№4, лютий 2007

Запорука успіху реформ – зважена кадрова політика

Хтось може одразу сказати: про яку кадрову політику в місцевому самоврядуванні можна говорити, коли, мовляв, депутатів обирають, більше того, кого обирати, вирішують партії. І це справді так. Ми звикли до будь-яких стандартів, якщо можна так сказати, централізованої кадрової політики, яка формується в державі, регіоні, галузі тощо. Сьогодні, коли роль партій у формуванні політичної еліти стає ключовою, зрозуміло, що треба змінювати й підходи до формування ефективної працездатної системи представницької влади в державі. Маю ще один вагомий аргумент для висловлення власних міркувань із цього питання. Триває процес формування нової правової бази для місцевого самоврядування й бачення проблеми з позиції регіону може бути корисним для фахівців та депутатів, котрі працюють у сфері законотворення.

Ситуація, що склалася протягом останніх 10 років в апаратах рад практично всіх рівнів, надскладна. Зміна працівників їхніх апаратів синхронно збігається з проведенням виборів, тобто цикл становить 4 роки. Як показує практика і за твердженням учених, період формування фахівця апарату місцевого самоврядування триває близько півтора року. За цей час він проходить обов'язкову перепідготовку, а нерідко й навчається в регіональних інститутах державного управління. Тож неважко підрахувати, в які кошти виливаються платникам податків лише два роки ефективної роботи працівника. Але про яку ефективність можна говорити, коли люди не бачать реальної перспективи службового росту й розвитку, коли над ними висить дамоклів меч наступних виборів. Як на мене, то для держави це неприпустима розкіш, марнотратство в кадровій політиці.

Звичайно, можна зрозуміти й новообраного керівника ради. Практично всіх працівників апарату було залучено його попередником до передвиборного круговороту, який завершився перемогою нового лідера. Але страх перед тим, що старий кадровий апарат під керівництвом новообраного голови не працюватиме ефективно, підштовхує його до кадрових змін. Тому потрібно, з одного боку, законодавчо захистити апарат від практично примусового виконання не передбачених законом функцій (не лише в питаннях передвиборних перегонів), а з другого – дати можливість працівникові мати вибір як людині, на яку поширюються конституційні гарантії.

Що мається на увазі? На мою думку, по-перше, повинні реально існувати жорсткі форми покарання керівників рад, які змушують підлеглих працювати, як то кажуть, на себе: від заборони балотуватися на поточних виборах – до кримінальної відповідальності. Хтось скаже, що занадто суворо. Ні, це правильно. Не порушуй закон і не матимеш проблем. Влада нам дається не для роботи на самого себе, а для служіння державі, виборцям і тільки їм. І це не пусті балачки. Це світові та європейські стандарти.

Що стосується самих працівників апарату, то кожен має право в цей період піти у відпустку й брати участь у тих само виборах згідно з власними політичними вподобаннями. Решта виконують свої службові повноваження в рамках нормативних документів, наявних у державі. Це зніме напруженість під час виборів і після них, захистить апарат і дасть йому змогу працювати ефективно, попри всі наявні політичні процеси.

Звісно, ротація кадрів теж має відбуватися, але в розумних межах, так, щоб забезпечити послідовність у роботі. «Свіжа кров», на мою думку, не повинна перевищувати 30 відсотків керівного складу і 25 відсотків виконавчого апарату.

Декілька слів про виборні кадри. Вважаю, що нам украй необхідно законодавчо підвищити відповідальність партій за рекомендацію депутата-партійця на ту чи ту посаду. По-перше, він повинен характеризуватися не тільки відданістю справі партії, а й високим професіоналізмом, мати досвід практичної роботи, знання, дуже важливі також психологічний стан особи та її здоров'я. Збирати мітинги, бути трибуном – це ще не означає, що людина вміє творити, консолідувати зусилля всіх політичних сил на виконання економічних, соціальних завдань, я вже не кажу про професіоналізм.

Зі світового досвіду, гадаю, нам є що запозичити для чинного вітчизняного законодавства. Наприклад, існує практика підготовки кандидатів для роботи в органах місцевого самоврядування, і якщо кандидат на посаду сільського, селищного чи міського голови не пройшов таке навчання (скажімо, місячні курси) і не надав відповідної довідки до виборчої комісії, то він не має права балотуватися.

Людина повинна прийти в орган місцевого самоврядування з усвідомленням того, що вона робитиме, за що відповідатиме. Переконаний, великої плинності кадрів, яка іноді сягає 10 відсотків від новообраних керівників, не буде. Адже це потребує проведення виборів і додаткових фінансових витрат із небагатих бюджетів.

Зовсім не завадив би обов'язковий медичний висновок про можливу працездатність кандидата на виборній посаді, який теж варто надати до виборчкому. Такі поправки до законодавства мали б позитивний вплив на роботу депутатського корпусу. Тим паче, як я вже наголошував, ми тут не піонери – такий досвід у світі є.

Уже більш як десять років говорять про вдосконалення управління в державі. Реальних кроків катма – товчемо воду у ступі.

Ми досить дивні люди. Коли Президент України Леонід Кучма за півтора року до завершення своєї каденції намагався провести реформування влади, взявши на себе відповідальність за передачу влади парламенту і за те, щоб нового Президента обирали вже в рамках нової форми управління державою, то всі з цим погоджувалися. Проте уточнювали, що здійснювати такі реформи треба пізніше, бо це, мовляв, «рецидив кучмізму». Тож реформи здійснюватиме пізніше новообраний Президент разом із парламентом. І пішли ми всі, наголошую всі, на вибори під гаслом: «Уся влада – радам». І що? Минуло два роки. Зроблено перший маленький крок у цьому напрямі – став реальністю Закон України «Про Кабінет Міністрів України». Але знову зазвучить стара пісня: «Нам така реформа не потрібна, бо Кабінет Міністрів і парламент перетягують владну ковдру на себе. В них буде занадто багато влади». Але влади не може бути багато чи мало. Її має бути стільки, щоб на рівні держави забезпечити в повному обсязі виконання Конституції з цілковитою відповідальністю перед нацією за результати роботи. Усе – крапка! А доки чиновники бігатимуть між парламентом, Кабміном та Президентом, пуття не буде.

У результаті, в першу чергу це відбивається на роботі в регіонах. Паразитують недбалі чиновники, а в кінцевому підсумку страждає пересічний громадянин.

Зважаючи на викладене, Одеська обласна рада на сесії прийняла звернення до Конституційного Суду, Верховної Ради України та Президента з проханням прискорити ухвалення законів про Президента, про Кабінет Міністрів, про опозицію, яке, до речі, підтримали всі фракції ради. У зверненні ми наголосили, що неприйняття цих законів значно гальмує здійснення другого етапу реформи, адже необхідно ухвалити ще цілу низку законів, суттєво змінити Закон «Про місцеве самоврядування в Україні».

Процеси, які відбуваються в країні, пов'язані з перерозподілом повноважень між гілками влади, і врешті сприятимуть створенню виконавчих органів місцевого самоврядування.

Можна з упевненістю сказати, що цей процес набирає сили. І що дуже важливо, є розуміння і в регіональних органах влади, і в суспільстві загалом про необхідність щонайшвидшого реформування влади.

Очевидно, що кістяк виконавчих органів влади формуватиметься на базі держадміністрацій. Але ми всі повинні усвідомити, яку складну й відповідальну роботу необхідно провести. Практично всі підрозділи облдержадміністрацій – це юридичні особи зі своїм бюджетом, рахунками. Механізм їх трансформації дуже складний, потребує багато часу, зачіпає інтереси кожного працівника. Паралельно треба створювати нові структури виконавчої влади, її керівний орган. І це одночасно в усій державі – від району до області.

З огляду на наведене вище таку роботу доцільно провести так, щоб її завершення збігалося із закінченням календарного року, а це дало б можливість чітко сформувати бюджет та спростило б процедуру реформування служб і управлінь.

Ми прагнемо побудувати демократичну, соціально захищену державу відповідно до світових стандартів. Кадрова політика є важливою складовою у вирішенні цих питань: тільки професіонали з високою культурою, організаційними здібностями і толерантністю спроможні на сучасному етапі впоратися з цим завданням.

Проблему імплементації міжнародних стандартів у кадровій політиці має бути розв'язано на державному рівні на грунті продуманої законодавчої бази.

Сьогодні, на жаль, у законодавстві не виписано механізм ефективної державної політики формування якісних кадрів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Час працює проти нас! Щоб не програти, треба поспішати!

Автор: Георгій АРАБАДЖИ

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України Сьогодні, 28 березня

Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави Сьогодні, 28 березня

Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд Сьогодні, 28 березня

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Сьогодні, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Сьогодні, 28 березня

Чехія виділить кошти на свою ініціативу щодо закупівлі боєприпасів для України Сьогодні, 28 березня

ЄС розблокував пільги для України, Косово йде в Раду Європи, "коаліція бронетехніки": новини дня Сьогодні, 28 березня

ЗМІ: Заява Макрона про відправку військ в Україну розлютила американських посадовців Вчора, 27 березня

Словенія приєднається до ініціативи Чехії із закупівлі снарядів для України Вчора, 27 березня

Естонія готова підтримати прем’єра Нідерландів на посаду генсека НАТО Вчора, 27 березня