Хай живе Компроміс

або Пані з диліжанса – суддям легше?

Позачергові парламентські вибори таки відбудуться. Принаймні, за останньою інформацією на час підготовки матеріалу до друку. Виходить, два тижні баталій у Конституційному Суді та біля нього були безуспішними? Марно намагалися сторони доводити конституційність або неконституційність президентського указу, марно писалися заяви про тиск на суддів? А заради чого так старалися викрити статки родини судді КС Сюзанни Станік, яку, врешті-решт, звільнено разом з іншим заступником голови суду Валерієм Пшеничним? З'ясовується, можна було знайти вихід із ситуації, не вдаючись до послуг заробітчан-мітингувальників, і не ганьбитися перед світовою спільнотою взаємними звинуваченнями.

Спробуймо подивитися на квітень політичний з висоти нинішньої ситуації. Отже, 2 квітня з'являється перший указ Президента про дострокове припинення повноважень Верховної Ради. Мотивація такого рішення зводиться до того, що останнім часом до парламентської коаліції, яка має формуватися фракціями, дедалі частіше приєднуються окремі народні депутати від опозиції, що є порушенням Конституції і спотворенням результатів народного волевиявлення. Отже, Президент як гарант дотримання Конституції змушений припинити порушення Основного Закону з боку парламенту. Верховна Рада у відповідь приймає низку постанов, спрямованих на блокування президентського рішення. Паралельно 53 депутати складають подання до Конституційного Суду щодо невідповідності указу Основному Закону. І тут центр тяжіння політичної ситуації переміщується на столичну вулицю Жилянську, де збираються тисячі пікетувальників з усіх куточків України й від усіх зацікавлених політичних сил.

Представники суб'єкта права на конституційне подання народні депутати Юрій Мірошниченко та Василь Богачук на засіданні суду зауважили, що указ Президента не відповідає Конституції, оскільки стаття 90 Основного Закону визначає вичерпний перелік підстав, за яких Президент має право достроково припинити повноваження парламенту. Натомість, жодна з цих обставин не є актуальною на сьогоднішній день, отже, Президент не мав права приймати рішення про припинення повноважень Верховної Ради 5-го скликання. Цю позицію підтримали також представники Верховної Ради та Кабінету Міністрів, зауваживши, що під час прийняття рішення Президент не дотримався визначеної статтею 90 процедури, яка передбачає проведення консультацій з Головою Верховної Ради, його заступниками та головами фракцій. Натомість представник Президента в Конституційному Суді Володимир Шаповал зазначив, що стаття 90 не містить вичерпного переліку підстав для дострокового припинення повноважень Верховної Ради, оскільки Президент як гарант дотримання Конституції зобов'язаний припиняти порушення Основного Закону з боку Верховної Ради, в тому числі й шляхом дострокового припинення її повноважень. Це право, на думку Президента, виникає з положень статті 102 Конституції і належить до дискреційних повноважень глави держави.

Водночас у ході розгляду справи постало важливе питання про те, чи є повноважною Верховна Рада після оприлюднення указу про її розпуск. Одностайної думки щодо цього учасники так і не дійшли, оскільки стаття 90 Конституції містить досить загадкове положення: повноваження Верховної Ради припиняються у день відкриття першого засідання Верховної Ради нового скликання. Однак наступна частина цієї ж статті встановлює, що Президент має право достроково припинити повноваження Верховної Ради, і зазначено, в якому саме разі. Що й дає можливість обом зацікавленим сторонам трактувати конституційні положення на свій лад. Водночас Президент, який стверджує, що Верховна Рада п'ятого скликання не є повноважною, примудряється ветувати схвалені нею закони і повертати їх для повторного розгляду. А як інакше: якщо Президент проігнорує прийнятий закон, то через п'ятнадцять днів він вважатиметься схваленим і набуде чинності – принаймні для тих, хто вважає, що Верховна Рада діє й має право ухвалювати закони.

Але, з другого боку, щоб провести позачергові вибори, просто необхідний діючий і повноважний парламент, бо з чинним законодавством це зробити практично неможливо. Судіть самі: за Конституцією вибори мають бути проведені у шістдесятиденний строк від дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради. Згідно із Законом «Про вибори народних депутатів України» позачергові вибори мають бути проведені в останню неділю цього шістдесятиденного строку. Виходить саме так, як передбачено у президентських указах. Однак окружні виборчі комісії мають бути створені за 50 днів до виборів, а висування кандидатів у депутати закінчується за 40 днів. Списки виборців мають бути передані до окружних виборчих комісій уже за 20 днів до виборів. Що й казати, небагато часу на кропітку роботу… Як повідомила заступник голови ЦВК Марина Ставнійчук, без внесення змін до виборчого законодавства ЦВК могла б провести вибори за допомогою винесення своїх рекомендацій, однак для цього необхідно, щоб вибори було визнано всіма учасниками виборчого процесу і суспільством загалом. Інакше не обійдеться без численних позовів про визнання результатів виборів недійсними.

Це вже не кажучи про необхідність фінансування, яке має здійснюватися винятково з державного бюджету. Якщо в бюджеті таких видатків не передбачено, то до нього треба вносити зміни. А тут без діючого парламенту теж не обійтися.

Нарешті, стало зрозуміло всім, що прийняття законів – справа серйозна. І нарешті, не тільки простий люд, а й самі можновладці відчули незручності від тих законів, які ухвалювали «пакетом», «шляхом політичного компромісу» або просто через недогляд.

А ось вам ще один казус вітчизняного нормотворення, який виявився на засіданні КС: політичні рішення. З'ясовується, ті два десятки постанов, які Верховна Рада прийняла у зв'язку з президентськими указами про припинення її повноважень, – це все здебільшого політичні або політико-правові рішення. Уперше народ почув словосполучення «політичне рішення» після другого туру президентських виборів у 2004-му, однак і досі, гадаю, жоден народний депутат не дасть зрозумілої відповіді, що криється за цим дивним поняттям.

...Аж ось, коли суд, дочекавшись, поки зал засідань залишать журналісти, представники сторін та учасники процесу, розпочав вивчати матеріали справи в закритій частині, з'явився новий указ Президента, який скасовував попередній, над конституційністю якого сушили голову впродовж двох тижнів...

Новий указ, мотивований тим, що через брак фінансування з боку уряду вибори 27 травня провести неможливо, тож належить визначити іншу дату, містив ще одну цікаву новелу: Президент знайшов можливість послатися у своєму рішенні на статтю 90 Конституції. На думку Президента, коаліція ще на час проголошення про її створення 11 липня 2006 року була сформована з порушеннями статті 83 Конституції, оскільки вже тоді до її складу увійшли кілька депутатів від опозиційних фракцій. Що ж, Конституція дає тільки початковий термін, з якого Президент має право достроково припинити повноваження Верховної Ради у разі несформування у місячний термін коаліції відповідно до статті 83 Конституції, але не містить останнього. Мабуть, це й дало підстави Президенту вважати, що й через вісім місяців після сформування коаліції він усе-таки має право розпустити парламент на підставах, передбачених п. 1 ч. 2 статті 90 Конституції…

За кілька днів до КС надходить нове подання, доля якого на час підготовки матеріалу до друку так і залишилася авторові невідомою. Аж раптом у п'ятницю 4 травня вона й перестала бути цікавою, адже Президент із Прем'єр-міністром несподівано домовилися. Домовилися й вирішили: виборам бути! «Слава Богу!», – полегшено зітхнув народ, який упродовж останніх кількох тижнів лякали «силовим варіантом» розв'язання політичної кризи. Врешті, поганий мир завжди ліпший за добру сварку, а з огляду на той законодавчий глухий кут, в якому опинилася держава, іншого шляху, як домовленість, бути й не могло.

Однак, як на мене, щось дуже сумне є в тому, що Президент із Прем'єр-міністром за філіжанкою кави вирішують долю парламенту… Уже не потрібен Конституційний Суд, уже неважливо, чи відповідає указ Основному Закону? Тепер запанувала її величність Політична Домовленість, яка знайде, де взяти кошти на вибори, знайде й можливість «воскресити» нібито розпущену ще 2 квітня Верховну Раду, щоб спонукати її внести зміни до виборчого законодавства та бюджету країни. А як же, даруйте, розподіл влад, народовладдя та інші демократичні засади? Виконавча влада разом із гарантом Конституції вирішують долю влади законодавчої... Мабуть, там, де можна просто домовитися, втрачають вагу навіть найпрогресивніші просвітницькі ідеї. Важливо, що є указ про дострокове припинення повноважень Верховної Ради, цей указ чинний і, за великим рахунком, цілком задовольняє й опозицію, й провідну політичну силу коаліції. Тож чи варто дивуватися, що сумніви в його конституційності втратили актуальність, щойно знайшлася спільна вигода?

Автор: Наталя ВІЛАМОВА