передплата Українською | In English

№1, січень 2016

Микола Компанець. Глибока духовна криниця, до якої стежини ведуть звідусіль

Поділитися:

Багато згадую, думаю, пишу, розповідаю своїм учням, друзям про творчість і саму постать Миколи Компанця. А що сказати? Це чудова людина, талановита, інтелігентна. Він володіє мудрістю, знаннями свого українського народу. Адже виріс у селянській родині, ввібрав у себе музику землі, її красу.

Ось його твори олівцем. На папері ранок, вечір. Він передає їхній настрій. Від його робіт іде якась загадковість, таємність, геніальність. Якось бачила роботи Миколи в Китаї на виставці українських художників. Висіли великі полотна, яскраві по кольору – сучасна подача. А на одному з його декількох рисунків – велике дерево, а під ним криниця, до якої ведуть стежинки з різних куточків села. Китайці стояли й не відходили: їх дивувала сама техніка олівця, знахідка художника передати на одному диханні ту чарівність. Якось хочеться говорити з тими селянськими людьми. Просто старенький чоловік, натруджені руки, погляд кудись у прожите життя. Мені нагадує самого автора.

Захоплююся зображенням півня, який горланить на все село, розбудивши сонний ранок. Микола Компанець – гуморист, спілкуватися з яким –
радість. Я щаслива, що була запрошена до нього в майстерню станкової графіки, де він є керівником, викладати студентам завдання з живопису аквареллю. Ректор Андрій Чебикін не помилився, взявши в академію такого художника­педагога. Стільки знань отримали його учні, бо цей учитель володіє великою любов’ю до життя. Вважаю, заслужено отримав Микола Компанець найвищу нагороду держави – став лауреатом премії
ім. Т. Г. Шевченка. Персонажі його ілюстрацій до творів Миколи Гоголя, Тараса Шевченка виразні, живі. Читається історія епохи і життя людей. Твори звучать, наче дихають, через ті дотики гострого олівця чи мазочка акварелі.

Дорогий Миколо Івановичу, дякую тобі, що ми є, що ти не відірвався від нашої землі. Ти – ніби той мудрий чоловік, який піднімає плаху землі –
розкриваєш силу Божу й даєш життя майбутньому з надією і вірою в незламність великого мистецтва.

Малюй, твори, учи, будь кріпким і здоровим!

Окремо згадую про гумористичні ілюстрації Миколи Компанця до творів Миколи Гоголя. Скільки ось живемо, стільки й захоплюємося народним гумором. Різдвяні, такі бажані дні… Колядки, щедрівки, веселі, радісні не тільки для малечі, а й для нас, дорослих. Були сніги, морози, та й тепер ще чекання на примхи природи. Хіба не розкрив художник своїми ілюстраціями тих героїв різдвяної ночі? Вони мудрі, смішні. Там переданий час гоголівський, хоч і тепер живуть ті самі «солохи», ті ж відьми, чорти, попи, красуні дівчата, парубки. Ходять кумедники, вбрані в національні строї, ряджені, водять «козу». Радість у хатах, міських квартирах. Ось композитор пані Леся Дичко організовує своїх учнів, кумедників. Заходять до мене табуном, віє від них святом Нового року, свіжістю молодості, радості. Отож Микола Компанець не може не передавати у своїх ілюстраціях вічність свят, гумору, краси історії нашого народу. Мистецтво дає життя. Воно очищає людські душі, дає надію, віру. Художник малює, композитор пише музику, письменник зображує бачене­пережите, реальне й нереальне. Без духовності життя порожнє. Хоч би які тяжкі та голодні були часи, ніколи й ніхто не знищить сили Вічності та Святості життя. Є люди, яким Богом дано бачити, відчувати, а ще малювати, чи співати, чи грати, володіти гумором, писати, розповідати. Оце такий наш Микола Компанець.

Автори: Віра БАРИНОВА-КУЛЕБА, народний художник України, професор

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата