Євроконституція, про яку всі говорять і яку мало читають

І справді, останнім часом, передусім під час "провальних" референдумів, тема Конституції для Європи не сходила з уст європейців. Щоправда, читали там її далеко не всі.

Розробка Конституції для Європи стала необхідністю. Політичні лідери та керівництво Європейського Союзу одностайні стосовно того, що наявна правова база не відображає потреб сьогодення й без Конституції Євросоюз, який стрімко розширюється, буде практично паралізований. Що в основі Особливістю Європейського Союзу є те, що в його основі лежить кілька міжнародних договорів установчого характеру. Це насамперед Паризький договір про заснування Європейського об'єднання з вугілля та сталі 1951 р., Римський договір про заснування Європейського Співтовариства 1957 р., Римський договір про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії (Євратом) 1957 р., Маастрихтський договір (Договір про утворення Європейського Союзу) 1992 р. До установчих договорів звичайно відносять і міжнародні договори, що змінюють і доповнюють їх: Брюссельський договір про заснування Єдиної Ради і Єдиної комісії Європейських Співтовариств (Договір про злиття) 1965 р., Бюджетний договір 1970 р., Бюджетний договір 1975 р., Єдиний Європейський акт 1986 р., Амстердамський договір про внесення поправок до Договору про Європейський Союз, договорів про заснування Європейських Співтовариств і деяких пов'язаних з ними актів 1997 р. На конференції держав-членів, що завершилася 11 грудня 2000 р. в Ніцці, було схвалено чергові зміни до Договору про утворення Союзу (Ніццький договір) й остаточно оформлено 14 лютого 2001 р. Європейська Конституція складається з чотирьох частин. Перша частина визначає Європейський Союз, його цінності, мету, компетенцію, прапор, гімн, основні права, процедури прийняття рішень, інститути, органи й фінанси. Друга – це "Хартія про основні права". Третя, найбільша, – описує види політик та функціонування ЄС. Четверта, заключна, – містить загальні та кінцеві клаузули, включаючи процедури можливого перегляду Конституції. Договір детальніше врегульовує компетенцію органів Союзу та держав-членів, спрощує правові процедури їх взаємодії. Закладаються підвалини того, щоб європейське право у процесі розвитку стало єдиним правом усіх держав, що входять до його складу. Оскільки Конституція за своєю суттю є договором, будь-які зміни, що вноситимуться до неї, мають бути ухвалені всіма державами-членами шляхом ратифікації. Хоча для внесення деяких змін достатньо одностайного рішення Європейської Ради. Однією з істотних переваг прийняття цього документа є те, що Союз матиме єдину правову базу – Конституцію. Розвиток Європи відбувався поетапно, і те, що основою Європейського Співтовариства є різні договори, нині дуже ускладнює розуміння порядку взаємодії і функціонування європейських структур. Конституція запровадить Європейський Союз, який прийде на зміну Європейським Співтовариствам та Європейському Союзу, договори Співтовариства й Союзу буде замінено єдиним Договором про запровадження Конституції для Європи. "Три кити", на яких ґрунтується нинішня співпраця держав-членів (спільний ринок, свобода руху товарів і послуг, переміщення осіб і капіталів; співробітництво в галузі спільної зовнішньої політики та політики безпеки; співробітництво у сфері юстиції і закордонних справ), фактично планується об'єднати в єдину базу розвитку Союзу, хоча спеціальні процедури в галузі зовнішньої політики, безпеки і оборони залишаться. Текст Конституції починається з преамбули. Незважаючи на серйозну полеміку, головним чином стосовно християнських коренів Союзу, яка тривала до самого прийняття Основного Закону, текст преамбули, підготовлений Конвентом, залишився майже без змін. У ньому збережено посилання на "культурне, релігійне, гуманістичне надбання Європи" та зазначено прагнення "в дедалі ближчому єднанні кувати спільну долю". У частині І статті 1 і 2 про перелік основних цінностей Союзу в процесі обговорення було доповнено посиланням на рівні права осіб, які належать до національних меншин. Сюди ж додали положення про "рівність жінок та чоловіків", яке у проекті було у ст. I-3 ("Мета Союзу"). А ст. I-3, у свою чергу, доповнили положенням про стабільність валюти. Згідно зі ст. I-10 громадянкою чи громадянином Союзу є кожен, хто має громадянство однієї з держав-членів. Громадянство Союзу є додатковим до національного. Союз є суб'єктом права (ст. I-7). Правові акти Союзу мають пріоритет щодо права держав-членів (ст. I-6). Союз діє на принципах субсидіарності (у сферах, що не належать до його виключної компетенції, здійснює регулювання, якщо цього не зробили держави) та пропорційності (заходи Союзу не виходять за межі того, чого потребує реалізація Конституції) (ст. I-11). У Конституції чіткіше визначено роль і місце інституцій Союзу (основні інституції залишаються тими ж). Вони функціонують на засадах поділу компетенцій, що їх надають держави – члени Союзу. Основний Закон ЄС закріплює розподіл законодавчих, виконавчих і бюджетних повноважень між наднаціональними (Європарламент, Єврокомісія), міжурядовими (Рада міністрів, Європейська Рада) інститутами Союзу й державами-членами. Традиційний розподіл виконавчих повноважень між представниками держав-членів і автономним наднаціональним органом – Європейською комісією відображено в затвердженні двох голів виконавчої влади. Голова Європейської Ради, обраний главами держав і урядів на 2,5 року (з правом переобрання на один термін), виконуватиме функції головування, підготовки засідань і узгодження позицій держав-членів у Європейській Раді. А Голова Єврокомісії, якого повинен обирати Європарламент на основі пропозиції Європейської Ради, зосередиться на керуванні поточними внутрішніми справами Союзу. Посилено міжінституційне співробітництво. Близько 95 відсотків законів прийматимуться спільно Європарламентом та Радою міністрів. Статті І-12 – І-17 визначають та деталізують категорії компетенції. Зокрема, встановлюються виключні, спільні з державами види компетенції та компетенція підтримувати й координувати дії держав. Передбачено також можливість коригування компетенції Союзу, якщо його діяльність буде визнано потрібною для досягнення однієї з цілей, сформульованих Конституцією (ст. І-18). Відповідно до статей І-20 і І-27 Європейський парламент разом із Радою міністрів ухвалює законодавство, виконує бюджетну та консультаційну функції, здійснює функції політичного контролю, обирає Голову Європейської комісії за поданням Європейської Ради та схвалює її склад (Європарламент уже відмовився прийняти призначений главами держав і урядів новий склад Єврокомісії, змусивши їх фактично заново проходити складний шлях добору й узгодження кандидатур керівників європейської виконавчої влади). Європарламент зможе впливати не тільки на прийняття бюджету, як нині, а й на законотворчість з питань імміграції, цивільного захисту, прикордонного контролю, співробітництва судових і правоохоронних структур. Хоча, як і раніше, баланс між виконавчою і законодавчою владою в Євросоюзі збережеться не на користь останньої. Також вирішено збільшити кількість місць у Європарламенті до 750. Від кожної держави в ньому буде представлено від 6 до 96 делегатів. Точна їх кількість визначиться перед виборами, що відбудуться у 2009 році. Розподіл місць між державами-членами має здійснити Європейська Рада за дегресивно-пропорційним принципом, але не менш ніж 6 і не більш як 96 представників від кожної держави. Проект Конвенту пропонував 736 місць і встановлював тільки нижню межу – не менш як 4 представники від держави. Європейська Рада (ст. І-21), до складу якої входять глави держав і урядів держав-членів, набуває повноцінного правового статусу інституції Союзу. Уперше у вищому органі ЄС, Раді глав держав і урядів, рішення в деяких сферах прийматимуться не одностайно, як тепер, а кваліфікованою більшістю голосів. З метою створення ґрунтовних засад діяльності Європейської Ради, проведення нею послідовної політики замість піврічної ротації запроваджуються вибори Голови Ради кваліфікованою більшістю голосів членів Ради з терміном повноважень 2,5 року та правом переобрання на один термін. Передбачається, що це дасть змогу послідовніше реалізувати заплановані заходи. Рада має збиратися щоквартально. Вона стимулює розвиток Союзу, визначає його загальні політичні напрями та пріоритети, але не виконує законодавчих функцій. А свої рішення, якщо в Конституції не зумовлено інше, ухвалює консенсусом (статті І-21, І-22). Рада міністрів (статті І-23, І-24) разом із Європарламентом кваліфікованою більшістю голосів ухвалює законодавство, виконує бюджетну функцію, функції вироблення політики та координаційну. Рада із загальних питань забезпечує діяльність Ради міністрів у різних формах. Зокрема, засідання Ради міністрів повинні мати дві форми. Перша з них передбачає відкрите обговорення й голосування щодо законодавчих актів, друга – обговорення інших питань. Перелік інших форм роботи ухвалить Європейська Рада. Створюється Рада із закордонних справ, яку очолюватиме міністр закордонних справ. Унаслідок тривалих дебатів було затверджено положення, згідно з яким головування в усіх формах, крім Ради із закордонних справ, здійснюватиметься за принципом рівномірної ротації представників держав-членів у Раді міністрів у порядку, визначеному Європейською Радою. Конституція значно спрощує механізм прийняття рішень у Союзі, які ухвалюватимуться кваліфікованою більшістю голосів починаючи з 2009 р. У Раді міністрів шляхом консенсусу вирішуватимуться тільки питання оподаткування та частково спільної зовнішньої політики й політики безпеки, а також соціальної політики. Додатково передбачено "перехідну" можливість. Без внесення змін до Конституції Європейська Рада може одностайно надати право Раді міністрів приймати рішення у визначеній сфері кваліфікованою більшістю голосів. Однак таке рішення може бути заблоковане рішенням навіть одного парламенту держави-члена. Чіткіше визначено компетенцію Європейської комісії – фактично уряду Союзу (ст. І-26). Вона, зокрема, проголошує ініціативи щодо сприяння загальноєвропейським інтересам, забезпечує виконання Конституції, під контролем суду наглядає за застосуванням права Союзу, виконує бюджет та керує програмами, здійснює координаційну, виконавчу та менеджерські функції, забезпечує представництво Союзу в зовнішніх зносинах, крім сфери спільної зовнішньої політики та політики безпеки, ініціює щорічне та багаторічне визначення дій Союзу. До того ж законодавчі акти Союзу можуть прийматися лише на підставі пропозиції комісії. До 2014 р. залишається нинішня схема формування Єврокомісії. До її складу входитимуть європейські комісари (по одному представнику від кожної держави-члена). Потім їх кількість становитиме 2/3 кількості держав-членів і обиратимуться вони за принципом еквівалентної ротації, оскільки є небезпека, що більша кількість комісарів може зашкодити ефективній діяльності комісії. Ротація відбуватиметься за принципом, встановленим Ніццьким договором. Європейська Рада кваліфікованою більшістю голосів пропонує Європарламенту кандидатуру Голови комісії (ст. І-27), який обирається більшістю голосів. Голова разом із Радою призначає комісарів із числа кандидатур, запропонованих державами, а також своїх заступників, регулює внутрішню організацію роботи комісії, має право відправити у відставку європейського комісара. Вирішено, що в новій ролі Союз повинен мати у сфері зовнішніх зносин єдиного офіційного представника для проведення більш виваженої зовнішньої політики. Одна з найпомітніших інституційних змін, запропонованих Конституцією, – запровадження посади міністра закордонних справ (ст. І-28). Він виконуватиме функції, що нині покладено на верховного уповноваженого у сфері зовнішньої політики та політики безпеки й комісара з питань зовнішніх зносин. Порівняно з попередніми збільшено повноваження Суду Європейського Союзу (ст. І-29). Його юрисдикцію, крім іншого, поширено на питання співпраці судів у кримінальних справах і співпраці поліції у сфері свободи, безпеки та правосуддя. Хоча, здійснюючи згадану функцію, суд не може переглядати правомірність дій поліції, інших правоохоронних органів чи виконання обов'язків держави щодо охорони внутрішньої безпеки, якщо такі дії є предметом національного права (ст. ІІІ-377). Також Конституція дає можливість будь-якій фізичній чи юридичній особі порушити провадження у справі щодо актів, які безпосередньо її стосуються, чи таких, що її стосуються, але не потребують виконавчих заходів. Рахункова палата (ст. І-31) перевіряє всі прибутки та видатки Союзу й усіх органів, що їх він створив. Незаперечний той факт, що застосування єдиних підходів сприяє міжнародному співробітництву в багатьох сферах, зокрема й у сфері фінансової діяльності, яка часто має міжнародний характер. Тому, з огляду на прагнення посилення співпраці України з Євросоюзом, доцільно законодавчо вдосконалити принципи роботи вітчизняної Рахункової палати, надавши їй право, зокрема, контролювати сферу державних доходів. Конституція встановлює безумовний пріоритет загальноєвропейського права над національним стосовно компетенції Євросоюзу. У межах здійснення повноважень Союзу визначається ієрархія його правових актів (статті І-33-І-38). Вони поділяються на законодавчі й незаконодавчі, юридично обов'язкові та необов'язкові. Посилена співпраця (статті І-44, ІІІ-416 – ІІІ-423) має на меті посилення інтеграційних процесів. Вона започатковується за умови, що в ній візьмуть участь не менш як 1/3 держав-членів, і поширюється тільки на сфери, які не належать до виключної компетенції Союзу. Повноваження щодо посиленої співпраці надає Рада міністрів на пропозицію комісії після отримання згоди Європарламенту. Якщо посилена співпраця планується у сфері спільної зовнішньої політики та політики безпеки, потрібна згода міністра закордонних справ Союзу та комісії. Решта держав Союзу можуть брати участь в обговоренні відповідних питань. У рамках посиленої співпраці Рада міністрів після консультацій із Європарламентом одноголосно може замінити процедуру одностайного прийняття рішень та особливу законодавчу процедуру на прийняття кваліфікованою більшістю голосів та звичайну процедуру відповідно (це положення не застосовується щодо рішень у військовій сфері). У межах таких понять, як "посилене співробітництво", "структуроване співробітництво" і "більш тісне співробітництво", Конституція допускає диференціацію в усіх політичних сферах невиключної компетенції Європейського Союзу. Сюди належить і досить важлива галузь – зовнішня політика та політика безпеки. Принцип диференційованої інтеграції активно використовуватиметься під час розробки та проведення стратегічного курсу країн Європи, що, у свою чергу, має зняти напруженість у суперечках про подальше розширення Євросоюзу. Передбачається, що диференційований підхід дасть змогу швидше розв'язувати складні проблеми, пов'язані з прийняттям до ЄС нових членів. У ст. І-54 йдеться про те, що Союз, аби досягти своєї мети, сам забезпечує себе фінансовими ресурсами. Їх межі визначає європейський закон, який одностайно приймає Рада міністрів після консультацій із Європарламентом. Закон набирає чинності після схвалення державами-членами. Імплементація ж відбувається згідно з іншим законом, ухваленим кваліфікованою більшістю голосів Ради міністрів і за умови згоди Європарламенту. Конституція, як і попередні установчі договори ЄС, не містить жодних положень про так зване асоційоване членство в Євросоюзі. У ст. І-57 вказується на можливість розвитку особливих зв'язків ЄС із сусідніми державами та укладення угод, що "створюють асоціацію, яка передбачає взаємні права й обов'язки, загальні дії й особливі процедури" (ст. ІІІ-324). Це положення практично повторює ст. 310 Договору про заснування Європейського Співтовариства. Частина ІІ Конституції базується на Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини (Конституція передбачає приєднання Союзу до неї), Соціальній хартії, судовій практиці Суду Європейського Союзу та Європейського суду з прав людини. Вона окреслює цінності Союзу, його цілі та принципи, що лежать в основі взаємовідносин в організації та між державами-членами. Хартія встановлює список прав – від права на життя до права на страйк. Крім основних прав людини і громадянина, до неї увійшли права біженців, а також питання трудових відносин. Тобто співробітництво й інтеграція з ЄС можуть ставитися в залежність від того, наскільки держави-партнери дотримуються норм Конституції. Інакше кажучи, захищаючи соціальні права у своїх країнах, Євросоюз має право вимагати того ж від партнерів. Частина ІІІ Конституції складається з модифікованих положень чинних договорів, що стосуються досить детального визначення порядку діяльності Союзу. З усіх сфер компетенції ЄС, на думку Конвенту, найважливішими є економічна, спільна зовнішня й оборонна політика. Кожній із них відведено окремий розділ Конституції. У проекті закріплено перелік питань спільної компетенції країн-членів і Брюсселя, причому останній матиме пріоритет. Водночас, хоча ЄС залишає за собою пріоритетне право у сфері наукових досліджень, технологічного розвитку й дослідження космосу, країни-члени можуть здійснювати власні проекти, що стосуються цих напрямів. У розділі "Недискримінація та громадянство" передбачається можливість запровадити європейським законом, одностайно прийнятим Радою міністрів після отримання згоди Європарламенту, заходи, які не тільки забороняють дискримінацію, а й визначають правила боротьби з цим явищем. Союз може також встановлювати правила щодо паспортів, посвідчень, дозволів на перебування на його території, заходи соціального забезпечення чи соціального захисту. До сфери дії європейського законодавства віднесено й питання здійснення права кожного громадянина Союзу обирати та бути обраним на місцевих виборах і до Європарламенту в державі перебування, громадянином якої він не є. Істотні зміни запроваджуються у сфері економічної та фінансової політики. Так, посилено вимоги до держав, які мають увійти до простору євро. Зокрема, рішенню Ради міністрів (за поданням Єврокомісії) щодо прийняття нових держав до ЄС має передувати рекомендація кваліфікованої більшості держав, що є його членами. Питання детального регулювання простору євро винесено в додатковий протокол. Підвищено статус Європейського центрального банку. Тепер ця інституція координуватиме як економічну політику, так і політику зайнятості, хоча Міжурядова конференція наголосила, що саме держави-члени мають координувати свою політику у цій сфері на основі правил, ухвалених Союзом. Під час здійснення Союзом соціальної політики вимагається брати до уваги необхідність досягнення "високого рівня зайнятості" (хоча у преамбулі Конституції серед інших цілей передбачено "досягнення повної зайнятості"), а також гарантування адекватного соціального захисту, недопущення винятків і забезпечення високого рівня освіти й охорони здоров'я. Ще в частині І Конституції наголошувалося на посиленні ролі соціальних партнерів на рівні Союзу. Сприяти соціальному діалогу має Тристоронній саміт з питань розвитку та зайнятості. І, нарешті, з метою полегшення працевлаштування, підвищення професійної та географічної мобільності працівників, сприяння професійному навчанню та перекваліфікації засновується Європейський соціальний фонд. Прийняття рішень шляхом консенсусу залишиться основним і в цій сфері. Тільки заходи стосовно соціального забезпечення робітників-мігрантів ухвалюватимуться звичайною законодавчою процедурою. Це стало можливим завдяки створенню ще однієї запобіжної процедури на випадок, коли заходи, що запроваджуються, становлять загрозу системі соціального захисту держави. У такому разі вона має звернутися до Європейської Ради, яка призупинить законодавчу процедуру і протягом чотирьох місяців повинна або передати матеріали до Ради міністрів для продовження процедури, або просити комісію подати нові пропозиції. Зростає роль Європарламенту у визначенні засад проведення спільної сільськогосподарської політики й рибальства та, відповідно, вдосконалюється процес прийняття рішень згідно з розподілом владних повноважень. До сфери досліджень та технічного розвитку додається новий напрям – космічна діяльність. Рамкова дослідницька програма затверджуватиметься прийнятим кваліфікованою більшістю європейським законом після консультацій з Економічним і соціальним комітетом. Також європейськими законами регулюватимуться правовідносини в європейській дослідницькій сфері, де концентруватимуться дослідницькі, наукові та технологічні знання. Європейська космічна програма теж ухвалюватиметься європейським чи рамковим законом. Питання прикордонного контролю, надання притулку та здійснення імміграційної політики вирішуватимуться на рівні Союзу згідно з принципами солідарності та справедливого розподілу відповідальності (зокрема, фінансових наслідків) держав-членів. Судова співпраця в цивільних справах розвиватиметься відповідно до європейських чи рамкових законів. Тільки заходи стосовно сімейного права з транскордонними елементами регулюватимуться європейськими чи рамковими законами, ухваленими одностайно Радою міністрів після консультацій із парламентом. Суттєвих новацій, зокрема, зазнала судова співпраця в кримінальних справах. Передбачено законодавчо встановити правила та процедури, що забезпечують виконання в усьому Союзі всіх форм вироків і судових рішень, що означає необхідність гармонізації кримінального законодавства. Хоча уніфікацію законодавства пропонувалося здійснювати з урахуванням правових традицій і систем кожної держави, на міжурядовій конференції було досягнуто згоди щодо додаткових регулювальних процедур з боку Союзу. Якщо країна вважатиме, що запропоновані юридичні процедури загрожують її системі правосуддя, то вона може запропонувати повернути матеріали до Європейської Ради, і процедуру буде зупинено. Також передбачено можливість створення європейським законом, прийнятим Радою міністрів за погодженням із парламентом, Європейської прокуратури при Євроюсті, яка матиме обов'язок розслідувати злочини проти фінансових інтересів Союзу, притягати до відповідальності винних і спільників. Підвищена увага приділялася питанням охорони здоров'я. Міжурядова конференція пішла навіть далі, ніж пропонував проект. Крім заходів з боротьби із поширенням тяжких хвороб, Союз зможе здійснювати моніторинг і заходи з раннього запобігання транскордонній загрозі здоров'ю людей. Крім того, до сфери регулювання європейськими чи рамковими законами додали заходи щодо запровадження належних стандартів стосовно якісних і безпечних медичних препаратів та обладнання, а також боротьби проти зловживання тютюновими й алкогольними виробами. Це має здійснюватися з максимальним урахуванням компетенції держав-членів у галузі розробки ними власної політики охорони здоров'я, включаючи організацію охорони здоров'я, медичний догляд і розподіл ресурсів, призначених для цього. Відносини країн із розширеним Євросоюзом будуватимуться згідно з положеннями глави "Зовнішня діяльність Союзу". Конституція створює нову правову основу проведення спільної зовнішньої політики та політики безпеки. Вона поступово має сформувати спільну оборонну політику Союзу, а та, у свою чергу, привести до спільної оборони, якщо так одностайно вирішить Європейська Рада. Європейські рішення про реалізацію спільної політики в цій сфері також одностайно приймає Рада міністрів за поданням міністра закордонних справ Союзу чи держави-члена. У рамках Союзу належить започаткувати співпрацю, за якої кожна держава-учасниця повинна підтримувати всіма військовими та іншими засобами державу, що зазнала збройної агресії. Держави, які мають намір узяти більші зобов'язання в цій сфері, запроваджують структурну співпрацю, що передбачає передачу Союзу цивільних і військових ресурсів для здійснення спільної політики безпеки та оборонної політики. Але ці положення не впливають на права та зобов'язання зазначених держав щодо Організації Північноатлантичного договору. Зовнішньополітична діяльність держав – членів ЄС підлягатиме, принаймні формально, детальнішому узгодженню в рамках Європейської Ради та Ради міністрів. Зокрема, держави-члени будуть зобов'язані проводити попередні консультації з будь-якого питання спільного інтересу та з приводу будь-яких позицій і дій, що стосуються інтересів Союзу. Пропонується поширити проведення спільної торговельної політики (статті ІІІ-314,315) на торгівлю послугами та інтелектуальною власністю. Посилюються роль і вплив Європарламенту в цій сфері. Єврокомісія регулярно доповідатиме спеціальному комітетові, призначеному Радою міністрів, і парламенту про перебіг усіх переговорів з іншими державами чи міжнародними організаціями, які мають на меті підписання міжнародних договорів у зазначеній галузі. На укладення таких договорів теж потрібна згода парламенту. Під час укладення відповідних угод Рада міністрів діє кваліфікованою більшістю, але одностайність вимагається у сфері культури та здійснення аудіовізуальних послуг, оскільки визнано, що це може загрожувати культурній і мовній різноманітності. До цих винятків міжурядова конференція додала положення щодо потреби одностайного прийняття рішень стосовно торгівлі й соціальної сфери, сфер освіти та охорони здоров'я, бо це може загрожувати належній організації функціонування цих систем на національному рівні. Конституція передбачає регулювання європейськими чи рамковими законами (звичайна законодавча процедура) заходів щодо здійснення операцій гуманітарної допомоги для населення третіх країн. Для забезпечення участі молоді в гуманітарних діях Союзу буде засновано Європейський добровольчий корпус гуманітарної допомоги. У частині ІV Союз, утворений цим договором, визначається правонаступником Євросоюзу та Європейського Співтовариства. Отже, порівняно з чинними договорами Конституція робить доступнішим право Союзу. Більше уваги приділяє формуванню механізму прийняття рішень і зовнішньополітичного механізму, робить крок щодо подальшого розвитку федералізації ЄС. Вона дає змогу розширеній Європі ефективніше ухвалювати рішення. Спрощуються процедури, що регулюють функціонування Союзу. Найбільші держави визнали можливість того, що їхні рішення можуть бути переголосовані. Зросте взаємна довіра держав, зміцняться демократичні засади функціонування Союзу. Передбачається можливість внесення Єврокомісією проекту законодавчого акта на вимогу 1 млн. громадян Союзу. Посилюється роль національних парламентів (у деяких випадках ініціатива Союзу може бути заблокована рішенням тільки одного парламенту) ввизначаються вимоги, щоб законодавча діяльність Ради Міністрів була відкритою для широкого загалу. Значно підвищується в законотворчому процесі та процедурі обрання Голови Єврокомісії роль Європарламенту, розширюються межі юрисдикції Європейського суду.