«Растішка» для української економіки

Демонстрація українською економікою за нинішньої суперскладної ситуації в державі резерву міцності, навіть вищого від очікуваного, є свідченням аж ніяк не досконалості владних, законотворчих та інших інституцій вітчизняного гатунку. А просто її, себто економіки, витривалості. Але й вона має свої межі. Тому цілком закономірно, що учасники вельми представницького міжнародного семінару в Києві, організованого ПРООН, аналітичним центром «БЕСТ» і благодійним фондом «Розвиток України», обговорювали ризики та перспективи сталого економічного зростання в Україні.

 Соціальному підкупу – рішуче «ні»

Наведу кілька уривків із виступу голови Комітету Верховної Ради з питань економічної політики народного депутата Володимира Заплатинського.

«Від початку року за підсумками чотирьох місяців промислове виробництво зросло на 12,6%, водночас скоротилося споживання електроенергії, газу… Економіка України нині розвивається системно й послідовно. Уперше за 16 років незалежності, повторюю, уперше розроблено й ухвалено програму соціально-економічного розвитку країни на 2007 рік. Це засвідчує системний підхід уряду, більшості у ВР до розвитку економіки. Українські економісти в спідружності з найвідомішими закордонними фахівцями завершують напрацювання п'ятирічної програми до 2011 року, яка визначає розвиток економіки країни зі збільшенням ВВП майже вдвічі. Знято гострі питання в позиціях із залучення інвестицій… Величезну увагу ми приділяємо підприємництву, розвитку малих підприємств. Хоч і пролунала з вуст одного парламентарія думка про те, що малий бізнес сьогодні не основний, але, повірте мені, це – єдина й помилкова думка окремо взятої людини… І байдуже для нашого комітету, чи йдеться про підприємство з 5 працівниками чи 50 тисячами. Умови гри мають бути однакові для всіх… Ми віримо, що вдасться втримати економіку на нинішньому рівні, й піднімемо його, прислухавшись до ваших порад».

А порад, звісно, не бракувало.

«Нині ми спостерігаємо швидкий приплив капіталу в українську банківську систему з іноземних банків, – сказав постійний координатор Системи ООН і постійний представник Програми розвитку ООН в Україні Френсіс О'Доннелл. – Це – явище позитивне, але його має супроводжувати полегшення доступу до кредитів різних категорій населення. Зокрема, сільського, котре порівняно з міським перебуває в набагато гіршому становищі. Економіка процвітає передусім за рахунок малих підприємств. Останні – найголовніший чинник для підвищення рівня життя в Україні. Тому треба їм допомагати адміністративними, фіскальними й іншими методами, а не намагатися зберегти, зокрема, на законодавчому рівні (виділено мною. – Авт.), конкурентоспроможність великих підприємств». Пригадуєте, що з цього приводу говорив народний депутат?

Френсіс О'Доннелл вірить у подальше поліпшення якості життя в нашій країні. «Водночас, – наголошує він, – є потреба в трансформації відносин між державою і громадянином, коли держава має швидше служити йому, а не домінувати. Дуже важливо уникати будь-яких популістських кроків на кшталт невиправданого збільшення нераціональних виплат, що їх однаково «з'їсть» інфляція». Цілковиту солідарність із паном О'Доннеллом у цьому питанні демонструє виконавчий директор Нацбанку України з економічних питань Ігор Шумило. На його тверде переконання, держава повинна прийняти низку непривабливих, непопулярних рішень. Серед них, зокрема, нагальна необхідність зменшення кількості соціальних пільг. Їх слід залишити тільки для найуразливіших груп населення. «На жаль, – зауважив І. Шумило, – є велика загроза, що й нині, у період політичної кризи, всі політичні сили знову вдадуться до соціального підкупу. І, судячи з того, як уряд почав піднімати, зокрема і під тиском Президента, соціальні стандарти й акумулює кошти на рахунку, не здійснюючи запланованих витрат, зокрема інвестиційних, така загроза залишається серйозною».

Закликав Україну вже найближчим часом поліпшити фіскальну політику провідний економіст Світового банку Мартін Райзер. «Підвищення зарплати й соціальних виплат, – заявив експерт, – це добре. Але держава має чітко визначити джерела таких виплат. Я вважаю, що підвищення зарплати, яке ми бачимо впродовж останніх двох років, – це, швидше, результат виведення зарплати з тіні, а не ефект від реформ». За його словами, Україні необхідно завершити створення правової системи для ринкової економіки й сконцентрувати політичні зусилля на реформуванні державного сектору. Це дасть можливість поліпшити якість державних послуг і відтак повернути довіру до держави не лише в населення, а й у світового співтовариства. На думку М. Райзера, нашій країні дуже важливо перейти до монетарної гнучкості. «Немає нічого страшного в тому, – доходить висновку представник Світового банку, – що валютний курс рухатиметься в рамках 4,95–5,25 грн. за дол. Національний банк і Міністерство фінансів просто-таки зобов'язані пам'ятати, що стримування доларизації – це ризик для фінансового сектору».

 БАМ, ти допоможеш нам?

Із прикрістю можемо констатувати: за понад півтора десятиліття в країні так і не було не те, що втілено, а й навіть запропоновано їй як проект бодай одну спільну справу, здатну консолідувати націю. Відповідно між населенням різних регіонів блокується внутрішня комунікація. Директор центру соціальних досліджень «Софія» Андрій Єрмолаєв не агітував за повернення до СРСР. Але пропонував скористатися з розвиненої за радянських часів практики регулювання робочої сили як інструменту соціальної консолідації:

– Я вас запевняю, БАМ і аналогічні проекти – це не лише залізо й економіка, це також могутній регулятор, який «зшиває» країну. В Україні досі немає свого БАМу. І це претензія до всіх урядів і до капіталу, котрий бере на себе відповідальність за формування країни. Бо його активність, позиція, компетентність можуть серйозно вплинути на поведінку політичного класу, який, як представник економічних інтересів великого капіталу, дуже часто узурпує й по-своєму інтерпретує цей інтерес. Тому теза про національну відповідальність українського бізнесу видається мені нині вельми прогресивною.

 В Україні не сформований гомогенний національний ринок, констатую це як факт. Надто багато адміністративних бар'єрів, торговельних воєн. Не розвинуті інститути національного ринку. Наприклад, фондовий ринок, про який усі пишуть. На тлі Туреччини Україна стабільна як ніколи, але не тому, що розвинена, а тому, що нерозвинена. Все це зумовлює переведення соціально-економічних суперечностей у політичні. В Україні, справді, домінує й розвиненіший великий капітал, але досі гальмується розвиток дрібного та середнього. І я не дорікав би лише поганим урядам і недалекоглядним політикам, котрі не розуміють важливості цього. Згадані проблеми закорінені, в тому числі, й у недорозвиненості внутрішнього ринку.

Збігалася з «БАМівським» аспектом позиції пана Єрмолаєва і позиція голови Комітету Верховної Ради у закордонних справах народного депутата Віталія Шибка: «Спільна справа консолідує націю. Нам справді потрібен сучасний БАМ. Але поки ми роздумували, як об'єднати націю, нам його підкинули. Своєрідним БАМом для України може стати Євро-2012. Одне слово, нині в нас є велика програма з відбудови не лише чотирьох чи шести стадіонів, а можливість цілковито відтворити всю транспортну систему України, спорудити готелі, дати змогу реконструювати та звести кілька аеропортів, загалом забезпечивши п'ять мільйонів робочих місць, які було обіцяно. І сьогодні це цілком реально. Справді, проект сучасного БАМу в нас є. Але немає політбюро, у найкращому розумінні цього слова. У нас якраз є актуальною проблема консолідації державних інститутів і навіть нехтування їх. Ця консолідація конче необхідна в ім'я розвитку ринкової економіки та ринкових відносин. Коли це не втілиться в життя, навіть чудовий великий проект Євро-2012 (сьогодні це вже видно) опиниться під загрозою провалу».

 Зростання має бути сталим

Отже, чи вдалося учасникам міжнародного семінару підібрати рецепт «растішки» або іншого корисного продукту, здатного забезпечити неухильне зростання вітчизняної економіки? Навряд. Проте висновки, яких дійшли авторитетні експерти, заслуговують найпильнішої уваги представників усіх без винятку верств українського суспільства, особливо його очільників.

Попри очевидний економічний підйом упродовж останніх років наша держава продовжує значно відставати від більшості країн Цетрально-Східної Європи, нових членів ЄС. За інших однакових умов Україна зможе зрівнятися за рівнем ВВП на душу населення, розрахованого за паритетом купівельної спроможності, з Румунією – через 7 років, Болгарією – 9, Польщею – 14, Словаччиною – 19, а Угорщиною, Чехією та Словенією – через 23 роки! І це стане реальністю лише тоді, коли ми не знижуватимемо середньорічну динаміку зростання ВВП на душу населення, розраховану для 2000–2005 рр. Скорочення ж зазначеної дистанції залежатиме від здатності уряду, ініціюючи політичні й економічні реформи, створювати тим самим умови для сталого економічного зростання. А останнє неможливе без низки базових передумов.

Це – інвестиції в основний і людський капітал, інновації, підвищення продуктивності праці, інтеграція до світової спільноти тощо. Проте синергетичний ефект від реалізації базових чинників зростання спостерігатимемо лише за наявності розвинених політичних і економічних інститутів. Створення сприятливого інституційного середовища знижує ризики невизначеності для економічних суб'єктів. Чітко закріплені інститути приватної власності й виконання контрактних зобов'язань є найважливішою умовою для залучення інвестицій. Ефективна система стримувань і противаг, що перешкоджає монополізації влади та створює умови для розвитку незалежних ринкових регуляторів, – важливий атрибут макроекономічної стабільності. На жаль, в Україні сьогодні процес формування ефективних політичних і економічних інститутів розгортається надто повільно.

Нинішня політична криза є серйозною загрозою для економіки. У короткостроковому періоді на нас чатує макроекономічна дестабілізація, яка виражається в підвищенні вартості інвестиційних ресурсів, спекулятивному ажіотажі на ринках цінних паперів, переведенні діяльності бізнесу в тіньову площину й відпливі капіталів з економіки. А в довгостроковій перспективі нестабільність спричинить уповільнення структурних реформ і втрату можливостей у залученні інвестицій. Відтак уповільняться темпи економічного зростання, зменшиться ресурсне забезпечення економіки.

Водночас приватний сектор компенсуватиме дефіцит ресурсів тінізацією своєї діяльності, уникаючи оподаткування, нарощуючи неплатежі й заборгованості з оплати праці, переводячи частину активів в офшори. Своєю чергою, прагнучи нормалізувати ситуацію, держава посилюватиме фіскальний тиск на легальний бізнес, аби компенсувати дефіцит бюджетних ресурсів, і активізуватиме втручання в ринкові механізми. Це відповідно призведе до ще більших дисбалансів.

Практично всі дискутанти переконані: для подолання наявної в Україні ситуації основні політичні сили мають дійти консенсусу в тому, що конче необхідно розвивати інститути, котрі обмежують вплив політичних циклів на економіку й суспільство загалом. Система вирішення суперечок між гілками влади повинна бути закріплена на законодавчому рівні. Бюрократизацію економіки слід звести до мінімуму, а громадянські інститути мають стати механізмом контролю суспільства над владою. Саме завдяки цьому вдасться знизити ризики домінування короткострових політичних інтересів над інтересами довгострокового розвитку. Хочемо утримувати високі темпи економічного зростання й підвищувати рівень життя людей? Значить, потрібно готувати та приймати складні й непопулярні рішення, нехай сьогодні навіть болісні для суспільства, але які допоможуть розв'язати найважливіші проблеми, зробити вітчизняну економіку конкурентною та забезпечити її сталий розвиток. Ну й, звісно, істотно поліпшити наше з вами життя.

Автор: Наталка СЕМИВОЛОС