Як Конституційний Суд хірургічним втручанням лікують

Схоже, минули часи, коли конфронтуючі владні органи по справедливість бігали до Конституційного Суду як до арбітра в останній інстанції. Ще нещодавно колишній Голова КС Іван Домбровський скаржився на засилля подань і звернень, мовляв, навіть Кабінет Міністрів, котрий за десять попередніх років і дороги на вулицю Жилянську не вивчив, тепер закидав нас роботою аж по самісіньке не хочу, а що вже казати про «постійних клієнтів», як-от Президента або народних депутатів.

Аж раптом усе змінилося. Справа про сумнозвісний «перший указ про розпуск Верховної Ради» (назвімо його так для зручності – нехай юристи пробачають неграмотність формулювання) долі парламенту не вирішила, та неабияк вплинула на долю самого Конституційного Суду. І аж настільки вплинула, що декому цей орган видався взагалі непотрібним. От тобі й маєш: десять років був потрібний, тлумачив закони, намагався навести бодай якийсь лад у нашому законодавстві, повному дірок та колізій, за рішення КС не раз чіплялися, як за останню соломинку, а тут... Одне слово, розведено довкола КС таку піар-кампанію, що й не позаздриш. Спершу угледіли в суді таємничий вплив мамони, чи то по-юридичному – корупцію. Далі були запідозрені якісь політичні впливи. Суддів поділили на «пропрезидентських» і «пропарламентських», а в пресі не раз було чути, як після прізвища судді називалося, за чиєю квотою він призначений. А далі – всім відомі звільнення-поновлення призначених попереднім Президентом суддів Станік, Пшеничного, Іващенка й заяви, гучні заяви, мовляв, не визнаватимемо ми рішення неповноважного, заполітизованого, некомпетентного й узагалі поганого Конституційного Суду.

Що ж, заяви заявами (їх поки що ніхто не забороняв), а суд, проте, продовжує працювати. У досить дивному режимі. Наприклад, 25 та 29 травня його «відвідали» кілька десятків працівників Управління державної охорони України. Мета візиту – перевірка легітимності перебування в приміщенні суду окремих суддів. Коментарі, як на мене, зайві. На щастя, КС не спіткала доля Генпрокуратури, «облога» тривала недовго й усі судді залишилися на своїх місцях. Обов'язки Голови від часу звільнення Івана Домбровського за власним бажанням і станом на момент підготовки матеріалу виконував звільнено-поновлений Валерій Пшеничний, який і сам порівнював себе з камікадзе, шкодуючи, що за віком виявився старший за Сюзанну Станік, через що й змушений тягти тягар головування. Як передає УНІАН, суддя КС Василь Бринцев, котрий після оприлюднення другого рішення суду провів прес-конференцію, зізнався: кожне засідання, на якому був присутній в. о. Голови, розпочиналося зі звіту про наявні рішення судів з приводу президентського указу про звільнення Пшеничного. Якщо на момент проведення засідання було рішення суду щодо зупинення дії указу Президента, в. о. Голови брав участь у засіданні, якщо ж – ні, то не брав, бо КС не може собі дозволити, щоб у засіданні брала участь неповноважна особа. Та й сам Валерій Григорович стверджував, що на засіданні 22 червня не збирається висувати свою кандидатуру на посаду Голови КС.

Однак Пшеничному, мабуть, і не доведеться бути присутнім на цьому засіданні, адже 19 червня на офіційному сайті глави держави з'явилися датовані 14 червня укази № 528 та № 529, якими звільнено з посад суддів КС Пшеничного та Іващенка у зв'язку з їхніми заявами про відставку. Що ж, нарешті Президент домігся свого, аргументувавши рішення підставою, якій можна повірити. Тепер, треба розуміти, до обрання Голови КС його повноваження виконуватиме Сюзанна Станік, як єдиний нині заступник. І знову засідання КС розпочинатимуться звітами про останні судові рішення…

На щастя, навіть за браком двох суддів КС може працювати в звичайному режимі. От тільки нескоро слід чекати заповнення двох зелених крісел у залі засідань на Жилянській. Причина проста: Верховна Рада, як вважають, припинила повноваження й не приймає присягу новопризначених суддів.

Ось у таких, з дозволу сказати, абсурдних умовах доводиться якось працювати єдиному органові конституційної юрисдикції. І що цікаво: за тихих, спокійних часів його робота здавалася куди менш продуктивною, ніж зараз. А нині на користь суду свідчать лише результати його діяльності, серед яких три останні (для цього складу суду – перші) рішення. Одне ухвалене 16 травня за конституційним поданням Вищої ради юстиції про офіційне тлумачення положень частини 5 статті 20 Закону «Про судоустрій України» щодо звільнення суддів з адміністративних посад. Друге від 12 червня – за конституційним поданням 70 народних депутатів щодо конституційності окремих положень Закону «Про політичні партії в Україні». І поки що останнє – від 18 червня за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції окремих положень Закону «Про Державний бюджет України на 2007 рік» стосовно гарантій незалежності суддів та соціальних гарантій працівників апарату судів.

Рішення у справі про звільнення судді з адміністративної посади цікаве не лише тим, що воно перше, а й тим, що в ньому суд реалізував своє право визнати неконституційними положення, які суб'єкт права на конституційне подання просив лише розтлумачити. Так, Вища рада юстиції просила роз'яснити, чи має вона право самостійно вносити Президентові подання про звільнення голів і заступників голів судів загальної юрисдикції, чи ініціювати розгляд цього питання через Верховний Суд. Першу позицію, зокрема, підтримав Президент України. На думку Голови Верховної Ради, процедура звільнення судді з адміністративної посади має визначатися законом, однак спірне положення слід розглядати як таке, що дає Вищій раді юстиції право ініціювати звільнення судді з адміністративної посади безпосередньо перед Президентом за наявності підстав для звільнення особи з посади судді (несумісність посад, набрання законної сили обвинувальним вироком). Позиція ж Верховного Суду полягала в тому, що звільнення судді з адміністративної посади можливе лише за наявності рекомендації Ради суддів України за поданням Голови Верховного Суду, а Вища рада юстиції може виступати тільки як ініціатор такого звільнення.

Натомість Конституційний Суд дійшов висновку, що положення частини 5 статті 20 Закону «Про судоустрій України», за якими призначення та звільнення голів судів і їхніх заступників здійснюється Президентом, суперечать Конституції. Своє рішення він обґрунтовує тим, що стаття 106 Конституції, якою визначено повноваження Президента України, не надає йому права призначати суддів на адміністративні посади та звільняти з них. Суд спирається також на вироблені міжнародною спільнотою засади незалежності судових органів і положення Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні, якими передбачено, що адміністративні посади в судах обійматимуть судді, призначені органами суддівського самоврядування, незалежно від впливу інших органів влади.

Що ж, у зв'язку з тим, що визнані неконституційними положення втрачають чинність з дня ухвалення рішення, Верховній Раді належить якнайшвидше подбати про законодавче врегулювання питання призначення суддів на адміністративні посади та їхнє звільнення з цих посад, інакше утворена в законодавстві «дірка» може мати ще гірші наслідки, ніж донедавна чинне положення закону. Та навряд чи це вдасться зробити найближчим часом, адже ситуація довкола законодавчого органу за абсурдністю переважає навіть становище єдиного органу конституційної юрисдикції.

Утім, із рішенням погодилися не всі. Двоє суддів КС – Василь Бринцев і Дмитро Лилак – склали окремі думки стосовно нього. Так, перший вважає, що відсутність у статті 106 Конституції прямого посилання на те, що Президент має право призначати суддів на адміністративні посади та звільняти з них, ще не означає, що зі змісту інших положень Основного Закону не може випливати таке право. Як стверджується в окремій думці судді, класична теорія поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову базується на механізмі стримувань і противаг та визнанні принципу єдності влади в державі. Крім того, відповідно до правової доктрини України Президент не належить до жодної гілки влади, тож підстави для тверджень, що призначення та звільнення суддів з адміністративних посад главою держави створює передумови для втручання у внутрішню діяльність судової влади, відсутні.

А на думку Дмитра Лилака, положеннями статті 20 Закону «Про судоустрій України» не передбачено самостійного (дискреційного) права Президента призначати суддів на адміністративні посади та звільняти їх. Натомість Президент повинен був здійснювати це повноваження лише на підставі рішення органу суддівського самоврядування та подання Голови Верховного Суду, тобто його рішення має похідний, реалізаційний характер, а отже, категорично заперечувати право глави держави призначати та звільняти голів судів та їхніх заступників не можна. У зв'язку з цим Конституційний Суд мав приділити увагу порушеному в поданні питанню й розтлумачити, чи належить до повноважень Вищої ради юстиції внесення подань про звільнення суддів з адміністративних посад. Дмитро Лилак вважає, що таких повноважень Вища рада юстиції не має, бо цього не передбачено Конституцією.

Другим рішенням КС визнано неконституційними положення статей 10 та 11 Закону «Про політичні партії в Україні», згідно з якими для реєстрації політичної партії необхідно зібрати підписи не лише у двох третинах районів двох третин областей, а й обов'язково у двох третинах районів Криму, зареєстрована ж політична партія має забезпечити утворення своїх осередків не лише в більшості областей, а й у Криму. Свою позицію суд мотивує тим, що виокремлення Криму з-поміж інших адміністративно-територіальних одиниць України порушує принцип рівності громадян, незалежно від місця їх проживання. При цьому він визнав конституційними й залишив чинними положення статті 15 закону про заборону фінансування партій із визначених цією статтею джерел.

Рішенням КС від 18 червня цього року визнано неконституційними окремі положення, а саме статтю 36, п. 20, 33, 49, 50 статті 71, статті 97, 98, 104 Закону «Про Державний бюджет України на 2007 рік» щодо обмеження розмірів оплати праці, пенсій та грошового утримання, пільг і гарантій суддів та працівників апарату судів. Фактично цим рішенням суд продублював свої попередні рішення, якими також було визнано неконституційними аналогічні положення законів про державний бюджет за попередні роки, проте Верховна Рада, незважаючи на заборону зупиняти законами про бюджет дію інших законів, якими надаються соціальні гарантії окремим категоріям громадян, цього року також внесла до головного кошторису країни положення, що суперечать Конституції.

Одне слово, як на мене, результати роботи КС промовисто свідчать, що суд не збирається працювати під жоден владний орган, як і під жодну політичну силу. І хоч проблем удосталь, їх варто розв'язувати в межах законодавства. Для того й існують закони, щоб вирішувати всілякі спірні питання. І якщо бути до кінця чесним, то Законом «Про Конституційний Суд України» не передбачено ні права новообраного Президента звільняти суддів КС, призначених його попередником, просто тому, що, даруйте, не сподобалися, ні права на власний розсуд вирішувати питання про порушення суддею присяги. Тож прикро чути з боку демократичних сил заяви, мовляв, Конституційний Суд хворий і лікувати його можна лише хірургічним втручанням. Спасибі, що принаймні не гільйотинуванням, як дехто жартома пропонує лікувати головний біль.

Автор: Мар'яна ВЕРБИЦЬКА