передплата Українською | In English

№21, листопад 2015

Чи треба «декомунізувати»… Ковпака?

У Полтаву зі столиці привезли скульптуру Івана Мазепи. Офіційно сам пам’ятник на Соборному майдані ще не відкрили, але «оглядини» вже влаштували: тисячі полтавців змогли побачити творіння скульптора Івана Білика. Тож незабаром епопея зі встановлення пам’ятника одному з найвидатніших гетьманів України, доля якого трагічно пов’язана з Полтавою, має зрештою переможно завершитися. А тривала вона понад десять років!

Іще на початку 2000­х голова обласної «Просвіти» Микола Кульчинський ініціював збирання коштів на спорудження пам’ятника Івану Мазепі. І хоч необхідну суму порівняно швидко зібрали, та втрутилася політика: навіть після того, як Президентом України став Віктор Ющенко, вже готовий пам’ятник припадав пилом на складі одного з художніх комбінатів. Спершу спротив чинили комуністи та «регіонали» в міській раді, а після її «перезавантаження» 2005 року почалися чвари між обласною та міською владою. Розмінною монетою став багатостраждальний пам’ятник: дозвіл на його встановлення міськрада то давала, то скасовувала, а зрештою все застопорилося на етапі виділення конкретного місця.

Тепер встановлення пам’ятника Івану Мазепі в обласному центрі полтавці пов’язують із реальним початком «декомунізації» в місті. Здавалося б, який стосунок має гетьман до радянської символіки? Але саме навколо постаті Мазепи й ламали останнім часом списи представники місцевих демократичних партій та об’єднань, з одного боку, та їхні опоненти з табору прихильників КПУ й відверто проросійських симпатиків – з другого. Адже Полтава й досі вважається в Росії «городом русской славы», а Мазепа –
«изменником».

Отож першим етапом реальної «декомунізації» полтавці вважають повалення пам’ятника Леніну в березні минулого року, а Мазепа має дати поштовх уже другому етапу.

Не можна сказати, що в Полтаві й досі не боролися з різними радянськими символами та топонімікою. Але процес цей зазвичай ішов надто мляво і не мав жодної системності. Адже вулиці та площі міста, перейменовані за період української незалежності, можна перелічити на пальцях. Так, площа Дзержинського свого часу стала майданом Незалежності, площа Луначарського – майданом 1100­річчя Полтави, вулиця Раднаркомівська – Грушевського, братів Литвинових – вулицею Конституції… От, власне, й усе. Решта вулиць, якщо й перейменовувалися, то лише частково. Так, частину вулиці Куйбишева свого часу перейменували на вулицю імені В’ячеслава Чорновола. Тепер, якщо йти однією й тією ж вулицею через центр міста, то з одного боку площі вона Куйбишева, а з другого – Чорновола! Таким же робом перейменували частину вулиці Рози Люксембург на Раїси Кириченко, а Карла Маркса – на Козака.

А тим часом одна з центральних вулиць міста й досі має ім’я вождя світового пролетаріату, є вулиці Карла Лібкнехта, Клари Цеткін, Калініна та інших діячів комуністичного руху та радянської доби. Є й вулиця Жовтнева, хоча більшість молодих полтавців аж ніяк не пов’язують цю назву з революційними подіями 1917­го. Мало хто знає, що й вулиця Артема названа на честь революціонера Федора Сергєєва (партійний псевдонім «Артем»).

Та найбільша «комуністична» біда Полтави – це цілі два райони міста: Ленінський і Октябрський. До того ж останній із них так називається й офіційно: на відміну від однойменної вулиці він не Жовтневий, а саме Октябрський! І досі ні­хто не зміг навіть приблизно підрахувати, чого вартувало б принаймні фінансово перейменування цих двох районів.

З огляду на сучасні реалії немало «топонімічних бід» і в самій області. Наприклад, одне з найбільших міст Полтавщини – Комсомольськ! Питання? Питання. А ще є місто Червонозаводське. І в кожному з цих та інших міст і селищ області – загалом десятки вулиць Леніна, Калініна, Петровського, Лібкнехта, Маркса і Енгельса, Фрунзе…

– Проблема ще й у тому, – пояснює історик Олександр Білоусько, – що чимало топонімічних назв мають, так би мовити, прихований зміст. От, наприклад, у Полтавському районі є велике село Кротенки. Дехто думає, що названо воно за місцевістю, де, мовляв, водилися відомі ссавці. Насправді ж на зорі радянської влади село перейменували на честь голови місцевого комнезаму С. Кротенка, а до того це була Семенівка. А, приміром, у самій Полтаві є вулиця Тевелєва. Хто це такий, сьогодні вже не скаже ніхто. Навіть мешканці згаданої вулиці. А Мусій Тевелєв – це один із керівників так званої Донецько­Криворізької республіки, форпосту більшовиків на Сході України, яка є певним прообразом і для нинішніх сепаратистів на Донбасі.

До речі, і Кротенко, і Тевелєв потрапили до «чорного списку», який нещодавно оприлюднив Інститут національної пам’яті. Є в ньому й ім’я Василя Івановича Чапаєва. До Полтавщини він жодного стосунку не мав. Однак нема й такого міста чи селища в області, де не було б вулиці, названої на честь легендарного комдива часів громадянської війни. Є навіть кілька Чапаєвок, а в Лубнах та с. Довгалівці Великобагачанського району йому навіть встановлено пам’ятники. До речі, «довгалівському» Чапаєву (тут колись був колгосп його імені) в радянські часи позаздрили б і у великих містах. Він, з архітектурного погляду, був одним із найкращих в Україні пам’ятників герою війни (і анекдотів!).

Та найбільше дискусій серед полтавських істориків і краєзнавців спричинила поява в тому «чорному списку»… славнозвісного партизанського командира, двічі Героя Радянського Союзу Сидора Артемовича Ковпака, уродженця Котельви. У Полтаві та майже в усіх містах області є вулиці його імені, а в самій Котельві – пам’ятник і музей. Існує навіть обласна премія імені С. Ковпака, яку вручають за досягнення на ниві військово­патріотичного виховання молоді.

То чим завинив Сидір Артемович перед Україною? Ймовірно, постраждав через те, що тривалий час працював заступником Голови Президії Верховної Ради Української РСР (1947–1967). Принаймні жодних інших посад у тому списку не названо.

Більшість полтавських істориків і представників громадськості, а передусім земляки уславленого партизанського ватажка, виступають категорично проти такого однобокого, на їхню думку, трактування його біографії. Адже й справді виходить якась дурниця, коли уявити, що в Полтаві залишаться вулиці маршалів Радянського Союзу Конєва і Бірюзова, вулиця Героїв Сталінграда, а вулицю Ковпака доведеться перейменувати!

Автор: Віталій СКОБЕЛЬСЬКИЙ

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Журнал Віче

Віче №15/2016 №15
серпень 2016
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Рахункова палата позитивно оцінила роботу корпоративного блоку Фонду держмайна Вчора, 17 листопада

Тупнула ніжкою Вікторія Сюмар: Не кажіть про „Віче”, бо буде скандал. Ср, 28 грудня 2016

Усіх застерігає Вікторія Сюмар Ср, 28 грудня 2016

Шлях до нації: словенська модель постсоціалістичного суспільного розвитку Ср, 28 грудня 2016

Привітання Голови Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування Сергія Власенка та членів Комітету з Днем місцевого самоврядування Вт, 13 грудня 2016

ВИЇЗНИЙ СЕМІНАР-ТРЕНІНГ «ІНТЕРНЕТНІ ЗМІ: специфіка, контент, просування. Чт, 08 грудня 2016

Ігор ШЕМОЧЕК: «Я дістав гранату й розігнув один вусик. Я тримав її на той випадок, якщо зустріну не тих...» Пн, 14 листопада 2016

Пр деякі попередні оцінки діяльності Адміністрації Президента США Д.Трампа Пн, 14 листопада 2016

Луганське обласне телебачення веде репортаж з Сєверодонецька… Наталя Дніпренко та Андрій Куликов під егідою Укртелерадіопресінституту провели лекції та майстер-класи для місцевих журналістів Пт, 04 листопада 2016

М18 – це активна молодь Вт, 01 листопада 2016