Музей сучасного мистецтва: модель для збирання

X ART-KYIV Contemporary в Мистецькому Арсеналі не розчарував передусім фанатів доцільної структурованості. Ювілейна експозиція довела старе правило: мудре компонування об’єктів є запорукою успіху. Хоч би з яким багатокомпонентним матеріалом мають справу куратори.

Виставковий простір у 24 тисячі квадратних метрів, наче святковий торт, розрізаний на три кавалки.

Один із них – спецпроект «DIALOGIA. Українське мистецтво в часи без назви», що займає весь другий поверх і видається неосяжним завдяки ефекту численних наскрізних арок, які минаєш. За кожною з них – окремий концептуальний вузол, арт­дітище, народжене митцями суто для ART­KYIV Contemporary. Водночас інсталяція, відео­арт, перформанс, стріт­арт, живопис, графіка, скульптура, за задумом ідеологів проекту, перебувають в єдиному полі перемовин.

У кожній кімнаті – свого роду лабораторія. Кожна лабораторія бесідує із сусідньою. І всі ведуть діалог із візитерами, соціумом, часом, що не має назви. Так його визначають куратори Олександр Соловйов, Аліса Ложкіна, Соломія Савчук, Ілля Заболотний. Якщо тлумачити фривольно: останніми роками суспільство пережило грандіозний стрес, і всі зависли в загальній постресовості. В Арсеналі останнього півтораріччя висловлювання художників часто­густо містили військову атрибутику й символіку (це органічно узгоджувалося з історичним минулим культурного комплексу, проте дедалі більше скидалося на учнівські опуси із заданої кон’юнктурної теми). Парадоксально, але для авторів теперішнє відчуття себе метеликами, застиглими в бурштині, ідеальне для продукування свіжих ідей. Для проекту вони напродуковані як маститими, так і не дуже відомими художниками.

Цікаво, що вітчизняні неокласики в цьому розділі форуму повертаються до публіки несподіваними гранями. Варто поглянути бодай на роботи Арсена Савадова.

Побачене на другому поверсі, де зосередилися здебільшого інноваційні творіння, врівноважується експозицією поверху першого, де царює переважно колекційний станковий живопис. Та перед тим, як його поцінувати, потрапляємо в бокове крило, на яскравий парад кількох десятків самостійних проектів. Це – друга складова форуму.

Урешті, третій його блок: центровий спецпроект «Музейне зібрання. Українське сучасне мистецтво 1985–2015 рр. із приватних колекцій» заполонив значну територію першого поверху (куратори Ігор Абрамович, Олександр Соловйов). Понад 40 вітчизняних збирачів прекрасного надали для демонстрації Арсеналу­імениннику живописні й скульптурні перлини з власних сховищ. Серед цих колекціонерів – Ігор Абрамович, Євген Карась, Павло Гудімов, Юрій Когутяк, Ігор Воронов, Петро Багрій, Вікторія Тігіпко, Анатолій Димчук. Завдяки таким, як вони, під арсенальними склепіннями сформувалося більш­менш об’єктивне уявлення про музей українського сучасного мистецтва, якого в реальності не існує. Мистецький Арсенал апріорі замислювався як такий, проте нині його місія, можливо, значущіша: він є динамічним організмом, який живить, акумулює, рухає вперед глобальний вітчизняний художницький процес. А цими днями пропонує прообраз музейного зібрання, до якого потрапили б найцінніші творіння тридцятиріччя. Таку собі модель для збирання уявного музею.

Тиняючись між відомими роботами, не можеш позбавитися відчуття, що в запропонованому контексті вони ніби перезавантажилися. Око виловлює оперезану петардами муху Василя Цаголова, лики пороку з «Фіо­Ленду» Арсена Савадова, безтурботні парашутики з «Морського бою» Максима Мамсікова, «сантехнічний» автопортрет Олександра Гнилицького, слоновиду «Моржиху» Лесі Хоменко, «Останній день Помпеї» Олександра Ройтбурда, розпростерту «Україну» Юрія Соломка, мавп Іллі Чічкана (куди ж без них?..). І ще багато знайомих образів від Тістола, Бизова, Мась, Сухоліта, Кавсана, Сільваші, Буднікова, Ралко, Животкова, Браткова, Криволапа, Голосія, Вайсберга, Сидоренка та інших їхніх знаних братів­подруг по цеху, роботи яких раніше вже пришпилювалися до цих стін.

Усе це походить на неймовірно виразну виставу, в якій усі твори претендують на головні ролі. Утім, колекціонери дбають про візуальну споживаність того, що купують.

А впізнаваність авторських почерків – прикмета часу. 10 років дедалі інтенсивнішого пульсування «Арт­Києва» (а разом із тим – формування колекціонерської спільноти) не минули дарма. Генеральний директор Мистецького Арсеналу
Наталія Заболотна констатує: «ART­KYIV Contemporary еволюціонував. І ми щасливі з цієї еволюції».

Направду можна говорити навіть не про еволюцію, а про переворот: у зміні формату того самого форуму – від ярмарковості до викристалізованого статусного демонстрування мистецьких надбань, у дорослішанні українського мистецтва та його споживача, у ставленні споживача до вітчизняного мистецтва. А ще – у прориві українських художників на впливові аукціони та затребуваності на світовій арт­арені.

Резюме: X ART­KYIV Contemporary вкотре показав, що задоволення від споживання естетських страв не в останню чергу залежить від сервірування. Поліфонічний і багатовекторний форум нікого не залишив голодним на емоції.

Автор: Ольга КЛЕЙМЕНОВА