№5, березень 2007

Олександр Пасхавер: «Свобода не має грошового еквівалента»

На одній з недавніх прес-конференцій, присвяченій нинішній ситуації в Україні та можливим варіантам виходу з неї, з вуст авторитетних науковців-соціологів пролунала така думка: поки політики чубляться, економіка, бізнес спокійно працюють і розвиваються, бо їм просто не заважають – мешканцям владного й законодавчого олімпу не до них. Найцікавіше, що певні підстави для наведеного міркування є.

Пригадаймо недалеке минуле, коли ситуація також була пов'язана з вельми високими політичними ризиками. Поза сумнівом, торік вона мала цілком інші причини. Зокрема, надто «довгограючий» поствиборчий синдром, який спричинив справжню зливу невтішних прогнозів і економістів, і політологів. Вони мало не одностайно передрікали: 2006-й характеризуватиметься дуже низькими темпами економічного зростання, різким падінням інвестицій… Утім, на щастя, цього не сталося. Чи вплине на вітчизняну економіку нинішнє політичне протистояння в країні, поцікавилася оглядач «Віча» у президента Центру економічного розвитку, заслуженого економіста України, кандидата економічних наук Олександра ПАСХАВЕРА.

– Наразі цей вплив не відчувається, – відповів Олександр Йосипович. – У економіки нашої держави ще є резерв стабільності. Усе залежатиме від того, як довго триватиме політична криза, а також від ступеня її гостроти. Самі по собі політичні конфлікти, коли вони не виходять за рамки правових дій (сьогодні обидві протиборчі сторони звинувачують одна одну в порушенні закону, водночас заявляючи про своє неухильне дотримання всіх його вимог), істотно на економіку не впливають. Можу вам навести приклади Франції та Італії, де практично безперебійно відбуваються багатотисячні демонстрації, однак економічному розвитку це не перешкоджає.

– А вам не здається, що нинішній політичний конфлікт в Україні демонструє свою здатність виходу за межі конституційного поля?

– Принаймні сьогодні (розмова відбувалася в середині квітня. – Н.С.) він на грані цього. Іще раз хотів би підкреслити: за умови, якщо політична боротьба не втримається на законодавчій території, можемо мати непрогнозовану ситуацію. Але мені зовсім не хочеться лякати будь-кого поганими наслідками в економіці, бо, на моє тверде переконання, робити це не має жодного сенсу. Проте, мушу визнати, в нашому суспільстві не бракує людей (і ЗМІ, до речі, не пасуть задніх у цій справі), котрі починають акцентувати на цьому увагу, чомусь вважаючи, нібито такі дії – задля загальної користі. Хоча, на мою думку, вони лише провокують панічні настрої в суспільстві, між іншим, нерідко безпідставні.

– Ви закликаєте «четверту владу» мовчати?

– Зовсім ні. Але, погодьтеся, залякування співгромадян аж ніяк не є надзавданням ЗМІ. Ви хочете жити в демократичному суспільстві? А побудова його не буває цілком безболісною та безконфліктною. Платою за рух суспільства до спражньої демократії нерідко стають економічні негаразди. Однак зовсім не переконаний, що це – зависока плата.

– Одне слово, у довгостроковій перспективі ми з вами будемо в виграші. Проте до цієї перспективи ще дожити треба…

– Ви гадаєте вам її забезпечить недемократичний суспільний устрій? Так, він здатний упродовж короткотермінового, навіть інколи й упродовж середньотермінового періоду позитивно впливати на економіку. А коли розглядатимемо період довготерміновий, то в таких умовах економіка, на відміну від економіки суспільства, побудованого на демократичних засадах, починає відставати.

– Олександре Йосиповичу, ви сказали, що резерв стабільності української економіки ще не вичерпався. А хіба великий вітчизняний капітал (і не лише він) не зацікавлений у тому, щоб отой резерв ніколи й не вичерпувався?

– Безперечно, зацікавлений. Якщо політична криза поглиблюватиметься та загострюватиметься, то більше з'явиться шансів, що подальші події набуватимуть ознак снігової лавини. У такій ситуації цілком закономірною є тривога, спричинена можливими економічними наслідками, котрі потім буде дуже важко гармонізувати. Але якщо говорити про великий капітал і його інтерес, то маю зауважити, що ми в цьому сенсі вельми цікава країна й по-своєму унікальна. Представник Світового банку якось сказав мені: на пострадянському просторі, включаючи навіть Східну Європу, ми розглядаємо Україну як єдину європейську державу, котра має свій власний великий капітал. (Не беручи до уваги, щоправда, Росію, яку він назвав неєвропейською країною.) І це вже робить Україну країною з іншим типом розвитку. Бо ані Польща, ані Чехія, ані Угорщина власного великого капіталу не мають. Водночас усі західні країни (навіть невеликі) свій великий капітал мають. І це зближує Україну більше з ними, аніж із пострадянськими державами.

У конфліктах, подібних до нинішнього, і представники вітчизняного великого капіталу, і їхні політичні представники не завжди добре усвідомлюють свою роль. Не дуже вірю, що закликами до мирних дій можна якось вплинути на еліти. Інша річ, коли вони зрозуміють масштаби загрози їхнім інтересам. На мою думку, за тим, що відбувається нині, дуже цікаво спостерігати. Мені здається, за всім цим стоїть типовий постреволюційний синдром. Якщо вести лік від «помаранчевої» революції, то перед Партією регіонів, урядом Януковича був вибір: або стати силою, здатною трансформувати революційну енергію в еволюційний розвиток, тобто визнати результати того, що змінилася соціальна структура суспільства, і враховувати це в своїй діяльності. Або позиціонувати себе як партію реваншу. У першому випадку ми могли б мати досить безконфліктний розвиток. У другому – цього очікували й це прогнозували (до того ж це типово для постреволюційної ситуації) – слід чекати на радикальну відповідь. І що інтенсивнішою буде політика реваншу, то інтенсивнішою й непередбачуванішою буде радикальна відповідь.

Історія вчить: реванш ніколи не перемагає, оскільки структура суспільства вже змінилася, однак суспільство може вельми постраждати від радикальної відповіді. У системі цих категорій елітам дуже важливо усвідомити, що, граючи в оцю гру «реванш–радикальна відповідь», вони постраждають передусім. Це стосується однаковою мірою й капіталу, зацікавленого в балансі сил та еволюційному розвитку. Саме тому, на моє переконання, доцільно апелювати не так до моральних чеснот бізнесової та політичної еліт, як до почуття їхнього самозбереження. Гадаю, усвідомлення всієї глибини ризику і політиками, і капіталом здатне забезпечити швидке розв'язання конфлікту.

– Проте дострокові парламентські вибори продовжують залишатися на часі. А вони, за прогнозами, обійдуться платникам податків у кругленьку суму – майже 400 мільйонів гривень. Україна така багата, що може собі це дозволити?

– Знаєте, найпростіше жити в тоталітарному суспільстві. Там усе дешево, безальтернативно, бо не треба нікого й нічого вибирати. Економіка і гроші – це плата за свободу. Дуже часто за значно менш важливі речі ми готові дати значно вищу ціну. А свобода не має грошового еквівалента.

Інтерв'ю взяла
Наталка СЕМИВОЛОС.

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Парламент Греції не зміг оголосити вотум недовіри уряду Сьогодні, 29 березня

Молдова не підтверджує дані про проліт ракет своєю територією під час удару РФ по Україні Сьогодні, 29 березня

Прем’єр Бельгії: Деякі євродепутати поширювали роспропаганду за гроші Сьогодні, 29 березня

1 млн снарядів навесні, новий пакет зброї з Німеччини, переговори з урядом Польщі: новини дня Сьогодні, 29 березня

Прем’єр: Україна домовилася з ЄС про пріоритетний скринінг законодавства у сфері агрополітики Сьогодні, 29 березня

Рада Україна-НАТО зібралась у Брюсселі через останні удари РФ по інфраструктурі Сьогодні, 29 березня

Зеленський розповів про розмову зі спікером Палати представників США Джонсоном Сьогодні, 29 березня

Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України Вчора, 28 березня

Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави Вчора, 28 березня

Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд Вчора, 28 березня