передплата Українською | In English

№1, січень 2016

Андрій ЗВЄРЄВ: «Словом, фільмом, кіно можна й потрібно здобувати перемоги»

Напередодні 2016 року Одеська кіностудія завершила зйомки пілотної серії першого від 2006 року багатосерійного художнього фільму «Пам’ять Сонця», присвяченого історії міста й області. Кінострічка стане першим великим проектом за останні дев’ять років. Про те, як народжується довгоочікуваний одеський «повний метр», а також про перспективи й проблеми вітчизняного кінематографа розповідає директор Одеської кіностудії Андрій ЗВЄРЄВ.

– Нині маємо в роботі чотири національні телепроекти. Літо у нас, як загалом у всіх виробників кіно, минуло у форматі «стендбай» (режим очікування. – Ред.), – пригадує Андрій Вадимович. – У лютому 2015 року самотужки зняли короткий метр «Пан Рай» (режисер — Олег Карпенко) за п’єсою Теннессі Вільямса. А з квітня по червень 2015­го тривали зйомки й постпродакшн пілотної серії телевізійного україномовного фільму «Пам’ять Сонця» (режисер — Віктор Кустов). Це власне виробництво Одеської кіностудії. Картину зняли одесити, і, природно, основна тема – зародження Одеси, історія кохання й сплетіння доль на нашій благословенній землі.

Дія пілотної серії розгортається на рубежі XVIII і ­
XIX століть. У ній розповідається про зародження виноробства на Одещині. Для мене це звучить символічно, оскільки виноградна лоза – уособлення природної сили, що пробиває собі шлях навіть із кам’янистого ґрунту.

За версією сценаристів, мистецтво виноробства завезли в наші краї француз і швейцарець. Навколо них, власне, й обертається весь сюжет. Нині тривають переговори з кількома національними телекомпаніями. На якому каналі глядач зможе побачити наш фільм, досі є таємницею.

– Знімання фільму власними силами – перший реальний результат відродження Одеської кіностудії. А ще недавно вона була в жалюгідному стані. Як вийшли з кризи?

– Розуміючи, що створення фільмів – це передусім виробництво, ми, по­перше, зосередилися на відновленні платоспроможності підприємства, формуванні команди управлінців. По­друге, зайнялися відновленням інфраструктури підприємства, ремонтом павільйонів і виробничих цехів, комунікаційних систем, забезпеченням усіх підрозділів водою, теплом і електроенергією. По­третє, вихід на самоокупність і реінвестування у власний розвиток (придбання сучасної знімальної та освітлювальної техніки). Як наслідок, вихід на власне кіновиробництво (формування професійних знімальних груп, навчання власних фахівців). Колектив кіностудії об’єднався, визначив стратегічні завдання, те, в якому напрямі рухатися, як залучати творчу молодь.

– Андрію Вадимовичу, але на Одеській кіностудії й нині працюють геніальні люди, заслужені кінематографісти – Кіра Георгіївна Муратова, Віллен Захарович Новак, Вадим Васильович Костроменко...

– Вони – наша гордість. Ми залучаємо їх до творчого процесу як експертів, консультантів. Але роки даються взнаки… На жаль, професіонали середнього віку працюють там, де є реальне кіновиробництво. У Києві, Москві, аж до Голлівуду. І це – реальність. Не просто українські, а саме одеське коріння є в багатьох зірок світового екрана: Сідні Поллака, Девіда Коперфільда, Сильвестра Сталлоне, Кірка Дугласа, Леонардо Ді Капріо, Стівена Спілберга, Сержа Генсбура. Багата на таланти земля одеська, як бачите!

– Можливо, є сенс запросити до Одеси яскравих талановитих режисерів, операторів, сценаристів із інших міст чи навіть країн?

– Ми постійно шукаємо нові імена. 2013 року комісія із членів Союзу кінематографістів України на чолі з Вадимом Костроменком відібрала 11 сценаріїв для зйомок дебютних короткометражок.

2014­го Одеська кіностудія зареєструвалася для участі в Сьомому конкурсному відборі кінопроектів для формування Програми виробництва та розповсюдження національних фільмів. Були представлені дві заявки: повнометражний історичний фільм «Ярославна – королева Франції» за сценарієм Вадима Костроменка й повнометражний фільм—казка для дітей «Чарівна перлина» Анатолія Валевського та Ігоря Шевченка.

На жаль, жоден із фільмів державної підтримки не одержав. І це не дивно: в країні війна. Хоча, на мою думку, національний кінематограф є одним із найважливіших чинників зміцнення морального духу суспільства в критичні для країни часи.

Та ми не зупиняємося. Із французькими партнерами ведемо переговори про виробництво «Ярославни – королеви Франції». Ми вирішили поглянути на історію очима сучасника XXI століття. Показати, що Україна визначилася зі своєю євроспрямованістю не 2013 року на Майдані, а на десяток віків раніше. Ярослав Мудрий тому й має таке ім’я, бо вже в середньовіччі дивився у бік Європи, думав про об’єднання з європейцями. І видав свою дочку заміж за короля Франції, що привело до взаємопроникнення двох великих культур.

Нещодавно ми завершили спільну роботу з Міністерством закордонних справ Німеччини й німецькою кінокомпанією Boekamp & Kriegsheim GmbH. Одеська кіностудія й німецькі партнери в липні 2015 року оголошували конкурс серед молодих кінорежисерів «Суспільство в фокусі – хабар.org». Було відібрано шість найкращих режисерів, які вже завершили зйомки короткометражок. Усі кінороботи 13 листопада були презентовані в Арт­центрі імені Віри Холодної. До речі, тут розміщений найстаріший знімальний павільйон. А сам арт­центр став знаковим для одеситів.

Кіностудія веде переговори з турецькими продюсерськими центрами й представниками кінобізнесу Грузії щодо копродукціі (спільного виробництва. – Ред.) проекту «Доктор». Тривають продуктивні переговори з Krakovia Producciones (Польща) стосовно участі Одеської кіностудії в спільному виробництві польського кіно. Загалом на 2016 рік заплановано чотири проекти.

– Пане Андрію, вітчизняна кіноіндустрія нині очікує справжнього ренесансу, обумовленого на законодавчому рівні.

– Це справді так. Законопроект «Про державну підтримку кінематографії» 27 листопада 2015 року пройшов Комітет Верховної Ради з питань культури і духовності. Найближчим часом його текст винесуть у Верховній Раді на голосування. Думаю, це історична подія. Уперше в історії кіноіндустрії України найбільші теле­ й кіновиробники об’єдналися в ініціативну групу й запропонували своє практичне бачення розвитку вітчизняного кіно. І добилися результату на рівні законодавчої ініціативи.

Усі великі кіновиробники знають, що не існує такого поняття, як «державне фінансування», а є термін «державна підтримка». Нині, на жаль, сумна ситуація з наданням коштів кінематографу, хоча він архіважливий: словом, фільмом, кіно можна й потрібно здобувати перемоги. Національна ідея та національні герої з’являються у свідомості маленької дитини в 7–10 років. Важливо розуміти, які книжки читають малечі батьки, які мультфільми й фільми дивиться підліток. Виробництво національного кіно­ і телепродукту має велике значення для нації в цілому.

У всьому світі кіно – це бізнес, і я підходжу до цього питання, як до бізнесу. Чому в нас не розвивається кіноіндустрія? Бо всі звикли, що необхідно зібрати певний ресурс у певному місці, поставити кристально чисту людину, щоб вона розподіляла цей ресурс, і так здійснювати підтримку. Але є й інші моделі, де держава (якщо вона зацікавлена в кінематографі як у бізнесі) просто створює економічні умови найбільшого сприяння.

Багато країн сьогодні вигідно використовують пільги для залучення інвесторів у кіновиробництво. Наприклад, на Мальті побудовано унікальні павільйони для підводних зйомок. Маленька країна залучає великі кошти не лише для знімання фільмів, а й на свій розвиток. На мою думку, такий шлях дуже перспективний і для Одеси: її добре знають у кінематографічному світі й із задоволенням тут працюватимуть.

Саме тому мені близька й зрозуміла модель, запропонована ініціативною групою #КіноКраїна. Два основні інструменти створення таких умов – прямі державні інвестиції та повернення. Було запропоновано таку формулу: 100% державних коштів — для дитячого, дебютного, анімаційного й документального кіно, 80% коштів держави й 20% компанії­продюсера — для фільмів, і 50/50% коштів держави й компанії­продюсера — для серіалів.

А якщо говорити про майбутнє, то я романтик і вірю в успіх колективу Одеської кіностудії. Мрію налагодити співпрацю із західними кіновиробниками, знімати власні фільми в копродукції із зарубіжними партнерами й думаю, цей час уже не за горами!

Автор: Євген ТИЩУК

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Журнал Віче

Віче №15/2016 №15
серпень 2016
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата