передплата Українською | In English

№15, серпень 2007

Діти-квіти... Як їх народитиДіти-квіти... Як їх народити

Поділитися:

Заклики кохатися, щоб кількісно збільшити націю, не допомагають. Нас дедалі меншає... Виплати за народження дитини уряд зберіг, а з ініціативи Президента, можливо, за народження другої дитини даватимуть удвічі більше грошей.
Але народжуваність залежить не лише від фінансового благополуччя, а й у багатьох випадках від фізіологічного. Тим, хто з якихось причин не пізнав щастя батьківства, допомагають у клініці репродуктивної медицини «Надія».

Наша розмова з її директором Валерієм ЗУКІНИМ:

– Клініки репродуктивної медицини питання народжуваності в країні, на жаль, не вирішують. Для забезпечення нормальної динаміки потрібно, щоб в Україні щороку народжувалося 700–800 тис. немовлят. 2006 року на світ з'явилося 462 тис. дітей, із них близько 1,5 тис. тільки після того, як батьки пройшли репродуктивне лікування. Це, звичайно, крапля в морі. Якщо держава хоче збільшити народжуваність, треба платити гроші батькам. Виплата 8,5 тис. гривень за народження першої дитини відіграла певну роль, але, вочевидь, недостатню. Щоб молоді люди хотіли мати дітей, потрібен щасливий збіг багатьох чинників: економічних, політичних, медичних тощо. Разом з тим досвід багатьох країн свідчить, що клініки репродуктивної медицини можуть забезпечити народжуваність 2–3 відсотків дітей від загальної кількості народжених. Для держави не має значення, чи буде в одній сім'ї п'ятеро, а в іншій не буде взагалі, головне, щоб люди росли. А для кожної окремої сім'ї важливо мати свою дитину. Отже, є певна суперечність в інтересах держави й особистості.

З 2004 року в Україні запроваджено оплату 600 лікувальних курсів на рік для тих, хто їх потребує. Це дуже позитивне зрушення. Але є тут й інший бік медалі: вибір місця лікування визначається не пацієнтом, а державною структурою. Цивілізована система охорони здоров'я все-таки передбачає свободу вибору пацієнта. Інший момент: досі геть незрозуміла ефективність цього лікування. Держава викладає гроші на 600 циклів щороку, а скільки народилося дітей у результаті такого лікування, даних немає.

– Держава оплачує 600 циклів лікування, а скільки їх необхідно?

– Близько 45–50 тисяч на рік. Але треба дивитися на речі тверезо, бо за нинішньої економічної ситуації навряд чи держава може оплачувати більше, ніж тепер. Уже той факт, що на тлі загальної непростої ситуації в українській медицині вона не стоїть осторонь проблеми безпліддя, дуже позитивний.

– Як в інших країнах розв'язують цю проблему?

– Практично в усіх країнах ЄС держава оплачує мінімум три цикли лікування для одного пацієнта. Найбільше грошей на підтримку народжуваності витрачає Ізраїль. У США не оплачують узагалі нічого.

– Що потрібно зробити, щоб держава оплатила курс лікування?

– Спершу пацієнти повинні звернутися до обласного центру планування сім'ї. У кожному обласному управлінні охорони здоров'я є комісії, які вирішують питання направлення на безоплатне лікування відповідно до діагнозу й віку.

В Україні працюють 17 клінік репродуктивної медицини: у Харкові, Донецьку, Одесі, Львові, Чернівцях, Сімферополі, у столиці їх п'ять.

– Як змінилася в Україні статистика позитивних результатів лікування за останні 10–15 років?

– Історія репродуктивних технологій в Україні починається з кінця 80-х років минулого століття. Перші статистичні дані зібрано 1999 року, останні – 2004-го. Зростання, безперечно, є. Ефективність за один цикл лікування 1999 року була близько 20 відсотків, 2004-го – 32–34. Це міжнародна тенденція, адже накопичується досвід, покращується обладнання, з'являються нові медикаменти. Я сказав би, що нинішня цифра – це 40–50 відсотків успіху за один цикл лікування, принаймні в нашій клініці.

– Як у нашій державі законодавчо регулюються такі тонкі моменти, як донорство в разі безпліддя чоловіка?

– Відповідного закону в Україні немає, є наказ Міністерства охорони здоров'я № 24 від 4 лютого 1997 року. Він дещо застарів, тому нині розробляють новий нормативний документ.

В Україні дозволено лише анонімне донорство, й лікувальні установи несуть відповідальність за розголошення таємниці батьківства. Сімейна пара чи окрема особа, яка скористалася послугами донора, бере на себе юридичну відповідальність за дитину, а біологічний батько дитини не отримує жодної інформації про неї.

Мене дивує, що постає питання про донорство в репродуктивній медицині. Нині 95 відсотків пацієнтів-чоловіків можуть бути вилікувані за допомогою новітніх методів. Є щасливі випадки батьківства серед чоловіків, які, здавалося, не мали жодного шансу. Нашою клінікою проведено майже 600 циклів лікування, з них із застосуванням донорських матеріалів – 3–4, тобто трохи більш ніж 0,5 відсотка.

– Як в Україні регулюється сурогатне материнство?

– У Сімейному кодексі в пункті про визначення батьківства у випадках штучного запліднення регламентується процедура сурогатного материнства. До сурогатного материнства вдаються лише за медичними показаннями, і сурогатна матір не повинна мати генетичного відношення до дитини. Є наказ Міністерства юстиції, що регламентує свідоцтво про народження в разі сурогатного материнства.

– Вважається, що нині почастішали випадки безпліддя в Україні.

– Гадаю, це міф. Безпліддя супроводжувало людство всю його історію, й відсоток упродовж століть змінився невідчутно. Навіть твердження про вплив аварії на Чорнобильській АЕС мають бути підкріплені науковими методами, дотичними дослідженнями. На око пересічного громадянина, можливо, кількість випадків безпліддя збільшилася, але наукових матеріалів, які порівнювали б частоту безпліддя до 1986 року й після, немає.

– Які побічні наслідки репродуктивного лікування?

– Однією з проблем допоміжних репродуктивних технологій були багатоплідні вагітності. 1999 року частота багатоплідних вагітностей становила 30–40 відсотків, нині – 15–20. Є різниця між медійними емоціями з приводу успішного народження трійні й реальністю. Трійня – це завжди навантаження на організм матері, ризик ускладнень для дітей та й, погодьмося, матеріальне навантаження.

– Як змінилися технології впродовж 10–15 останніх років?

– Разюче. Нині на рівні ембріона, ще до перенесення його в материнську утробу, можна визначити, чи нормальний у майбутньої дитини набір хромосом, стать дитини.

– Технології, медичне забезпечення покращились. А як це вплинуло на вартість лікування?

– Вартість лікування зросла: придбання та освоєння новітніх технологій потребують значних інвестицій, висококваліфікований персонал таких клінік має отримувати відповідну заробітну плату. Закономірність, котра спрацьовує в інженерно-технічних галузях, у нашій не спостерігається. Вдосконалення технології зменшує ціну тільки за умови серійного виробництва. У нас, зрозуміло, про це не йдеться.


Ірина Судома, доцент кафедри акушерства, гінекології та репродуктології Національної медичної академії післядипломної освіти імені Л. П. Шупика, директор з науки і розвитку клініки «Надія»:

– Центрів, які працюють над штучним заплідненням в Україні, багато, але все одно ще недостатньо, бо близько 1 мільйона пар потребують таких послуг. Принцип роботи клінік репродуктивної медицини однаковий: повторення курсів лікування. За статистикою, 70 відсотків пацієнтів за три курси лікування народжують довгоочікувану дитину. А що робити 30 відсоткам тих, хто має негативний результат лікування? Ми намагаємося шукати причини невдач. Цим і вирізняється підхід до пацієнтів у нашій клініці. Здійснюємо серйозні генетичні дослідження: доімплантаційну генетичну діагностику, яка є однією із складових допоміжних репродуктивних технологій. Наприклад, за певного порушення хромосомного набору одного з батьків можна визначити ембріон з правильним хромосомним набором і перенести жінці саме його. Це дуже серйозні технології. Якщо існує загроза виникнення якогось спадкового захворювання, для перенесення також обирається цілковито здоровий ембріон.

Доімплантаційна генетична діагностика застосовується в разі виникнення конфлікту резус-фактора матері й дитини. І вже у вересні ми будемо готові проводити такі дослідження. Наше завдання – допомогти тим пацієнтам, яким не змогли зарадити в інших клініках або котрі вже мали кілька невдалих спроб, і намагаємося знайти причини – генетичні, імунні, порушення «імплантаційного вікна» та ін., що завадили успішному лікуванню, й коригуємо ситуацію там, де можливо.

 Клініка працює не тільки з репродуктивними технологіями: у відділенні медицини плода не лише діагностуємо вади розвитку і внутріутробні хвороби, а й лікуємо більшу частину з них. Наприклад, «синдром обкрадання» трапляється у двійнят, які розвиваються з одного плідного яйця. У таких дітей часто бувають спільні судини в плаценті – один віддає кров іншому, а гинуть обоє. Донор – від анемії, а реципієнт – від надлишку крові, яку малесенький організм неспроможний засвоїти. Така вчасно діагностована аномалія може бути вилікувана. На жаль, в Україні практично немає клінік, де можна провести лазерну коагуляцію судин близнюків. А наша клініка вже з вересня робитиме такі маніпуляції із застосуванням лазера.

 Загалом результативність наших програм і природна плодовитість пацієнток після 40 років зменшується. Утім, є й винятки. Одній із пацієнток, котра стала мамою двійнят, було 57. Тож хочу побажати парам, котрі не мають з якихось причин дітей, не втрачати час, надію. Ми робитимемо все, щоб допомогти  їм  пізнати радість батьківства.

 

Інтерв’ю взяла
Катерина БАЛАБУЄВА.
Фото Миколи БІЛОКОПИТОВА.

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад