передплата Українською | In English

№21, листопад 2015

Щоб пам’ятали Щоб пам’ятали

Щороку в день пам'яті жертв Голодомору я запалюю свічку. Так хочеться, щоб її світло зігріло душі тих, хто помер мученицькою голодною смертю, а також тих, хто нині живе.
Ми не повинні цього забути!

У мене в руках рукопис мого діда Євгена Григорука «Кроки життя». «Настав 1932 з поганим урожаєм і високими нормами хлібозаготівлі. Люди трохи заховали, але організована «легка кавалерія» з ломами та лопатами всюди шукала хліб. Якщо знаходили, то забирали і хліб, і продукти, і одяг, а господарів висилали на Соловки, залишаючи дітей напризволяще ... Дідусь Семен, бабуся і дядько, як багато інших селян, померли від голоду. Знаходилися й такі, що харчувалися трупами... У лютому привезли в село протухлу сою і трохи олії. Відкрили для голодуючих дві кухні – в сільраді та школі. Я крутився на шкільній кухні, носив дрова, топив піч, за що отримував дві повні порції супу, в якому плавали 20—30 зерен сої та блискітки масла. Цим і трималися до весни. Як тільки земля відтанула, хто міг ходити, кинулися на колишні картопляні поля по морожену картоплю і в пошуках заготовленого мишами зерна. Пізніше їли воронячі яйця. У квітні приїхав батько, продав колгоспу будинок за те, що нас підводою вивезли на залізницю. Ми зі сльозами попрощалися з селом Секретаркою, будинком, колодязем і поїхали в Черкаси. У цьому місті нам видали хлібні картки, і ми вперше після голодування насолоджувалися шматочками хлібного пайка». Дід прожив 90 років і помер у тверезому розумі й світлій пам'яті в 2009 році рівно на дев'ятий день після свого ювілею. У передмові до книжки спогадів про Голодомор, війну, роботу помічником Брежнєва на ДніпроГЕСі, будівництві ГЕС на Дніпрі він написав: «Нехай доля обійде вас від подібних тягарів і ваше життя буде радісним і щасливим, але пам'ятайте, як нам доводилося боротися за виживання і долати величезні труднощі»...

Щоб пам'ятали, в січні 2016 року в прокат виходить перший повнометражний художній фільм про сталінські репресії в Україні, що призвели до Голодомору 1932–1933 років.

Стрічка канадського режисера Аяна Ігнатовича, батьки якого втекли з радянської України в часи Другої світової війни, називається «Гіркий урожай». У ній ідеться про історію кохання в розпал жорстоких подій. За словами режисера, він зняв цей фільм, щоб показати всьому світові, як страждали українці внаслідок агресивної політики Кремля.

«Як і багато українців, мої батьки пережили неймовірні страждання. Сьогодні, мабуть, немає жодного українця, який не знав би про репресії, страти, депортації і голод. Ураховуючи важливість теми й те, що за межами України мало хто знає про ці події, цю історію геноциду необхідно показати. Це важливо сьогодні», – зазначив Ігнатович на презентації стрічки.

У свою чергу, експерт із питань досліджень Євразії аналітичного центру Atlantic Council американець Даян Франсі пояснив журналістам, що «головним гнобителем України була і залишається Росія, чиї лідери –
такі, як Володимир Путін, систематично пропагують вигадки про те, що Україна – це якась «Малоросія». Але насправді українці – самобутній народ і їхня мова відрізняється від російської, як іспанська від французької. Путінські заяви не тільки помилкові, а й шкідливі. Вони перегукуються з історичними знущаннями Росії над Україною».

Творці фільму хочуть донести до західного глядача правду про те, що масштаби Голодомору були приховані компартією СРСР. І тільки після проголошення Україною незалежності в 1991 році, коли були розсекречені радянські архіви, в 2003 році у спільній заяві ООН, яку підписала і Росія, було оголошено, що Голодомор забрав життя мільйонів невин­них людей. А в жовтні 2008 року Європарламент визнав Голодомор злочином проти людства.

Даян Франсі також нагадав, що в 1933 році британська преса повідомляла про голод в Україні, але тоді США проігнорували (!) цю інформацію, а в 1934 році Вашингтон офіційно визнав СРСР, і Йосип Сталін зайняв місце в Лізі націй... «Сьогодні російському вторгненню в Україні теж не приділяють належної уваги, незважаючи на те, що Україна – одна з найбільших країн Європи з 45­мільйонним населенням», – підкреслив Франсі.

Щоб пам'ятали, нещодавно на сайті парламенту Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії з'явилася петиція з пропозицією визнати Голодомор 1932–1933 років в Україні актом геноциду. У ній сказано, що Голодомор був організований радянською владою. Наголошується, що за понад рік 7 мільйонів 500 тисяч осіб померли від голоду. Кінцевий термін для отримання необхідної кількості підписів закінчується 22 березня 2016 року.

Щоб пам'ятали, 7 листопада в центрі Вашингтона, неподалік від Капітолію, відбудеться урочисте відкриття пам'ятника жертвам Голодомору 1932–1933 років в Україні. Автор зворушливої та символічної монументальної бронзової скульптури «Поле пшениці» Лариса Курилас. Ще в
2006 році Конгрес США надав уряду України дозвіл побудувати такий монумент на федеральній землі округу Колумбія. Відтоді тривала робота над реалізацією цього проекту, над яким уряд України працював у тісному співробітництві з українською громадою.

Стіни й кам’яні плінтуси меморіалу сягатимуть восьми футів. На ньому розміщено текст про Голодомор в Україні англійською та українською мовами, а також геометричний малюнок, на створення котрого надихнули роботи київського архітектора та графіка початку ХХ століття Василя Кричевського.

Позаду меморіалу – вісім дерев із пурпуровим листям у формі серця. Поруч — сад із бронзовою лавою, з якої можна буде оглядати пам’ятник.

Тож, щоб пам'ятали, цього року ми знову вшануємо пам'ять жертв хвилиною мовчання й кожен із нас традиційно запалить свічку у своєму вікні...

Автор: Яна СТАДІЛЬНА

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Журнал Віче

Віче №15/2016 №15
серпень 2016
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата