передплата Українською | In English

№13, липень 2007

Як держава дбає, так громада й має

Поділитися:

Наш кореспондент Володимир Строй зустрівся з керівником відділу місцевого самоврядування та регіонального управління Міністерства внутрішніх справ Естонії Вяйно ТиемЄтсом (ліворуч) і його заступником Ігорем ЛІгема. Темою розмови було обрано питання фінансування органів самоврядування країни та його перспективи.

Почалася наша розмова з «теми прототипу» – яку модель в Естонії обрали для створення власної, пострадянської системи органів самоврядування? Вяйно Тиемєтс наголосив, що за основу взяли фінську модель та ще дещо від шведів. На відміну від німецької, яку також обговорювали та аналізували, в цих моделях на законодавчому рівні прописані лише основні права та обов'язки місцевих самоврядувань. У всьому іншому вони мають дотримуватися чинних законів та Конституції Естонії.
Відділ, котрим керує пан Тиемєтс, має договір із відповідним відділом МВС Фінляндії щодо обміну інформацією та досвідом роботи. А ось із сусідніми державами – Литвою й Латвією – схожих договорів немає. Співробітництво відбувається на рівні регулярних зустрічей міністрів. Естонцям не до вподоби, що в латвійському правовому полі існують консультативні та інші органи змішаного складу: і представники самоврядування, і підприємці, й інші. Це може спричинити труднощі в організації роботи і призвести до «розмиття» відповідальності.
Далі йшлося про те, як держава підтримує укрупнення самоврядних громад і підвищує їхню дієздатність.


Ігор Лігема:
– Держава підтримує самоврядні об'єднання, для чого було прийнято спеціальний закон. Ті 22 волості, котрі об'єдналися в 2005 році, отримали по 3–7 мільйонів крон (1 гривня = 2,38 естонської крони. – Прим. В.С.) для розвитку. Цьогоріч починає працювати і так званий норвезький фінансовий механізм. Норвегія у співробітництві з Єврокомісією дає кошти, частина яких піде на підвищення адміністративної дієздатності органів самоврядування.
Але тут є проблема. Зрозуміло, що після укрупнення ефективність роботи цих органів зросте. З другого боку – в нас, як і у Фінляндії, об'єднання може відбутися лише на добровільних засадах. І якщо керівники місцевих органів влади не хочуть об'єднуватися – не має значення із суб'єктивних причин чи через сумніви в результатах, – то не залишається іншого шляху, як зробити відповідні розрахунки і довести ефективність намірів. Однак сьогодні немає методики оцінки адміністративної дієспроможності. Наше міністерство замовило одній консультативній фірмі її розробку. За допомогою 5–6 критеріїв, виражених у цифровій формі, можна буде оцінити дієспроможність кожного самоуправління та поділити їх за групами ефективності. Ось тоді буде легко переконувати скептиків…
Нинішнього року ми плануємо за цією методикою здійснити пілотний проект у повіті острова Хійумаа, там лише п'ять волостей.
Ще одна важлива проблема: оцінка вартості виконання тих чи інших завдань органами місцевих самоврядувань. Після розробки відповідної методики можна буде точніше перерозподіляти державне фінансування відповідно до завдань, що стоять перед волостями та повітами.
Далі Ігор Лігема повів мову про безперервний процес приведення прибуткової бази самоврядних громад у відповідність до їхніх завдань. Головне питання тут – який відсоток прибуткового податку фізичних осіб держава залишить органам самоврядування? Після переговорів міжміністерської комісії зі спілками самоврядування на поточний рік зупинилися на покажчику 11,9% прибутків. Ставку земельного податку (від 0,1 до 2,5%) органи самоврядування встановлюють самі. Крім того, бідним самоврядним громадам надають і кошти з Фонду вирівнювання, котрий утворюється за рахунок держбюджету. Торік це становило 1,14 мільярда крон, цьогоріч – 1,43 мільярда.
Багато суперечок точиться довкола питання про майбутнє землі, яку не було реформовано і поки що вона є власністю держави (сьогодні – 18%). Самоврядні громади хотіли б розпоряджатися всією землею у своїх межах.

Вайно Тиемєтс міркує про це так:
– Продати землю, аби поліпшити своє фінансове становище, органи самоврядування не можуть, тому що її у них просто немає. У всій країні в розпорядженні муніципалітетів перебуває лише 0,4% землі. Вона або приватна, або державна. З одного боку, це добре, позаяк держава залишає за собою контроль і унеможливлює розпорошення земель. З другого – погано, бо органи місцевого самоврядування не можуть відповідати за розвій своїх територій. Думаю, що, врешті-решт, земля опиниться в руках або приватних осіб, або самоврядних громад. Процес у цьому напрямі відбувається, але його не варто форсувати.
Про взаємодію повітової влади, яку призначає уряд, й органів місцевого самоврядування він розповідає:
– До обов'язків кожного з 15 повітових старшин належить організація розвитку повіту. Генплан розвитку вони мають узгоджувати з усіма органами місцевого самоврядування. У цьому полягає їхня, так би мовити, об'єднувальна функція.
Крім того, вони мають право контролювати витрачання державних коштів, що виділені самоврядним громадам для вирішення певних питань, а також контролювати нормативні акти органів місцевого самоврядування. Парламент не втручається в рoботу місцевих органів.
Ігор Лігема додає:
– Є і 15 добровільних повітових спілок самоврядування. Їхня функція: співробітництво з повітовими старшинами у плануванні та рoзвитку території повіту. Ці спілки не можуть діяти лише на внески учасників, тому просять у держави по мiльйону крон на рік. А загальнодержавні Спілка естонських міст і Спілка сільських самоврядувань існують за рахунок внесків. Держава надає їм кошти лише для участі в різних європейських органах, комісіях, конференціях тощо. Для цього щорічно витрачається по два мільйони крон.

* * *


Зачепили ми й досить делікатне питання: чи можуть органи місцевого самоврядування впливати на політику в державі?
Вайно Тиемєтс відповідає:
– Хоча в парламенту своя функція – законодавча, а в органів місцевих самоврядувань – свої, ми добре розуміємо, що вибори останніх відбуваються переважно за партійними списками. І після виборів утворюються коаліції більшості, які не завжди збігаються з коаліцією на Тоомпеа (пагорб у Старому Таллінні, де розташований будинок парламенту Естонії. – Прим. В.С.). Траплялося, що коаліцiя в столиці виступала проти коаліції у парламенті, але сьогодні їхні позиції збігаються.
Ігор Лігема:
– У 1999 році наше міністерство підготувало законопроект про місцеве самоврядування, а в 2003 – постанову уряду про об'єднання самоврядувань, після чого в Естонії мало б залишитися тільки сто одиниць органів місцевого самоврядування (сьогодні їх 227). Підготували також і пропозицію розділити політичну та адміністративну владу на місцевому рівні. З огляду на європейську практику ми передбачали створювати виконавчі органи за «принципом веселки». Тобто в обраних радах могли б, як і нині, створюватися коаліції, але до виконавчих органів (міських і волосних управ) мали б входити представники від усіх партій і виборчих об'єднань, обрані до ради. Очільником виконавчої влади передбачалося призначити безпартійного виконавчого директора. Проте сьогодні, після виборів, в декотрих самоврядних громадах відбувається перерозподіл посад з огляду на «партійну відданість».
Але наші пропозиції уряд так і не направив у парламент…
Партії не готові їх прийняти, як не готові й відмовитися від принципу добровільності у разі об'єднання дрібних самоврядних громад. Недавно відбулися дні міст і волостей, і я вкотре переконався, що не скоро ще настане час, коли Естонія складатиметься зі ста великих самоврядувань.
Пан Тиемєтс переконаний, що в найближчі 10–20 років принципових змін до естонського законодавства про самоврядування внесено не буде. Шлях, що його обрали, пройшов 15-річну перевірку життям і виявився прийнятним.

* * *


На запитання про роль Євросоюзу в реформі органів місцевого самоврядування Естонії Ігор Лігема відповідає:
– Один із принципів ЄС полягає в тому, що він не втручається в ці питання. Вони належать до компетенції національних держав. Однак самоврядування пов'язані з Єврокомісією директивами, що стосуються довкілля, води і т.ін., а також конкурсами на проведення певних робіт.
Водночас у Раді Європи є Комітет у справах регіонів та місцевих самоврядувань. Звідти йдуть рекомендації. Я також член двох робочих груп комітету, що опікуються функціями самоврядувань та їхніми фінансами.
 Через свої структурні фонди Євросоюз фінансує діяльність, спрямовану на регіональний розвиток. 2006 року таких коштів було передано 350 мільйонів крон, цьогоріч має бути 759 мільйонів. Той, хто хоче отримати від Єврокомісії кошти, має розробити проект і забезпечити співфінансування в розмірі 15 відсотків.

На запитання щодо оцінки Єврокомісією здійснення реформування естонських самоврядувань порівняно з 12 новими членами ЄС Ігор Лігема відповідає:
– Хвалити себе важко. Але я грунтуюся на тому, що чую в комітеті Ради Європи. Там розвиток наших органів місцевого самоврядування вважають добрим.
Хоча є й проблеми. Нас критикують за те, що в прибутковій частині органів самоврядування лише 1 відсоток становлять місцеві податки. Держава поки що не готова ті 11,9 відсотка прибуткового податку, про які ми говорили раніше, записати в закон як місцевий податок. У цьому наша система не відповідає прийнятій у «старій Європі», не відповідає й вимогам Хартії про місцеве самоврядування. Наше міністерство фінансів вважає, що від переміни назви податку нічого не зміниться, адже сума залишиться тією самою …

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад