№11, червень 2007

«Жодного дня без реформи самоврядувань!..»

Наш кореспондент Володимир Строй зустрівся із заступником держсекретаря латвійського Міністерства у справах регіонального розвитку й самоврядувань, магістром суспільних наук Арвідсом ПІлегІсом. Він працює над реформою самоврядувань з часу створення міністерства і є одним із її ідеологів.

На переконання пана Пілегіса, місцеві органи влади, що існували за радянських часів, у принципі не могли справлятися з новими функціями, переданими від державних органів у перші роки після відновлення незалежності Латвійської Республіки. Навіть коли радянську сільську раду, що обслуговувала кілька хуторів, перетворювали на нову думу й наділяли її новими функціями, вона не мала потрібних фахівців для якісного їх виконання.

Тому й постала потреба реформувати роботу місцевих органів самоврядування у таких напрямах:

- юридичному (закони про самоврядування, про вибори органів самоврядування, про статус їхніх депутатів тощо);

- фінансовому (у т.ч. закон про передачу частини коштів від багатих бідним самоврядуванням);

- адміністративно-територіальному (АТР). Погодьтеся, близько 600 самоврядувань для країни з півторамільйонним населенням (без столиці) це забагато...

Як приклад мій співбесідник наводить проблему навчання дітей. Не в кожній місцевості в умовах демографічної кризи й обмеженого фінансування можна зберегти школи, що працюють ще з радянських часів. А направляти дітей (навіть за можливості місцевої влади надати для цього транспорт) до навколишніх міст та містечок – означає перекладати проблему на плечі великих самоврядувань. Держава пішла шляхом закріплення грошей за учнем, тобто конкретній школі виділяють кошти пропорційно чисельності її учнів. Це потрібно оформляти угодами між самоврядуваннями. Але навіть коли такі угоди укладено, страждає велике самоврядування, бо ці суми враховують лише поточні витрати і не враховують потреб ремонту й реновації шкіл.

Перш ніж розпочати реформування самоврядувань, латвійські чиновники вивчали досвід Скандинавських країн, передусім Данії та Швеції. Фінський досвід не згодився, бо в цій країні конституція дозволяє змінювати межі місцевих громад лише за умови добровільності. Досвід сусідів – Литви та Естонії здавався неприйнятним хоча б тому, що вони мали ті самі проблеми. Хоча, забігаючи вперед, зазначимо, що литовці реформування місцевих органів влади завершили, порівняно з Латвією, значно раніше.

У Латвії реформування у перших двох напрямах (юридичному та фінансовому) відбулися досить швидко, а АТР стикнулася з багатьма труднощами. З 1998 р., коли було прийнято «Закон про адміністративно-територіальну реформу», до 2006-го лише 55 самоврядувань об'єдналися, щоб створити 35 «об'єднаних самоврядувань». Точніше – лише 22, тому що 13, які існували формально, користуючись достатньою чисельністю населення, перереєструвалися в «об'єднані самоврядування». Торік додатково було створено лише два «об'єднані самоврядування». А. Пілегіс пов'язує такий спад із тим, що відбувалися вибори до Сейму й народ принишк, сподіваючись, що нова влада, наприклад, Селянська партія, виконає передвиборну обіцянку й ініціює поправку до закону, відповідно до якої об'єднання самоврядувань здійснюватимуть лише на добровільних засадах. Однак не так сталося, як гадалося і як обіцялося. І Селянська партія, котра увійшла до правлячої коаліції, й інші партії на досвіді побачили, що дотримання принципу добровільності призведе до консервації наявного стану. Однак і Селянська партія, і її симпатики не виявляли ентузіазму щодо здійснення реформи. Часом доходило й до анекдотичних ситуацій. Звісно, це не сприяло розробці якісних проектів і прискоренню реформи.

Серед аргументів, котрі висувають супротивники реформи, є й міркування, що маскується під місцевий патріотизм «малої батьківщини»:

 – Я народився у своїй волості, я хочу в ній і померти!

І що ви думаєте, шановний читачу? Чиновники й законодавці взяли до уваги такий та схожі аргументи й залишили волості не як адміністративно-територіальні, але… географічні одиниці. Тобто їхні назви будуть на мапах, їх уживатимуть у розмовах, пресі, але жодним чином не пов'язуватимуть із юридичними, фінансовими та адміністративними аспектами життя.

Нині є ще 18 заявок на об'єднання самоврядувань. Для розробки цих проектів об'єднання виділено кошти і роботу здійснюють. Але залишаються ще 475 самоврядувань, котрі мають прийняти й оформити рішення про об'єднання до 31 січня 2009 року. Відповідно до плану на цю дату має залишитися 167 об'єднаних самоврядувань, але А. Пілегіс вважає, що й це багато. Він каже, що внаслідок політичного й психологічного спротиву реформі було прийнято її компромісний варіант і тепер потрібно думати про його вдосконалення.

Заступник держсекретаря міністерства наводить приклади «м'якого» здійснення реформи, коли після створення «об'єднаних самоврядувань» нові вибори не відбувалися. Просто тимчасово об'єднували депутатів у думу нового самоврядування й давали їм можливість допрацювати до планових виборів (навіть якщо ця нова дума була занадто велика).

На місцях реформу здійснюють за активної участі міністерського Департаменту реформ самоврядувань та громадської ради, створеної з представників самоврядувань, чиновників та політиків. Міністерство стежить також за тим, щоб під час реформи було взято до уваги різний рівень суспільно-економічного розвитку регіонів країни, тобто щоб сприяти вирівнюванню їхнього потенціалу.

Проблемою залишається АТР на регіональному рівні, котра має завершитися до 2010 року. Сьогодні в Латвії є 26 районів і 7 міст республіканського підпорядкування. Районами керують ради, до яких без виборів входять голови місцевих самоврядувань. Якщо відповідно до закону їх обиратимуть і водночас завершиться формування великих «об'єднаних самоврядувань», то ці дві системи місцевої влади (самоврядування та районна), що не підпорядковані одна одній, певною мірою дублюватимуть виконувану роботу. В міністерстві замислюються, чи не час шукати інші варіанти й міняти закон, не доводячи справу до зриву його впровадження.

На думку А. Пілегіса, скоріш за все на рівні районів залишаться структури на кшталт «регіонів планування». Сьогодні їх відповідно до історичних передумов п'ять: Курземський, Відземський, Латгальський, Земгальський та Ризький. Їхні «ради регіонального розвитку і планування» підпорядковані міністерству лише для нагляду. До них делегують представників місцевих самоврядувань (переважно їхніх голів) і вони мають право узгоджувати плани міністерств та підприємців щодо своїх регіонів. Вони можуть також створювати свої виконавчі органи. Крім того, в цих регіонах є регіональні формування певних міністерств (наприклад, довкілля, землеробства, добробуту, юстиції).

Як же насправді Міністерство у справах регіонального розвитку й самоврядувань співпрацює з цими самоврядуваннями?

Міністр має право призупинити дію обов'язкових правил (аналог «місцевих законів»), розроблених думами (радами). Такі випадки бувають, особливо із самоврядуваннями, землі яких розташовані довкола столиці. Ці землі мають велику вартість і часто-густо стають об'єктом сумнівних оборудок. Міністерство може також порушити питання про перевибори голів дум (рад). Як правило, вони оскаржують такі рішення в судах, але досі міністерство завжди вигравало процеси. Крім того, був випадок, коли відповідно до закону, ініційованого міністерством, було розпущено думу волості Ренда. Вона була непрацездатною і її переобрали.

Щодо участі в розробці проектів, обґрунтування отримання коштів за допомогою грантів тощо, то в цій царині самоврядування діють самостійно. Міністерство допомагає їм лише методично (випуск нормативних документів, організація семінарів, консультації). Допомагають місцевим органам і громадські організації, наприклад, Союз самоврядувань, Об'єднання латвійських міст, Об'єднання латвійських волостей.

І до і після вступу Латвії до Євросоюзу в 2004 році самоврядування могли й можуть користуватися грошима з європейських фондів. Однак фонди компенсують не більш як 75% витрачених коштів і лише після завершення роботи й оформлення документів, що підтверджують її відповідність проекту. Реально для виконання проектів потрібно брати кредити в банках, але це під силу лише міцним самоврядуванням, які мають не лише економічні підстави, а й досвідчених фахівців.

Варто згадати плани використання для розвою латвійських міст близько 300 мільйонів євро за рахунок Європи. Латвійські організації хотіли б з допомогою цих грошей упорядкувати й території, що прилягають до міст, особливо невеликих. З часом з'ясується, які саме латвійські міста й самоврядування поділять фінансування з фондів ЄС у розмірі 286 мільйонів євро. Латвійський уряд не зміг домовитися с Єврокомісією, яка не погодилася з тим, що гроші мають отримати 50 міст Латвії. Єврокомісари вважають, що це занадто багато. Така кількість міст роздрібнить надане фінансування й очікуваного ефекту від нього не буде. Єврокомісія вважає, що гроші мають отримати лише великі міста.

Є можливість також у 2007–2013 роках отримати до 16 мільйонів євро з європейського соціального фонду для поліпшення управління самоврядуваннями та для соціальної допомоги.

Порівняно із 70 мільйонами євро, котрі держбюджет Латвії може витратити на АТР протягом 20 років (з 1990 р.), грошей Єврокомісїї значно більше. Однак, їх ще потрібно зуміти одержати…

На завершення розмови пан Пілегіс сказав:

– Розуміючи нагальну потребу привести адміністративно-територіальний поділ країни у відповідність до забезпечення розвою всієї території Латвії, ми здійснюємо реформу обережно, зважаючи не лише на економічні та політичні чинники, а й на психологічні та гуманітарні.

Реформа триває вже 14 років (у 1993-му уряд прийняв «Концепцію реформи самоврядувань»), однак і сьогодні не завжди зрозуміло, як її буде втілено в життя. Зокрема, я маю на увазі перспективне планування п'яти історико-етнокультурних районів Латвії та її великих міст.

Добірку матеріалів,
присвячених Латвії, підготував
Володимир СТРОЙ.

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Як доглядати за татуюванням Сьогодні, 19 березня

Сікорський: Краще пустити заморожені кошти РФ на зброю для України, а не її відбудову Сьогодні, 19 березня

ЗМІ: Президент Румунії затвердив майбутнє навчання українських пілотів на F-16 в країні Вчора, 18 березня

Міністри країн ЄС погодили 5 млрд євро для допомоги Україні зброєю на 2024 рік Вчора, 18 березня

Шмигаль назвав п’ять ключових секторів України як майбутнього члена ЄС Вчора, 18 березня

Кабмін затвердив план реформ, за виконання яких Україна отримає 50 млрд від ЄС Вчора, 18 березня

Шмигаль підтвердив бажання України почати переговори з ЄС у першому півріччі Вчора, 18 березня

ЗМІ: Британія радить Україні тримати оборону на сході і зосередитися на ударах по Криму 17 березня

Макрон пояснив, як він прийшов до ідеї щодо іноземних військ в Україні 17 березня

Макрон: Приїду в Україну з конкретними пропозиціями і рішеннями 17 березня