«Цієї звістки чекали все життя...»

У центрі Таллінна на пагорбі Тинісмягі ще донедавна височів пам'ятник радянському Воїну-визволителю. Але напередодні Дня Перемоги уряд Естонії прийняв рішення демонтувати бронзову скульптуру і разом з останками полеглих перенести на військове кладовище. Стало відомо, що в братській могилі покоївся прах двох наших земляків з Полтавщини – 19-річної старшини медслужби Олени Варшавської та 24-річного гвардії старшого сержанта Степана Хапікала. Міський голова Полтави Андрій Матковський висловив готовність перепоховати їхні останки на Алеї героїв центрального кладовища обласного центру. У свою чергу, естонська сторона після процедури ідентифікації має намір віддати прах загиблих їхнім родичам. А вони саме на це дуже сподіваються.
Розповідає полтавський журналіст
Петро Жаботинський.

Родичів Степана Хапікала шукали дуже довго й скрупульозно. До цієї справи долучилася й Омбудсман Ніна Карпачова. Представники Уповноваженого ВР з прав людини та місцевої влади разом із журналістами-краєзнавцями проаналізували матеріали центральних і місцевих архівів, обласного та районних військкоматів. Як вдалося встановити, Степан Іванович Хапікало народився в селі Новий Тагамлик Новосанжарського району (нині Машівський) на Полтавщині. Після того, як репресували батька, перед війною поїхав на Донбас освоювати робітничу професію. В армію був призваний Лозно-Олександрівським райвійськкоматом Луганської області. Гвардії старший сержант Хапікало служив у 26-му полку важких танків 152-ї танкової бригади. Помер від ран 27(28) вересня 1944 року в польовому шпиталі 2623, що був розміщений у Таллінні. Встановлено й найближчих родичів Степана Хапікала. Це Наталія Однойко, Аделаїда Бережна та Марія Хапікало. Зокрема, Наталія Олександрівна в розмові з Ніною Карпачовою заявила: «Ми чекали цієї звістки все життя. На правах кровної родички готова пройти аналіз-експертизу ДНК для ідентифікації останків дорогого нам гвардії старшого сержанта».

Щодо Олени (Леніни) Варшавської, то знайдені архівні документи свідчать, що вона народилася в Полтаві 3 січня 1925 року. Батько Мойсей Михайлович працював бутафором Полтавського Робітничого театру, мати Адела Соломонівна – віолончелістка.

Полтавські журналісти розшукали двоюрідного брата Олени (Леніни) – 74-річного Володимира Парнеса, який нині мешкає в Москві. Він стверджує, що родичка – корінна москвичка. На фронт пішла за покликом серця, кинувши навчання в «гнесінці». Вже по війні батьки довідалися, що вона змінила ім'я з Леніни на Олену, а з Мойсеївни стала Михайлівною. Очевидно, й змінила в паспорті місце народження. За окремими свідченнями, була нагороджена медаллю «За бойові заслуги» та орденом Червоної Зірки. Загинула в бою за визволення Талліна через два тижні після одруження з фронтовим побратимом, якого врятувала від смерті, одеситом Юрієм Горбатим. Пізніше перепохована разом з іншими визволителями естонської столиці під монументом Воїну-визволителю.

Що ж, кожна версія має під собою підґрунтя. Для встановлення істини ще належить багато зробити.

Та позиція полтавської влади однозначна: пам'ять про тих, хто виявив мужність у двобої з фашизмом, треба гідно зберегти.