Особливо небезпечний гедоніст

На вибори в місцеві органи влади насувається хмара зі 142 партій. На старті перегонів лавами політологів прокотилося ремствування: довжелезний перелік політичних сил поповнила Партія нестримних гедоністів у особі знаного художника Олександра Ройтбурда, який змагатиметься за крісла відразу двох міських голів – київського та одеського. (Щоправда, від початку своєї кампанії він чомусь представляв Партію пенсіонерів України).

На своїй сторінці у Фейсбуці він покроково, день у день, вибудовував передвиборну платформу. «Думаю піти на мера Києва чи Одеси від партії пенсіонерів України, а то всі йдуть, а я як лох. Шо, йти?».

Для київської передвиборної кампанії художник, наприклад, висунув гасла: «Об’єднати Пущу­Водицю з Кончею­Заспою. Наше майбутнє – Конча­Водиця». «Усі обіцяють метро на Троєщину. А я побудую метро з Троєщини в центр». «Якщо мене виберуть мером, обіцяю відновити ядерний потенціал України і дати всім право на носіння ядерної зброї». Художник Ройтбурд створив власний докладний план боротьби з корупцією. А ще пообіцяв роздачу продуктів – бабусям, горілки – дідусям. Пізніше він занепокоєно констатував: «У моїй виборчій кампанії настав критичний момент. Ряд виборців замість запропонованої горілки вимагають віскі, джин та ін. хенессі, а потім ображаються».

Один з одеських претендентів на мерське крісло навіть виказав побоювання з приводу дуже активної та нестандартної позиції митця, мовляв, «із усіх кандидатів найнезручнішим видається Ройтбурд Олександр Олександрович. Ви бачили передвиборну кампанію, яку цей тип розгорнув у себе на сторінці з гречкою і з усіма справами? Рейк’явік відпочиває. На відміну від інших кандидатів він ніколи не тримався за годівницю влади. Погодьтеся – це його позитивно характеризує. Він одесит, хоч і мешкав певну частину життя за кордоном. Але хто з одеситів не жив чи не хотів би пожити за кордоном? Він самодостатній: може за нічну зміну намалювати якусь там картину, вранці її дорого продати й увечері профінансувати свою тусовку – і на відміну від інших кандидатів не боятися незручних запитань про джерела своїх надходжень. Найгірше те, що він дотепний – навіть якщо він не сильний в орфографії, та це додає йому ще більшого шарму. І потім, ви бачили, на його сторінку приходять такі, як Циля Зінгельшухер, і залишають позитивні коментарі. А Циля, на мою нескромну думку, єдина, хто тут може сказати щось серйозне за всю Одесу й зробити це авторитетно. Хоча ні, авторитетно в Одесі говорять всі. Загалом, стежте за Ройтбурдом і за мною – тут буде основна передвиборна боротьба. Усі інші вас утомлять до смерті зі своїми програмами, які ви вже бачили на минулих виборах».

Вочевидь, усе це кандидат розповів своїм виборцям тому, що є не менш дотепним, ніж його конкурент–художник Ройтбурд. Щодо політологів, то не всі з них можуть похвалитися цією якістю та ще й погано тямлять у такому явищі, як одеський концептуалізм. Тож не завжди здогадуються, що провокація є генеральним принципом не лише політики, а й сучасного мистецтва.

Мабуть, передвиборне шоу було б іще веселішим та безперечно більш творчим, якби до «Піратської партії України», «Совісті України», «Доброго самарянина», «Блоку Дарта Вейдера», «Мерітократичної партії» й інших оригіналів додалися б політсили діячів вітчизняної культури. Приміром, Влада Ралко йшла б на вибори, можливо, на чолі партії «Суфражистки без кордонів», Тіберій Сільваші представляв би «Партію абстрактного щастя», Ілля Чічкан – блок «Друзі людей», Антін Мухарський – «Партію простих жлобоголиків»...

...Чи варто пояснювати, що Ройтбурд, окрім Фейсбуку, ніде себе кандидатом не заявляв? Епатажний бешкетник просто дав привід реальним претендентам уважно подивитися на себе в дзеркало чужими очима. А ще нестримний гедоніст виступив свого роду резонатором мультипартійності, яка цієї осені ох як зашкалює!　

Ольга КРАСОВСЬКА