Права людини за зачиненими дверима

Володимир СУЩЕНКО, виконавчий директор Центру дослідження проблем верховенства права Національного університету «Києво-Могилянська академія», кандидат юридичних наук, доцент, заслужений юрист України

Нещодавно завершилася підготовка звіту за результатами дослідження забезпечення та реалізації процесуальних прав підозрюваних (затриманих) осіб, які перебувають під вартою у правоохоронних органах України. Дослідження проводилося протягом 2014–2015 років паралельно в трьох пострадянських державах: Грузії, Молдові та Україні. Його формат розроблено Правовою ініціативою відкритого суспільства спільно з Маастрихтським університетом та адаптовано дослідницькою командою за підтримки програми «Права людини і правосуддя» Міжнародного фонду «Відродження». Реалізація мети й завдань цього заходу в Україні відбувалася у співпраці з Офісом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та Центром «Дослідження проблем верховенства права та його втілення в національну практику України» Національного університету «Києво­Могилянська академія» за підтримки Міністерства внутрішніх справ України.

Мета проекту – аналіз дотримання на практиці процесуальних гарантій осіб, яких затримують правоохоронні органи. У фокусі дослідження були такі процесуальні права, гарантовані Конституцією та законодавством України:

— право на інформацію, тобто право особи знати свої процесуальні повноваження (права та обов’язки), отримати роз’яснення щодо факту та причин затримання й подальшого тримання під вартою, отримати повідомлення про підо­зру у вчиненні кримінального правопорушення, отримати доступ до матеріалів кримінального провадження (справи);

— право на правову допомогу з боку захисника (адвоката), зокрема й своєчасність реалізації цього права та належну якість правової допомоги відповідно до функції адвоката в кримінальному процесі;

— право не відповідати на запитання слідчого та правоохоронців (право на мовчання);

— право на належну медичну допомогу затриманим, яких відносять до вразливих груп, а саме: неповнолітні; особи, хворі на діабет, наркотично­ та алкозалежні; особи з розумовими вадами;

— право на переклад (усний і письмовий) для затриманих – представників етнічних меншин та іноземців, які не розуміють і не володіють українською мовою (мовою кримінального судочинства).

Дослідження дало змогу виокремити найкращий досвід та проблеми в щоденній роботі правоохоронців та адвокатів, а також чинники, які впливають на їхню діяльність, пов’язану з дотриманням прав людини – як тих, що регулюються нормативно, та і тих, що залежать від професійної культури самих правоохоронців та адвокатів. Реалізація проекту складалася з двох основних етапів: а) кабінетного огляду та б) польового дослідження – моніторингу практичної діяльності слідчих, правоохоронців та адвокатів під час здійснення фактичного й процесуального затримання особи, підозрюваної у вчиненні правопорушення та в перші години її перебування в місцях несвободи.

Кабінетний огляд проводився з метою аналізу національного законодавства у сфері забезпечення процесуальних прав затриманих осіб в Україні з точки зору його відповідності стандартам держав Європейського Союзу, виявлення прогалин та недоліків правового регулювання таких прав. Окрім аналізу законодавчої та нормативно­правової бази в межах кабінетного огляду, узагальнювалися й наявні емпіричні дані щодо предмету цього дослідження, зокрема: результати попередніх досліджень з подібної тематики, офіційні звіти та статистичні дані з доповідей Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, публікації у ЗМІ тощо.

Польове дослідження було присвячено безпосереднім і багатогодинним спостереженням (моніторингам) за щоденною (в будь­який час доби) роботою слідчих, правоохоронців та адвокатів у кримінальному провадженні, що здійснювалося в місцевих (управліннях та відділках) органах внутрішніх справ у п’яти регіонах України (Дніпропетровській, Закарпатській, Одеській та Хмельницькій областях, а також у місті Києві), в яких було обрано по одному­два місцеві (районні) відділи органів внутрішніх справ. Моніторинг проводився майже одночасно в шести районних відділах/управліннях внутрішніх справ цих регіонів. У процесі польового дослідження велися щоденні нотатки, інтерв’ю зі слідчими, іншими правоохоронцями, адвокатами та затриманими особами, а також заповнювалися спеціально розроблені форми обліку спостереження за їхньою діяльністю.

Дослідники проекту провели в місцевих органах внутрішніх справ із метою моніторингу їхньої діяльності загалом 827 годин спостережень, заповнили 105 соціологічних анкет, інтерв’ювали 31 cлідчого (оперативного працівника), 31 адвоката й 32 затримані особи. Незважаючи на те, що статистичні результати польового етапу дослідження не є репрезентативними з точки зору соціологічних методів, вони дали змогу визначити певні цілком реальні тенденції в діяльності правової системи України щодо забезпечення процесуальних гарантій дотримання прав затриманої особи, яка перебуває в умовах несвободи.

За результатами дослідження було сформульовано ключові висновки, серед яких слід відзначити такі:

По­перше, занадто низький рівень обізнаності особи (громадянина) про свої права щодо умов її затримання/запрошення для спілкування зі слідчим чи правоохоронцем стосовно вчиненого правопорушення. Насамперед це стосується «права на мовчання», причому інститути правової системи держави фактично не забезпечують належної реалізації цього конституційного права. Затриманій особі належно не роз’яснюють таке її право й часто­густо навіть залякують: мовляв, вона отримає суворіше покарання, якщо мовчатиме й не свідчитиме проти себе чи своїх близьких родичів.

По­друге, залишається нормативно не вcтановленим максимальний період часу перебування затриманої особи в умовах несвободи, тобто з моменту її фактичного фізичного затримання до моменту доставки у відповідні підрозділи органів правопорядку та офіційної процесуальної реєстрації (складання протоколу про затримання особи). З неналежним забезпеченням прав людини і громадянина пов’язані також такі порушення, як відсутність встановленого терміну, протягом якого слідчий чи правоохоронець зобов’язаний повідомити Центр БПД про затримання особи й необхідність залучення адвоката до кримінального провадження. Досі не існує будь­яких нормативно визначених заборон щодо проведення первинних слідчих дій (допиту, опитування) без присутності адвоката. Трапляються непоодинокі випадки «запрошення» до ОВС підозрюваної особи та її опитування чи навіть допиту як свідка кримінального правопорушення без належного процесуального оформлення такої дії та без присутності адвоката. Немає часових обмежень протягом доби щодо проведення процесуальних дій із затриманою особою, які нерідко тривають понад 10–12 годин і, до того ж, у пізній вечірній чи нічний час.

По­третє, на законодавчому та організаційному рівнях не розв’язано проблеми встановлення критеріїв визнання затриманої особи такою, що належить до категорії вразливих осіб та потребує негайного надання кваліфікованої медичної допомоги й перекладу усної мови та процесуальних документів на/з мову/и кримінального провадження. У нас немає офіційного регіонального реєстру перекладачів, не визначено механізму оплати праці перекладача, що апріорі істотно зменшує процесуальні гарантії забезпечення реалізації прав і свобод затриманої особи.

По­четверте, високий рівень плинності кадрів слідчих і прокурорів на тлі не завжди належної їхньої професійної підготовки, морально­психологічних якостей, а також відсутність дієвих механізмів і процедур професійної відповідальності слідчих, адвокатів, прокурорів, медиків, перекладачів за виконання своїх повноважень поглиблюють згадані вище проблеми.

За результатами проведеного дослідження напрацьовано такі рекомендації, що мають бути розглянуті та запроваджені як на законодавчому рівні, так і на рівні відповідних органів виконавчої влади й державного управління:

зобов’язати слідчого, прокурора, службову особу, яка здійснила фактичне затримання особи, підозрюваної у причетності до вчинення кримінального правопорушення, негайно (протягом 30 хвилин) у разі доставляння такої особи до службового приміщення ОВС чи іншого органу забезпечення правопорядку скласти протокол щодо роз’яснення права затриманої особи на захист, включаючи право не свідчити проти себе та своїх рідних («право на мовчання»);

поширити стандарти надання правової допомоги у кримінальному провадженні, передбачені Законом України «Про надання безоплатної вторинної правової допомоги», на всіх адвокатів, внесених до Реєстру адвокатів;

регламентувати підстави відмови слідчого, прокурора в залученні адвоката, зміст відповідної постанови та порядок її оскарження, включивши відповідні положення до ч. 1 ст. 303 КПК України;

визначити вичерпний перелік інформації, включений до «таємниці слідства», а також перелік підстав, за яких слідчий або прокурор мають право відмовити (обмежи­ти) адвокату в доступі до певних матеріалів справи;

привести норми КПК України у відповідність до рішень ЄСПЛ у частині забезпечення реалізації права підозрюваного, обвинуваченого на переклад мовою, якою володіє затримана особа. Доповнити КПК України положенням про оплату послуг перекладача під час спілкування затриманої особи з адвокатом;

визначити строки повідомлення Центру БВПД, складання доручення, прибуття адвоката на місце проведення слідчих дій за викликом слідчого. Обмежити загальну тривалість проведення всіх слідчих дій у сукупності протягом дня в межах 8 годин;

розробити та закріпити на нормативному рівні єдиний для всіх органів досудового розслідування порядок фіксації всіх дій, які мають вчиняти особи, відповідальні за перебування затриманих, відповідно до вимог ст. 212 КПК;

внести зміни до ч. 2 ст. 87 КПК, внісши до переліку істотних порушень прав людини і основоположних свобод за умови затримання особи неналежне, без складання протоколу, повідомлення затриманій особі про її права;

нормативно заборонити слідчому, прокурору, правоохоронцям проводити допит будь­якої особи, затриманої прокуратурою та/або органами забезпечення правопорядку, включаючи затримання за підозрою у вчиненні адміністративного правопорушення, – без участі адвоката (захисника);

внести зміни до ч. 2 ст. 52 КПК, передбачивши забезпечення обов’язкової участі захисника (адвоката) та лікаря­нарколога (психіатра) у кримінальному провадженні щодо осіб, хворих на наркоманію;

внести зміни до ч. 1 ст. 67 КК України, передбачивши, що фізіологічний стан особи, хворої на наркоманію, не може бути обставиною, яка обтяжує покарання за вчинений цією особою злочин;

заборонити участь у допиті третіх осіб (оперативних працівників) без внесення їхніх прізвищ у протокол допиту, про що офіційно повідомляти допитувану особу перед початком допиту;

законодавчо дозволити здійснювати оперативне опитування осіб (за їхньою згодою) без офіційної фіксації результатів опитування за умови, що вони стали очевидцями правопорушення, а також під час здійснення негласних слідчих дій; заборонити будь­які посилання у процесуальних документах (протоколах, постановах, ухвалах) на результати такого опитування;

законодавчо встановити, що порушення права на захист під час затримання особи має своїм наслідком рішення слідчого судді: про припинення затримання, негайне звільнення затриманої особи та повернення без розгляду клопотання слідчого, прокурора про обрання запобіжного заходу затриманій особі;

у приміщеннях ОВС, прокуратур, СБУ тощо виділити та належно облаштувати кімнату для конфіденційного побачення адвоката із затриманою особою та «чергову кімнату» для проведення допиту осіб – учасників кримінального провадження, виключивши проведення таких допитів у службовому (робочому) кабінеті слідчого, прокурора чи оперативного співробітника;

забезпечити належний облік осіб, які перебувають у приміщеннях органів внутрішніх справ, включаючи отримання харчування, ліків та медичної допомоги; запровадити для кожної затриманої особи періодичні перевірки стану її здоров’я та відповідну реєстрацію такої перевірки;

створити Правила забезпечення надання медичної допомоги, закріпивши їх у єдиному нормативно­правовому акті для всіх правоохоронних органів з його реєстрацією в Міністерстві юстиції, виклавши в ньому конкретні норми щодо: виклику «швидкої», надання первинної невідкладної медичної допомоги, забезпечення затриманих осіб необхідними ліками, в тому числі й тих, хто отримував їх на момент затримання (зокрема, антиретровірусну терапію, замісну терапію, інсулін, гіпотонічні засоби або засоби при серцевих нападах) ведення записів про надання медичної допомоги тощо;

заборонити проведення допиту затриманої особи, яка перебуває у хворобливому стані (наявні ознаки тілесних ушкоджень, сп’яніння, високої температури тіла, артеріального тиску) без погодження на проведення такого допиту з боку адвоката й у разі потреби – лікаря;

запровадити Єдиний регіональний реєстр сертифікованих перекладачів з механізмом ефективного доступу до нього суддів, прокурорів, правоохоронців, адвокатів та громадян; забезпечити стабільне фінансування послуг перекладачів у кримінальному провадженні з передбаченням відповідних коштів безпосередньо в бюджетах територіальних підрозділів правоохоронних органів або місцевих бюджетах; передбачити відповідальність перекладачів за розголошення змісту конфіденційного спілкування адвоката з його клієнтом за участю перекладача;

встановити види й процедури дисциплінарної відповідальності слідчого, прокурора, адвоката за неналежне виконання своїх професійних повноважень за умови, що такі порушення не мали наслідками грубі порушення прав і свобод затриманої особи та спричинили шкоду її здоров’ю та життю.

Утілення запропонованих рекомендацій, на мій погляд, дасть змогу кардинально покращити реалізацію процесуальних гарантій основоположних прав і свобод людини, затриманої за підозрою у вчиненні будь­якого правопорушення, та наблизить нашу правову систему до вимог і стандартів країн Євросоюзу.

Автор: