадміністрації, що експеримент проводить Теребовлянська гімназія-спеціальна школа-інтернат із поглибленим вивченням іноземних мов: у цьому навчальному закладі зберегли класи й для слабозорих дітей.

Усі учнівські заходи тут здійснюють спільно, до того ж беруть участь у державній програмі «Корекційна освіта». В нашій країні, за повідомленням інтернет-видань, потребують корекції, тобто повноцінної освіти, реабілітації 88 тисяч дітей. Навіть у розробленому Державному стандарті якості соціальних послуг, які надають під час інтегрованого навчання, виписано права дітей з обмеженими можливостями та гарантії їх отримання. Для втілення програми «Корекційна освіта» на Тернопіллі торік виділили майже два мільйони гривень субвенцій з державної скарбниці. Згадана Теребовлянська гімназія-спеціальна школа-інтернат отримала, зокрема, комп'ютерний клас загального реабілітаційного призначення, логопедично-лінгафонний кабінет, комп'ютерний тифлокомплекс для слабозорих з усіма програмами, різні прилади та пристосування для збільшення текстів, загалом майже на мільйон гривень. Конче необхідне сучасне обладнання за державні кошти придбали й для Тернопільської спецшколи-інтернату для дітей зі зниженим слухом і Теребовлянської спецшколи-інтернату для глухих дітей.

З'явився в освіті краю й новий термін «соціальний педагог». Нехай поки що в школах-інтернатах. Але такий фахівець має бути й у загальноосвітніх школах, де дуже допоміг би дітям з фізичними вадами, зрештою, й навіть із легкою розумовою відсталістю. Інтегроване навчання, кажуть тернопільські освітяни, має велику перспективу. Польський досвід засвідчує, що воно прийнятне для звичайних шкіл. Але потрібна передовсім і велика увага Української держави до розвитку, до підтримки нової форми здобування знань. Інакше добру та конче потрібну людям і самій країні справу просто заколишемо.

Автор: Микола ШОТ