передплата Українською | In English

№11, червень 2007

Себе називає жорстким, та не жорстоким

Поділитися:

Степан Токарський на виборах міського голови Бережан, що на Тернопіллі, набрав понад 51 відсоток голосів виборців – значно більше, ніж його чотирнадцять конкурентів укупі. І це після того, як змушений був на тривалий час залишити райцентр. І це тоді, коли на цю посаду його висунула партія, яка аж ніяк не є популярною в цій окрузі. Весь сенс таки в особистості, в тих гідних справах, які бережанці пам'ятають десятки років. Воістину: добра слава торжествує.

 

Степан Володимирович родом з Тернопільщини. Коріння саме в Бережанах пустив після того, як закінчив Львівську політехніку, відслужив дійсну військову службу та попрацював механіком далеко від рідної домівки – аж у Казахстані. В двадцять шість років став у Бережанах директором заводу «Мікрон», тоді секретного, бо мав стосунок до військово-промислового комплексу. Підприємство саме починали будувати на окраїні райцентру. Тож велика відповідальність одразу звалилася на молоді рамена Токарського. Споруджували не лише завод, а й усю соціальну інфраструктуру, навіть про сауну не забули.

У Бережанах Степанові Токарському випало працювати й на склозаводі, й у партійних органах, був головою райдержадміністрації. Завжди мав визнання. Можливо, тому, що не на слова спирається, а на роботу, вміє  знаходити спільну мову з людьми праці. Себе називає жорстким, та не жорстоким керівником. Політичні процеси, що відбувалися в районному центрі в дев'яностих роках минулого століття, змусили залишити місто, яке стало вже рідним. Проте його не забули, й через одинадцять років бережанці підтвердили це своїми голосами на виборчих дільницях.

До нинішнього складу міського депутатського корпусу входять представники чотирьох політичних блоків і партій. У всіх, безперечно, своя партійна ідеологія, своє бажання показати себе. Питання хіба що в тому, як? Тож, зайнявши головне крісло в бережанській ратуші, Степан Токарський зініціював укладання меморандуму про розроблення стратегічного плану сталого розвитку Бережан, збереження та вдосконалення соціальної інфраструктури райцентру, перспектив охорони та використання історико-архітектурної спадщини міста.

 Міський голова поставив собі за мету зберегти давню частину міста, щоб сюди не увірвалася сучасність з  її металопластиковими вікнами... І водночас на всіх старих будівлях час поновити покрівлю. Тож звернулися по допомогу до місцевих підприємців. Степан Володимирович називає найкращою справою влади за одинадцять минулих років створення Державного історико-архітектурного заповідника (ДІАЗ), якому вже п'ять років. На сесії міськради затвердили комісію, яка вивчила б питання щодо передачі ДІАЗу всіх музеїв міста, Раївського дендропарку, монастиря бернардинців. І ратуші також. На Галичині здавна в такій споруді працювали органи самоврядування.  Бережани чомусь стали винятком і тут збудували магістрат, який зберігся понині. Щоправда, за радянських часів міську владу поселили-таки в ратуші. Тепер є бажання повернутися до історичних витоків. Можливо, такий факт комусь здасться незначним. Та чи насправді це так? Ми вчимося читати дієпис рідного краю, пишатися ним, усвідомлювати, чиї ми сини й онуки, з якого роду, врешті-решт, думаємо про безперервність, спадкоємність поколінь. А це висока мета!

Скажу більше: незабаром у коридорах приміщення міської ради поруч з розмаїтою інформацією про діяльність самоврядної структури з'являться незвичні досі речі. Йдеться про портрети колишніх бургомістрів, міських голів і почесних громадян Бережан. Розпочала роботу постійно діюча «Виставка однієї картини» – за домовленістю з музеями, художниками в ратуші експонують певний твір одного з бережанських авторів з короткою інформацією про нього. Мають намір щотижня демонструвати нову творчу роботу. Знову почали видавати газету «Бережанська ратуша», працюють і над створенням  FM-радіостанції. За словами Степана Токарського, це елементи впровадження проекту, який спрямований на просвітництво громади, популяризацію тутешніх авторів, знаних людей.

Утім, доводиться займатися просвітництвом не лише в мистецькій царині, а й у справі приземленій – як розв'язати проблему зі сміттям. Ніде правди діти, нині українські поселення потопають у ньому. Нова міська влада ліквідувала в Бережанах чотири стихійні сміттєзвалища. Мешканцям міста, які мають приватні забудови, порадили викопувати десь у закутку подвір'я яму й скидати туди харчові відходи. З часом з цього мати компост. Отже, від цього матимуть подвійну користь. Інші відходи, звісно, забиратимуть. Створюють вуличні комітети, які укладатимуть угоди на вивезення сміття, освітлення вулиць тощо. Для недбайливих і неохайних розробили штрафні санкції. Вже три підприємці погодилися зайнятися саме збиранням у місті сміття. Треба сказати, що на цю проблему міськрада дивиться ще ширше: є бажання збудувати  сміттєпереробний завод. Його могли б звести за населеним пунктом, на місці будівництва нових очисних споруд. До речі, на початку дев'яностих до їх спорудження був причетний і нинішній Бережанський голова. Тепер він хіба що дивується: як допустили, що все розікрали тут, рознесли-розтягнули? 

 

Бережани – місто величних храмів і лісистих пагорбів, місто-музей, місто-пам'ять. Воно оточене невеликими горами, це Лисоня, що стала голгофою для українських січових стрільців, Сторожисько, Звіринець, Бабина гора. Котить свої хвилі річка Золота Липа. Вперше про це поселення згадує літопис 1375 року. Магдебурзьке право місто здобуло 1530 року. Тут проживало, навчалося чимало славетних українців. Насамперед письменники Маркіян Шашкевич, Іван Франко, Богдан Лепкий, Андрій Чайковський, співачка Соломія Крушельницька, головний отаман, голова Директорії УНР Симон Петлюра, діячі ОУН-УПА Дмитро Мирон-Орлик, Галина Дидик та інші. Нині Бережани багаті на визначні пам'ятки: замок, монастир бернардинців, храми Святого Миколая та Святої Трійці, Вірменська церква, костел Святого Миколая, годинникова вежа, будинок письменника Андрія Чайковського. Діють краєзнавчий музей, а також музеї Богдана Лепкого, книги, переслідуваної церкви.

Головним болем для райцентру стали й дороги. Уже частково відремонтували п'ять вулиць, а Тиха та Сонячна нарешті матимуть тверде покриття. Десятиліттями в місті ведуть мову про об'їзну дорогу. Проте тривалий час справу не могли зрушити з місця. Аж, здається, новій владі вдалося це зробити. «Укравтодор» передбачив ще торік 320 тисяч гривень для виготовлення проектно-кошторисної документації на будівництво другої черги об'їзного шляху. Вже провели тендер.

Будуватимуть не тільки об'їзну дорогу. В місті має згодом вирости й чотиризірковий готель. Є фірма, яка готова його спорудити. Адже в давньому місті, де туристам є що оглянути, не можуть не розвивати сучасну відпочинкову інфраструктуру. Степан Токарський каже, що проблемою є наповнення бюджету міста. Щоб його збільшити, вже зробили додаткові стоянки з платним паркуванням автомобілів, використовують ринкові збори, наводять лад у сплаті земельних податків. Провели й перший відкритий аукціон з продажу земельних ділянок. Розробили положення про податок з реклами та її розміщення, про збір за надання дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг, а також за право використання місцевої символіки.

Яким же багатством володіє бережанська громада? Стали шукати конкретну відповідь і на це сакраментальне запитання. Передовсім на сесії міськради прийняли рішення про встановлення територіальних меж здійснення місцевого самоврядування в царині землеустрою. Інвентаризуватимуть і земельні ділянки в місті та майно, що перебуває в комунальній власності. Одне слово, справ попереду ще багато. Головне – впоратися з ними. Тут назустріч самоврядним громадам мав би піти й законодавець, і держава. Степан Токарський переконаний: «Якщо, скажімо, не приймуть належного (треба сподіватися, європейського взірця. – Авт.) закону про місцеве самоврядування, якщо бюджет і надалі формуватимуть не «знизу», то нічого путнього не буде».

 

Автор: Микола ШОТ

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата