передплата Українською | In English

№15, серпень 2007

Муніципальна позика: джерело інвестицій чи цукерка за склом?

Поділитися:

Практично всі ми хоч щось та чули про внутрішні місцеві позики, але, хоч як це парадоксально, аж ніяк не кожний, навіть серед посадових осіб органів місцевого самоврядування, чітко розуміє, що таке муніципальна позика. А відтак чи варто дивуватися, що цей механізм залучення дуже потрібних місцевим громадам коштів і далі залишається такою собі «цукеркою за склом». Розрубати цей свого роду гордіїв вузол спробували організатори проведеного в Житомирській облдержадміністрації «круглого столу» на тему «Залучення інвестицій шляхом випуску облігацій внутрішніх місцевих позик», на який запросили не лише потенційних емітентів облігацій на теренах області та досвідчених фахівців-консультантів, а й представників двох міст – Черкас і Вінниці, що вже мають напрацьований досвід розміщення муніципальних запозичень.

Кредит, позика
чи власні кошти?

Навряд чи варто пояснювати, як потрібні нині українським містам солідні капіталовкладення в модернізацію й оновлення практично всього – від систем вуличного освітлення до шляхів і енергозатратного житлово-комунального господарства. І хоча тішить, що держава останнім часом за рахунок надання міським бюджетам цільових субвенцій дедалі активніше долучається до розв'язання найнагальніших проблем місцевих громад, але правда й те, що за наявної кількості «вузьких місць» розраховувати лише на це джерело інвестицій не доводиться.

Звісно, можна, взяти кредит, але, як відомо, позичаєш гроші чужі, а повертаєш – свої. Навіть якщо йдеться не про власні, а про бюджетні з міської казни. Не кажучи вже про необхідність застави, яку цілком вірогідно втратити за «смішною» ціною, та «кусючі» відсоткові ставки. До того ж житомиряни ще пам'ятають «кредитну епопею» попереднього міського голови, який перед черговими виборами взявся було за отримання солідного кредиту для міста, розрахуватися за який мали після продажу найбільшого й найсучаснішого міського кінотеатру та єдиного в обласному центрі більш-менш пристойного готелю. Отож цілком мали рацію скептики: який сенс ще й у сплаті банку солідних відсотків за користування кредитом, якщо комунальне майно все одно планується продати?

У кінцевому підсумку здоровий глузд переміг, а житомирська громада натомість отримала наочний урок – кредит варто брати, коли справді вкрай терміново потрібні кошти або коли суму кредиту можна повернути за рахунок планових надходжень до бюджету чи завдяки самоокупності втілюваного в життя проекту.

На відміну від кредиту, залучення коштів шляхом випуску облігацій місцевої позики – значно триваліший процес, якому обов'язково передує свого роду аудит фінансового стану міста – визначення його кредитного рейтингу одним з уповноважених на це агентств. Бо, орієнтуючись саме на рейтингову оцінку фінансового стану міської казни, потенційні покупці облігацій позики визначатимуться, наскільки надійними є пропоновані їм на фондовому ринку цінні папери і чи варто вкладати в них кошти. Зрозуміло, чим вищою буде рейтингова оцінка міста, тим під менші відсотки зможе воно залучити кошти і тим спокійніше почуватимуться власники облігацій місцевої позики, котрим їхня власність не лише приноситиме відповідний дохід, а й, як будь-які інші цінні папери, може вільно перепродаватися на фондовому ринку чи навіть бути об'єктом застави.

Проте постає цілком логічне запитання про доцільність саме такого механізму залучення інвестицій. Бо хоч, на відміну від кредиту, кошти від розміщення облігацій місцевої позики надходять під значно менші відсотки, однак після закінчення терміну запозичення ці цінні папери місто зобов'язане викупити за номінальною вартістю. До того ж згідно з вимогами закону – лише за рахунок бюджету розвитку, в якому акумулюються кошти, отримані від приватизації комунального майна та продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення. А відтак чи варто, образно кажучи, городити город із випуском позики, якщо можна відразу продати комунальну власність, із якою, врешті-решт, усе одно доведеться попрощатися?

А якщо позичати і...
не повертати?

За словами начальника управління європейської інтеграції Черкаської міської ради Павла Карася, котрий поділився досвідом, повертати кошти, отримані від випуску облігації позики, взагалі... необов'язково. На його думку, займатися місцевою позикою є сенс лише за умови свого роду її «перевипускання», тобто коли облігації, термін обігу яких закінчився, викуповуються за номінальною вартістю за рахунок коштів, що надходять до бюджету розвитку міста... від розміщення ще одного випуску позики! В результаті виграють усі: власники облігацій, перед якими місто виконує всі взяті під час розміщення позики зобов'язання, і місто, яке фактично користується безстроковим кредитом під прийнятні відсотки. Але тут потрібно чітко розуміти, що практично безмежні потреби міста варто зіставляти з його реальними фінансовими можливостями, що, погодьтеся, аж ніяк не всім під силу. Особливо за умов типового для більшості українських міст бюджетного дефіциту, коли до кінця року навіть вчасна виплата зарплат освітянам і медикам перетворюється на проблему, а тим часом постійно доводиться спрямовувати кошти на обслуговування муніципальної позики, від виконання умов якої великою мірою залежить і кредитний рейтинг міста, і, головне, навіть перспектива розміщення (не кажучи вже про вигідність) чергових випусків облігацій.

Отож, ще однією цілком логічною і важливою умовою є спрямування отриманих від «довготермінової» позики коштів передусім не на «косметичний» ремонт міста як «разову» акцію перед виборами, а на реальні проекти з реальною економічною віддачею. Як приклад згадаймо про проект тих само черкащан щодо встановлення частотних перетворювачів на всіх електронасосах міського водоканалу і теплокомуненерго, що дало можливість зменшити витрати електроенергії на чверть, а втрати води – на 12 відсотків. Відтак, залучені завдяки випуску внутрішньої місцевої позики 5 млн. грн. у комплексі з елементарним регулюванням сантехнічного обладнання в помешканнях черкащан та заміною проблемних ділянок магістральних трубопроводів дали змогу майже вдвічі знизити витрати води на одного мешканця і за рахунок досягнутої економії забезпечити цілодобове гаряче і холодне водопостачання міста без підвищення загальної вартості послуги.

Проте, як наголошували у своїх виступах експерти, для потенційних покупців облігацій муніципальних позик найпривабливішими є випуски на суму 30–100 млн. грн., яка навіть для багатьох обласних центрів є надто великою з точки зору і швидкого освоєння, і безпроблемного погашення суми. Тим паче, що облігації місцевих позик по закінченні їхнього терміну обігу, як уже сказано, викуповуються винятково за рахунок коштів бюджету розвитку, обсяг якого, наприклад, у Вінниці й Житомирі в 2005 році не перевищував 19 млн. грн.

Ось чому, за словами начальника фінансового управління Вінницької міськради Наталії Луценко, випустивши у 2006 році облігації внутрішньої позики на 20 млн. грн., міська влада далекоглядно «розбила» термін їхнього погашення майже на півтора року за рахунок поділу облігацій на три серії. Крім того, вже до кінця нинішнього року місто планує випуск ще однієї позики на 15 млн. грн., кошти від розміщення якої дадуть змогу виконати завдання викупу облігацій попередньої позики не так за рахунок розпродажу загальноміської власності, як завдяки новим фінансовим надходженням.

А тимчасово вільними коштами, на освоєння яких із найбільшою для міської громади користю потрібен певний час, вінничани розпорядилися так – поклали гроші на депозитний рахунок у банку, зумовивши право їх використання за потребою. Тож місту не доводиться за власний рахунок сплачувати відсотки за ще невикористану частину муніципальної позики, хоч є змога будь-коли за її рахунок профінансувати всі необхідні роботи.

Шукаймо гранти!

На глибоке переконання начальника управління європейської інтеграції Черкаської міської ради Павла Карася, набагато вигіднішою альтернативою внутрішнім місцевим позикам для українських міст є зарубіжні кредити. Проте шлях на ринок зовнішніх запозичень нині офіційно відкритий лише для великих міст із населенням понад 800 тис. осіб. Решті залишається вести перемовини про залучення цільових грантів Європейського банку реконструкції й розвитку під дуже привабливі з огляду на наш кредитний ринок відсотки. Саме таким шляхом пішли в Черкасах, де планують отримати грант на фінансування проекту, метою якого є зменшення обсягів споживання газу підприємством «Черкаситеплокомуненерго» на 40 відсотків.

Автор: Віктор ШПАК

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Кабмін запровадив 2% мито на імпорт електроенергії з РФ — Герус Вчора, 22 жовтня

В Київській академії мистецтв викрили шахраїв. Збирали кошти на «батьківські фонди» Вчора, 22 жовтня

Ще один виробник сигарет відкликає 350 мільйонів сплаченого акцизу Вчора, 22 жовтня

СБУ затримала ексзаступника міністра економіки: підозрює у держзраді Вчора, 22 жовтня

Як Кравцов з компанією планують роздерибанити 100 млн доларів Вчора, 22 жовтня

В уряді озвучили консервативний та оптимістичний прогноз зростання ВВП у 2020 році Вчора, 22 жовтня

Євродепутат: Зеленський концентрує владу і це дуже страшно Вчора, 22 жовтня

Новини 21 жовтня: IPO Укрпошти, арешт рахунків "Укргазвидобування", місія МВФ Вчора, 22 жовтня

МЗС Німеччини проти визнання Голодомору геноцидом 21 жовтня

ЄС запустив процес ратифікації угоди про Brexit, стежить за подіями у Лондоні 21 жовтня