передплата Українською | In English

№19, жовтень 2015

Не той сильний, що камінь верже, а той, що серце в собі держеНе той сильний, що камінь верже, а той, що серце в собі держе

Поділитися:

Ми живемо в благодатний час. Український народ як нація розкриває свій могутній генетичний потенціал. Душу й тіло щодня кладуть за нашу свободу співвітчизники. І це, без сумніву, відважні й сильні особистості. Здавалося б, де вони взялися серед рутинного світу корисливості, вигоди, хабарництва, корупції, зубожіння більшості людей, яке робить життя вкрай некомфортним? І все ж, у кого є мрія бути вільним, саме в ті серця запала іскра від Вогню Революції гідності – й той сьогодні працює та реалізує себе на своєму місці. Це люди, для яких честь і совість – не пусті слова. Найперше це наші воїни-захисники й волонтери, котрі добровільно йдуть на жертовність.
Звідки така висока жертовність, цілеспрямована сміливість, такий свідомий героїзм у ХХІ столітті, коли воювати вже можна за допомогою машин, лише натискаючи кнопки?
На думку нашого співрозмовника – дослідника історії військової культури українського козацтва Тараса КАЛЯНДРУКА, автора книжок «Таємниці бойових мистецтв України» та «Загадки козаків-характерників», найкращі риси воїна-захисника нуртують у генах українців. А сьогодні вони себе яскраво проявляють із новою силою, що утверджує ту вільну людину, яку створив Бог.

«Діло і без рангу діло, а ранг без діла ніщо...»

– Неоголошена війна з російським агресором пробудила високі моральні якості воїна – захисника своєї Вітчизни. Ми всі були свідками, як тисячі чоловіків і юнаків добровільно залишали все звичне й комфортне та йшли в пекло війни. Бо це було їхньою внутрішньою потребою. Раптом серед буденного життя вони відчули своє основне призначення бути воїнами й захищати свій народ від ворога. Усе відбувалося без жодної агітації. Звідки це?

– Ми, українці, прокинулись. І цей дух животворить. Адже відома аксіома: народ гине, коли воїни перестають виконувати свою функцію. Найкраще цю козацьку військову істину виклав знаменитий філософ і сам з діда­прадіда козак Григорій Сковорода: «…хто рожденний воїном, тримайся бадьоро, озброюйся, а природою скоро навчишся. Захищай хліборобів і купецтво від внутрішніх грабіжників та зовнішніх ворогів. Тут твоє щастя і радість. Бережи звання, наче око. Що солодше природному воїнові, ніж військова справа? Заколоти образу, захищати стражденну й беззбройну невинність, заступатись за основу суспільства – правду – це його найсолодший сніданок, обід і вечеря. Не бійся: з Богом тобі буде легко зносити голод, спрагу, холод, спеку, безсон­ня, криваві рани й сам смертельний страх і набагато легше, ніж без нього, протилежне цьому, щоб ти зрозумів, наскільки сильна природа. Це горе воїна з Богом буде тобі у стократ приємніше, ніж твої ранги і прибутки. Ранг кожен може носити, а справжнє діло робить лиш той, хто природжений. Діло і без рангу діло, а ранг без діла ніщо, а діло – без Бога».

– Отже, ті ж таки славні «кіборги» – це є воїни без рангу, які виявили нечуваний героїзм. І не тільки вони – усі, хто сьогодні воює за Україну...

– Подвиг українських «кіборгів» у Донецькому аеропорту належно не оцінили навіть військові, – зауважив співрозмовник. – Та й в українській пресі, на телебаченні ця подія широкого резонансу не набула. На вітчизняному інформаційному полі було тихо, наче хто зумисне не помітив цього подвигу. А сталося те, що третина всього складу російського елітного спецпідрозділу «Вимпел», який відправили у «відрядження» до України, загинула під час атаки на Донецький аеропорт.

У соцмережах один з українських офіцерів у зоні АТО Євген Наш­тетик написав:

«Щоб ви розуміли взагалі, що відбулося і через що приперся Лєнцов. За всю історію спецпідрозділу «Вимпел» загинули 29 військово­службовців. Під Донецьким аеропортом було знищено 32 вимпелівця за 1 день. Вони що, реально вважали, що можуть захопити нас, як палац Аміна?! Якщо так, то ми, без сумніву, переможемо!».

Генерал­лейтенант Олександр Лєнцов особисто приїздив і просив прибрати трупи «легендарних вимпелівців» з­під аеропорту. З цією Україною, як у нас кажуть, як пороблено. І політиків купують, і народ лякають різними «страшилками», і війська вводять, і дезінформацією поливають, і розмаїті економічні капості влаштовують… А там якась купка вояк, що назвала себе модним слівцем «кіборги», бачите, замерзла і пішла в атаку, щоб зігрітися, і здійснила нечуваний подвиг. Чому елітні російські війська, які славляться своєю хоробрістю, де кожного воїна впродовж 5 років спеціально готують, загинули перед загоном якихось нікому не відомих «кіборгів»? Відповідь проста: ці «кіборги» виросли на українській землі, і їх надихнув дух правди та волі – дух українського воїна. Якщо в попередніх складах «Вимпела» воювали українці, то в цих російських загонах їх уже немає. В Афганській війні, коли «вимпелівці» відзначилися, з ними в одних лавах були українські хлопці.

«Рабів до раю не пускають»

– Це відоме козацьке гасло відродилося на Майдані й стало дороговказом для Небесної сотні, яка не мала страху смерті. Так і сталося, як було словом мовлено?

– Для кожного козака найпочеснішою була смерть у бою з ворогом. Смерть від старості та хвороби вважалася недостойною воїна. Вони пішли вільними у Царство Небесне – саме так, як вірили наші предки­козаки: померти за Вітчизну – пряма дорога до Раю. А життя – мить, «раз мати народила, раз і помирати», «яка в кого доля, так йому від неї не втекти, «хто має висіти, той не втопиться», «що Бог призначив – не мине». У ті часи люди добре знали, що кожна людина має певне призначення в житті, певний хрест і від того, як вона цей хрест пронесе, залежить подальша доля її роду і народу загалом. Тому люди з готовністю йшли на смерть і на муку, захищаючи свій народ. Без молитви в бій козаки не йшли. Козаки свято вірили, що Пресвята Богородиця і сам Господь з усім Небесним воїнством заступає їх у бою і додає сили перемагати ворога. На шаблі в гетьмана Івана Мазепи було викарбувано: «Надія в Бозі, а кріпость у руці – правому ділу конець». Саме надзвичайна віра в Бога була основою їхніх неймовірних подвигів. Виступаючи у похід, кожен із козаків просив когось зі старих дідів­запорожців, котрі залишалися на Січі, молитися за їхню душу в час походу. Адже всім було відоме старе козацьке прислів'я: «Чоловік стріляє, а Бог кулі носить». Життя козака в бою залежить від Бога. Тому, скільки днів воювали, стільки ж постійно й молилися.

– Відомо, що козацька система була системою виживання в екстремальних умовах. Вона розвивала в людини винахідливість, уміння ремесла, видумки. Сьогодні на цій війні наші воїни показали приклади того, як знаходити вихід із безвихідних ситуацій. Ми є свідками також винаходів і воїнів, і волонтерів, які вражають та захоплюють. Вони власноруч складають безпілотники, удосконалюють і переробляють старі БТР, лагодять безнадійно зіпсовану техніку, виготовляють пічки­буржуйки зі старих газових балонів, відкривають цехи з виготовлення якісного військового одягу, берців тощо.

– Козаки були надзвичайно винахідливими. Це та особливість, яка вирізняла їх серед інших воїнів. Коли поляки чи турки обвішували себе та своїх коней сумками з припасами та білизною, то козаки винайшли особливе сідло, сідельна подушка якого слугувала водночас і сумкою для запасної білизни, запасних шароварів та сорочки, що давало їм змогу ефективніше діяти в бою (адже з мішком за плечима шаблею не помахаєш). Військове мистецтво козаків полягало також у вмінні будувати табір з возів, дихати під водою за допомогою очеретини. Вони винайшли перші в світі ракети і гранати, багатоствольну гармату, перші патрони та патронташ – ладівницю, а також підводний човен, поставили гармату на колісний лафет, використовували в бою ножі, запхані у ствол рушниці, та ще чимало іншого.

Про козацьке вміння пристосовуватися до будь­яких умов, ефективно використовувати їх на свою користь можна розповідати багато. Французький мандрівник Боплан описує такий приклад козацької кмітливості: «Козак варив рибу у дерев'яному цебрику, який польські вершники і козаки чіпляють ззаду до сідла і напувають з нього коней. Для цього козак розпікав на вогні круглі камінці й кидав їх у відро; робив це доти, доки вода закипала і риба зварювалась. Спочатку воно видалось мені дуже простацьким, однак це не позбавлене здорового глузду».

Щоб не «втратити серце»

– Згадаймо про те, яку особливу увагу козаки приділяли вмінню керувати в бою своїми емоціями, – каже Тарас Каляндрук. – Існував навіть спеціальний термін «втратити серце», тобто втратити управління військами під час бою. Володіння собою –
запорука успіху в бою. У козаків було правило: ставитися з гумором до будь­якої, навіть найнебезпечнішої ситуації. Лише за допомогою гумору можна швидко та ефективно побороти страх, паніку, опанувати гнів, підняти настрій собі та іншим. Знаменитий «Лист запорожців турецькому султанові» переклали німецькою мовою і розповсюдили в австро­німецькій армії для припинення страшної паніки, пов’язаної з наступом майже 300­тисячної турецько­татарської армади під час облоги турками Відня в
1683 році. Паніка була подолана, а турки – розбиті.

– Сьогодні в соцмережах наші воїни, волонтери й соціально свідомі громадяни у формі гумористичних фотожаб, колажів, карикатур, анекдотів висловлюють своє ставлення до війни та політиків, які її підтримують і розпалюють.

– Поєднання гумору й хоробрості давало змогу козакам виявляти фантастичну стійкість у бою перед обличчям смерті. Описано чимало документальних фактів, коли полонені козаки сміялись і глузували зі своїх катів, коли ті дерли з них шкіру, вішали на гаки тощо.

– Чи справді козаки були такими пияками, волоцюгами, якими їх зображали радянські історики?

– Козака, який у морському поході пив горілку, без церемонії викидали за борт, а якщо це траплялося в сухопутному поході, то вбивали на місці. Таке ставлення до п’яниць зберігалося на Січі й у мирний час. До того ж карали, не розбираючи звання. Збереглося свідчення про розправу над козаком Герасимом Рябим, котрий улаштував п’яний бешкет: прив’язавши до стовпа, його забили киями. У 1756 році за наказом кошового Григорія Лантуха покарали, «як недоброго сина», полковника Івана Водолагу за те, що, «затуманившись проклятою люлькою та пияцтвом, військові універсали зневажав...».

У нас завжди є вибір жити і діяти за принципами, які заклали наші предки. Кожний козак – воїн за покликанням. Тому й кожний із нас, як громадянин, має знайти своє покликання – «споріднену працю», як казав Григорій Сковорода. А «відібрати в душі споріднену працю, – зауважував він, – означає позбавити її своєї поживи. Це люта смерть. Знаю, що щадиш тіло, але вбиваєш душу. Це погана заміна».

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

В Австрії і Ліхтенштейні розслідують відмивання грошей проблемних українських банків Сьогодні, 21 лютого

В Австрії і Ліхтенштейні розслідують відмивання грошей проблемних українських банків Сьогодні, 21 лютого

Кандидати в президенти поповнили держбюджет на 110 мільйонів Сьогодні, 21 лютого

Комітет Європарламенту закликав офіційно призупинити переговори про вступ Туреччини до ЄС Сьогодні, 21 лютого

Чому мікрохвильові печі безпечні? Сьогодні, 21 лютого

У МЕРТ розповіли, скільки держава за рік заробила на туристах Вчора, 20 лютого

Порошенко в ООН назвав кількість озброєння та військових РФ у Криму і на Донбасі Вчора, 20 лютого

Порошенко в ООН: в Криму і на Донбасі немає "властей" і повстанців, є окупація РФ Вчора, 20 лютого

Мінфін: Пільгове розмитнення "євроблях" не продовжать Вчора, 20 лютого

Посли ЄС погодили продовження санкцій проти Росії Вчора, 20 лютого