Президент сказав: «Треба», прем'єр відповів: «Єсть»?

Боротьба за повноваження між Президентом і урядом змусила обидві сторони читати Конституцію. От тільки читають вони її чомусь по-різному. Президент знає, що йому дано право видавати укази, які є обов'язковими до виконання. Представники виконавчої влади в Основному Законі знайшли інше: окремі акти Президента має бути скріплено підписами Прем'єр-міністра й міністра, відповідального за акт та його виконання. То чому б не вплинути на зміст указу глави держави, відмовляючись підписати його, доки не буде враховано всі побажання уряду? Ось і постала проблема так званої контрасигнації, яку розв'язати миром так і не вдалося.

Шукати арбітра почав Кабінет Міністрів, який і звернувся до Конституційного Суду з проханням розтлумачити положення частин 3 та 4 статті 106 Конституції. Саме цими положеннями встановлено, зокрема, що акти Президента, видані в межах його повноважень, передбачених пунктами 5 (призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях, приймає вірчі й відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав), 18 (очолює Раду національної безпеки й оборони), 21 (приймає в разі необхідності рішення про введення в Україні надзвичайного стану, а також оголошує в разі необхідності окремі місцевості зонами надзвичайної екологічної ситуації – з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України) і 23 (утворює суд у визначеному законом порядку) статті 106 Конституції, скріплюються підписами Прем'єр-міністра й міністра, відповідального за акт та його виконання.

А річ у тому, що, за словами представника уряду в Конституційному Суді Павла Кондика, починаючи з минулого року Президент видав 63 акти, які мали бути скріплені підписами Прем'єр-міністра та відповідного міністра, із них 19 направлено до Кабінету Міністрів для здійснення цієї процедури, однак лише три було підписано. Утім, брак підписів не завадив Президентові офіційно оприлюднити укази, і вони в загальному порядку набрали чинності. Проте уряд, виступаючи проти такого «ігнорування», вважає, що акти Президента, щодо яких установлено процедуру скріплення підписами Прем'єр-міністра та відповідального міністра, без цих підписів не можуть набрати чинності. Принаймні саме так це відбувається в багатьох демократичних державах. Більше того, на думку представника уряду, Прем'єр-міністр і відповідальний міністр мають право відмовитися ставити свої підписи, якщо вважають, що акт прийнято не в межах повноважень Президента або він суперечить законодавству, адже, контрасигнуючи акт, вони не лише беруть його до виконання, а й перебирають на себе відповідальність за нього. Як зауважив представник уряду, це є елемент системи стримувань і противаг, необхідної для забезпечення балансу між носіями влади.

Однак думки науковців, яким Конституційний Суд запропонував викласти свою позицію, з цього питання розходяться. Постійний представник Верховної Ради в Конституційному Суді Анатолій Селіванов пояснив, що може бути два варіанти тлумачення спірного положення. За першого, притаманного, наприклад, Конституції Німеччини, контрасигнація або скріплення підписами є обов'язковою умовою набрання чинності актом Президента. За другого варіанта скріплення підписами може мати суто інформативний характер і метою його є доведення прийнятого указу до відома Прем'єр-міністра та відповідального міністра. Але в такому разі позиція виконавчої влади зводиться до обов'язку автоматично прийняти указ до виконання. До речі, за попередньою редакцією Основного Закону підписами мали бути скріплені укази Президента, прийняті в межах не чотирьох, а 13 пунктів повноважень глави держави, визначених статтею 106 Конституції. Це може свідчити про певне розширення прав Президента самостійно приймати рішення. Однак, як зауважив Анатолій Селіванов, є певна категорія указів, щодо яких доцільність контрасигнації сумнівна. Наприклад, Прем'єр-міністр та відповідальний міністр мають підписувати укази про оголошення надзвичайного стану, хоча ці самі укази у дводенний строк повинна затвердити Верховна Рада.

Глава держави, зі свого боку, наголошує на тому, що скріплення указів Президента підписами Прем'єр-міністра та відповідального міністра має винятково інформативний характер. Його представник у Конституційному Суді Володимир Шаповал зазначив, що в Основному Законі немає жодного положення про те, що не скріплений відповідними підписами указ є нечинним, що вказано, наприклад, у Конституції Німеччини. Водночас, на думку Володимира Шаповала, з положення, яке Конституційний Суд має розтлумачити, випливає, що Прем'єр-міністр та відповідальний міністр зобов'язані підписати указ Президента й відмова від скріплення підписом має вважатися порушенням Конституції.

Отже, цього разу вагомість підписів Прем'єр-міністра і відповідних міністрів залежить від висновку Конституційного Суду, який має вирішити, котрий із зазначених підходів до розуміння інституту скріплення підписами більш властивий для правових реалій нашої держави.

Автор: Наталя ВІЛАМОВА