передплата Українською | In English

№11, червень 2007

Галочка є, безбар'єрності немаГалочка є, безбар'єрності нема

Поділитися:

Навряд чи пересічна здорова людина, перебігаючи вулицю, долаючи підземний перехід, застрибуючи на підніжку маршрутки чи тролейбуса, їдучи в метро, та зрештою виконуючи навіть таку буденну операцію, як щоденне піднімання та спускання сходами житлового будинку чи офісу, замислюється над тим, як бути в усіх названих вище випадках інвалідові. Та ще й такому, котрий вимушений пересуватися на візку.

Влада про інвалідів піклується?

Про проблеми, що на них мало не на кожному кроці наражаються ці люди у великих містах та інших населених пунктах нашої батьківщини, можна скласти бодай приблизне уявлення, коли сам потрапиш у складну ситуацію, чревату тимчасовими обмеженнями в пересуванні. Ясна річ, дай Боже, нікому з нас не ламати ноги. Але життя є життя, і, хоч як це прикро, але ніхто не застрахований від трагікомічної схеми «впав–прийшов до пам'яті–гіпс». Ось тоді й спробуйте без сторонньої допомоги перейти знайому вулицю, спуститися в підземний перехід і т.д. і т.ін. Ось тоді і згадаєте про багато разів декларовану вітчизняними чиновниками безбар'єрність навколишнього середовища. Безбар'єрність, котра на Заході вже давно стала нормою життя. А в нас, на превеликий жаль, життєвий простір для людей з обмеженими фізичними можливостями наразі перебуває лише в процесі формування. Хоча, виходячи з чималенької кількості ухвалених на різних рівнях і в різний час документів, згаданий процес мав би вступати принаймні в свою завершальну стадію.

– Поняття «безбар'єрність», – пояснює юрист-візочник Олег Полозюк, – це низка універсальних положень, комплекс нормативних, науково-технічних, інформаційних і фінансових законів та інструкцій, спрямованих на забезпечення конституційних прав громадян (незалежно від їхнього віку, фізичного стану, соціальних передумов) на пересування, користування спеціальними пристроями, транспортними засобами. Дизайн середовища для життєдіяльності має бути створений за такими універсальними принципами, які передбачають однакову його доступність для всіх членів суспільства з урахуванням їхніх індивідуальних потреб.

У порушуваному питанні на законодавчому рівні в Україні нібито все о'кей. У створенні належних умов для забезпечення вільного пересування та життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями нас переконують і стаття 27 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 з подальшими змінами й доповненнями, і Постанова Кабінету Міністрів України від 04.06.2003 «Про затвердження Програми забезпечення безперешкодного доступу людей з особливими фізичними можливостями до об'єктів житлового та громадського призначення», і наказ Держбуду від 05.09.2001 № 175 «Про заходи щодо виконання завдань Національної програми професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими можливостями на 2001–2005 роки». Існує також президентський Указ «Про першочергові заходи щодо створення сприятливих умов життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями» від 01.06.2005, а ще – столична програма «Безбар'єрне середовище», датована 2004 роком. Ось про неї й поговоримо докладніше.

У згаданій програмі визначено напрями поліпшення умов проживання інвалідів у столиці. Зокрема, передбачено спорудження, у першу чергу, пандусів і поручнів у будинках, де мешкають особи з захворюваннями опорно-рухового апарату й ті, котрі пересуваються на візках. Також було заплановано полегшити доступ таким людям до територіальних центрів соціального захисту, районних адміністрацій, аптек, медичних закладів, установ і осередків культури, торгівлі тощо. Передбачалося обладнати спеціальними з'їздами тротуари, підземні переходи, облаштувати станції метрополітену в такий спосіб, аби там могла пересуватися людина на візку. Одне слово, міська влада нібито збиралася забезпечити сліпих «розмовляючими» автобусами та звуковими інформаторами на перехрестях, глухих – світловими табло, візочників – ліфтами та транспортом для подолання перешкод.

Тренажери для самогубців

Скільки інвалідів в Києві, знаєте? Понад 140 тисяч. Із них – більш як три тисячі вимушені пересуватися на візках. Можливо, комусь наведені цифри видадуться не такими й великими, особливо для багатомільйонного міста. Але, вдумаймося, скільки понівечених доль за ними! А чи замислювалися ви над тим, що безбар'єрного середовища гостро потребують не лише люди з обмеженими фізичними можливостями? Воно, це середовище, украй необхідне і матусям з дитячими колясками, і тим, хто зазнав тимчасових травм, і громадянам похилого віку, котрим піднятися, скажімо, на оту саму зависоку трамвайну сходинку буває ой як нелегко. Таким чином наведена вище цифра відразу зростає в декілька разів.

Пригадуєте приказку «Розумний у гору не піде, розумний гору обійде»? Мабуть, більшість «розумників» саме так і чинять. Але що накажете робити інвалідові, перед котрим здіймаються справжні еверести східців і монблани бордюрів, які, хоч як старайся, у жодному разі не обійти–не оминути? А все тому, що будівельники, нерідко з важко з'ясовних причин, створюють додаткові перешкоди, що їх складно виправдати певними архітектурними чи технічними нормами.

Свого часу одна з газет розповіла про відомого київського інваліда-візочника, керівника благодійного приватного фонду інвалідів «ІП-Фонд» Миколу Подрєзана.

Останній, дістаючись від свого будинку в центрі міста до батьків, котрі мешкають на Хрещатику, без жодного перебільшення, щораз ризикує життям. Чому? Річ у тім, що на візку неможливо перетнути центральні вулиці столиці. Також неможливо ані спуститися в підземні переходи, ані піднятися їхніми сходинками без сторонньої допомоги.

– Мені незручно та принизливо просити чужих людей про допомогу, – каже Подрєзан. – І, коли чесно, не вельми поспішають вони підсобити інвалідові. Іноді дістатися на протилежний бік вулиці допомагають мені даїшники чи водії. Але просити щоразу – це не вихід. Потрібні спеціальні спуски й пандуси для візків, інакше біди не уникнути. Недавно «зіскочив» я з тротуару на проїзну частину. Поштовх був такий сильний, що я ногу зламав.

«Сьогодні інваліди в цілковитій ізоляції», – це вже думка іншого візочника, голови громадської організації «Центр реабілітації інвалідів-спинальників «Відродження-АРС» Івана Марусевича. «Немає нічого такого, – продовжує він, – за що можна було б похвалити владу. Єдиний позитив – поява автобусів і тролейбусів з низькою підлогою. Але знов-таки дістатися до такого транспортного засобу в інвалідів-візочників практично немає змоги. Незручні і пандуси, встановлені в будинках. Навіть здолавши їх, як накажете інвалідові «перестрибувати» бордюри? Я назвав би з'їзди, обладнані на деяких станціях метро нібито спеціально для візочників, справжнісінькими тренажерами для самогубців».

– Якщо програма «Безбар'єрне середовище» ще сяк-так виконується для візочників, – говорить голова правління київської міської організації УТОС Василь Шупик, – то для сліпих її ніхто й не намагається виконувати. На такий величезний мегаполіс, як Київ, лише п'ять звукових світлофорів. Хіба це розв'язання проблеми?

Невже потрібні людські жертви, аби влада починала виконувати власні ж директивні вказівки? Принаймні в київському метро ескортувати інвалідів по зору (коли вони пересуваються без супроводжуючих) почали лише після того, як під землею кілька років тому загинули двоє сліпих, переплутавши двері з міжвагонним простором.

Ніде правди діти, створення безбар'єрного середовища в столиці – завдання за своїми масштабами величезне та складне. Десятиліттями місто розвивалося, усю інфраструктуру було віддано на відкуп забудовникам. Певні зрушення відбуваються, але надто повільно. За даними «Київавтодору», торік облаштовано 578 переходів із зниженим бортовим каменем і пандусами. Але це – лише жалюгідні сім відсотків від потреб міста. На тверде переконання громадських організацій інвалідів, деякі програми з полегшення їхнього пересування існують, як то кажуть, про людське око. Принаймні стовідсоткового їх виконання не спостерігається. Виконані ж, скажімо, наполовину такі заходи анітрохи не полегшують життя людям із обмеженими фізичними можливостями.

Вони ж про себе дбають, а не про хворих людей

Наведемо кілька прикладів. На вулиці Якубовського в столиці бордюр знизили лише… з одного боку вулиці, з іншого – він так і лишився високим. А кошти, поза сумнівом, виділили на повну реконструкцію. На свою користь зекономили будівельники й на проспекті Глушкова біля виставкового комплексу, обладнавши односторонній пандус. Та сама історія й на бульварі Шевченка, і на площі Толстого. Погодьтеся, це вже скидається на відверте знущання над хворими людьми. Або ось іще приклад. Біля Бесарабського ринку побудовано ліфт для візочників. Але аналогічного на іншому боці Хрещатика нема. Запитання на засипку: кому потрібна така безбар'єрність? Київським чиновникам, аби поставити галочку про виконання? Напевно. Але стовідсотково – не інвалідам.

Не зрозуміло тільки, навіщо ж місту викидати такі солідні гроші на спорудження згаданих вище пристроїв, коли ті, для кого вони будувалися, послуговуватися ними не в змозі. Вартість, до слова, лише одного спеціального ліфта становить 250–260 тисяч гривень. Підйомник обходиться в 60 тисяч гривень. А щорічні експлуатаційні витрати перевищують 120 тисяч грн. Тож, зрозуміло, ці пристрої мають приносити користь людям, на котрих розраховані. Недавно, після багатьох невдалих експериментів з пандусами, встановили підйомники на виходах з підземного переходу на майдані Незалежності. Проходжу тут майже щодня, але жодного разу не довелося бачити, аби хтось скористався цією диво-технікою. Сиротливо висить табличка: «Натисність кнопку і чекайте приходу персоналу». Скільки чекати? Куди викликана людина зобов'язана доправити інваліда? А як бути у вихідні та святкові дні, коли отой персонал відпочиває? Роз'яснень – нуль.

З'явився довгоочікуваний пандус біля Українського дому. А поряд, на перетині Хрещатика і Трьохсвятительської, понижений бордюр вимощено слизькою плиткою під таким кутом, що можна запросто вилетіти з візка прямісінько під колеса автомобілів. А на кого розраховані поручні, розміщені далеко від дверей, або прилаштовані так, що двері відчиняються прямо на тих, хто піднімається, тримаючись за поручні?

Усе це, твердять інваліди, неефективність роботи комунальних служб при використанні бюджетних коштів. Спершу будують високі тротуари, а потім їх ламають, забезпечуючи нормальний з'їзд для візочників. То навіщо було виконувати подвійну роботу? Нерідко чиновники заявляють про недостатнє фінансування безбар'єрних програм. Але це – звичайнісінькі відмовки. Ті самі райадміністрації, магазини, ЖЕКи, поліклініки знаходять гроші на євроремонти, вишукані меблі тощо. Утім, нема нічого дивного – вони ж про себе, любих, дбають, а не про хворих людей.

Усіх чиновників – на візки

Колишній начальник Головного управління охорони здоров'я та медичного забезпечення столиці Роман Макомела погоджується з тим, що треба ретельно й раціонально планувати елементи безбар'єрності. У Києві сорок поліклінік обладнано пандусами, але їхня наявність нічого не гарантує. Візочник абсолютно безпорадний перед вузькими дверима ліфта. Поліклініку ж на вулиці Пимоненка з усіх боків «узяли в кільце» східці. Їх лише недавно обладнали звичайними поручнями, на які можна спертися при підйомі.

Уже давно висловлюється слушна думка про те, аби перші поверхи будинків віддавати для обслуговування людей з проблемами здоров'я. Однак на сьогодні тут розташовані турфірми, масажні кабінети, фітнесцентри, перукарні, тренажерні зали і т.д і т.ін. Попри відповідне розпорядження КДМА, як і раніше, є проблемою для інвалідів дістатися до об'єктів сфери культури – кінотеатрів, музеїв, бібліотек, театрів, виставкових залів.

Слід зупинитися ще на одній серйозній проблемі. Будівельники пішохідну частину нерідко опоряджують шліфованим гранітом, плиткою на синтетичній основі, призначеною винятково для внутрішнього оздоблення. У результаті взимку в десятки разів зростає травматизм. Біда в тому, що від цих слизьких «шедеврів» потерпають аж ніяк не ті, за чиїм велінням (чи за чиєї байдужості) вони народжуються. Чи дочекаємося ми коли-небудь, аби й в Україні про людей дбали так само, як, приміром, у Швеції, Данії, Канаді чи Німеччині. Та в них жоден об'єкт не буде прийнято, допоки його не «випробує» соціальний працівник, пересуваючись на… візку. І всі незручності, які можуть виникнути при такому пересуванні, одразу повилазять назовні. Господи, ну невже подібний досвід не можуть перейняти наші чиновники?! Чи їм уже цілковита незмога відірвати свої зади від м'якеньких крісел?

Світова практика засвідчує: багато питань подолання бар'єрності можна вирішити навіть у застарілому житловому середовищі шляхом використання технічних засобів. Уже існують мобільні підйомні платформи вертикального й похилого переміщення з електричним чи гідравлічним приводом. Є пристрої на гусеничному ходу для подолання сходів, інші речі, які полегшують життя людям з обмеженими фізичними можливостями. Зрозуміло, коштує все це недешево. Однак не забуваймо, що проблема безбар'єрності має не лише соціальний, а й економічний вимір. Рік у рік дедалі більше інвалідів залучаються до активної діяльності. Вони працюють, сплачують податки й мають цілковите право вимагати поліпшення свого існування.

Автор: Леонід КУДРЯШОВ

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Прем’єр Британії попросив ЄС переглянути угоду про Brexit Сьогодні, 20 серпня

Прем’єр Британії попросив ЄС переглянути угоду про Brexit Сьогодні, 20 серпня

Путін: до саміту в "нормандському форматі" потрібно владнати низку питань Вчора, 19 серпня

Китайці виплатять Україні 3 мільярди за право купити акції "Мотор Січі" — ЗМІ Вчора, 19 серпня

Україна та Ізраїль планують відкривати техноцентри для IT-сектору Вчора, 19 серпня

Банк Пінчука оскаржує в суді штраф НБУ Вчора, 19 серпня

Україна та Ізраїль планують значно збільшити сукупний товарообіг між країнами Вчора, 19 серпня

Зеленський каже, що домовився з Ізраїлем вирішити проблему в’їзду українців Вчора, 19 серпня

Політолог розповів, за які комітети в Раді йде найзапекліша боротьба Вчора, 19 серпня

Глава МЗС Польщі заявив про позитивні сигнал з України у справі ексгумацій Вчора, 19 серпня