передплата Українською | In English

№17, вересень 2015

Кремлівське ядерне шпигунство: реальна загроза чи блеф?

Розв'язана путінським режимом злочинна гібридна війна проти України позиціонується ним як частина глобального протистояння із Заходом, насамперед зі США та країнами НАТО. До того ж дедалі частіше цей режим, і так не обтяжений дотриманням міжнародних договорів і власних зобов'язань Росії, у своїй антизахідній риториці вдається до ядерного шантажу, лякаючи опонентів можливістю застосування ядерної зброї на свій розсуд. Що це: тонкий політичний розрахунок, реальна загроза чи блеф знахабнілих мафіозі? Проти кого насправді спрямований цей кремлівський ядерний шантаж?

Насамперед це США – традиційний «імовірний противник» і найпотужніша держава світу. У протистоянні РФ–США завжди домінували військовий чинник, підтримання балансу ракетно­ядерного й звичайного озброєння. Партнери завжди поводилися обережно, аби один одного не спровокувати. До 2011 року вони співпрацювали у галузі контро­лю над озброєннями, в енергетиці та космосі. Але з початком сирійської кризи та створення Сполученими Штатами європейської ПРО все це змінилося військовим протистоянням, особливо після втечі до Москви колишнього співробітника ЦРУ Сноудена та запровадження в 2014 році проти РФ санкцій за агресію в Україні й анексію Криму.

Після заяви господаря Кремля на початку 2014 року про готовність застосувати ядерну зброю в разі втручання Заходу через Крим тема російської ядерної загрози стала найобговорюванішою. І все це на тлі демонстративного брязкання РФ зброєю на східних кордонах НАТО, показових масштабних маневрів із запусками ракет, імітацією застосування тактичної ядерної зброї в Європі й польотами бомбардувальників, здатних нести ядерну зброю.

У Кремлі заговорили про геть авантюрну можливість застосування тактичної ядерної зброї в локальних конфліктах для «превентивного удару» з метою «деескалації конфлікту» (в 1970­х таку концепцію визнали в НАТО самовбивчою). Починаючи з 2009 року під час щорічних навчань серії «Захід» російські війська відпрацьовують дії для завдання ядерного удару по Польщі з використанням реальних засобів доставки – таких, як ракетні системи «Іскандер» і бомбардувальники Ту­22М.

Водночас із відкритим воєнним вторгненням на Донбас у серпні 2014 року Росія поспішила нагадати Заходу про свій ядерний статус, наголосивши, що з нею «краще не зв'язуватися». Показово, що, скориставшись щорічною зустріччю в Берліні ветеранів спецслужб РФ і НАТО, Кремль заявив про готовність застосувати тактичну ядерну зброю в разі прямого боєзіткнення військ двох сторін (наприклад, на Донбасі). А його головний медіарупор Кисельов пригрозив здатністю Росії «перетворити США на купу радіоактивного попелу».

У планах США розмістити в Європі елементи своєї системи ПРО після виходу в 2002 році з договору стосовно ПРО, відновити роботи за програмою «моментального глобального удару» й розширити НАТО на схід Москва угледіла спробу порушити баланс сил. У грудні 2014 року вона припинила дію програми Нанна–Лугара 1991 року зі збереження та скорочення ядерного арсеналу й вийшла зі щорічного саміту РФ–США з ядерної безпеки.

Загострення ракетно­ядерного протистояння між РФ і США розпочалося в 2012 році, коли Кремль вирішив домагатися статусу «рівноправного партнера» шляхом не співробітництва зі США та НАТО, а конфронтації з ними, сподіваючись у такий спосіб здобути «право» на сваволю як усередині самої РФ, так і на пострадянському просторі.

Військово­політична ситуація на тлі фінансової кризи Заходу здалася підходящою для такої зміни курсу. Відтоді почалася риторика в дусі взаємного залякування й погроз, значно посилилося протистояння й у галузі звичайних озброєнь. Експерти заговорили про обмін «обмеженими ядерними ударами» між РФ і її противниками, а до порядку денного НАТО знову було внесено питання ядерного стримування.

Тепер зупинімося на реальному балансі ядерних сил РФ і США. Незважаючи на паритет, сили стратегічного ядерного стримування надовго залишаться пріоритетами оборонних доктрин обох країн. При цьому кількісна та якісна перевага у звичайних озброєннях нині належить США й НАТО, а ядерним силам стримування в умовах сучасних локальних війн відведено другорядну роль.

На відміну від Заходу Росія після періоду цілковитого припинення в розвитку звичайних озброєнь основний акцент зробила на модернізації ядерних сил. 2000 року там почали розробку концепції «деескалаційних» превентивних ядерних ударів, маючи на меті виправдати загрозу або фактичні удари під час звичайного воєнного конфлікту для його завершення на російських умовах.

Головну загрозу для об'єктів на території США становлять російські міжконтинентальні балістичні ракети наземного та морського базування. А об'єкти в Європі досяжні для ракет середньої дальності й тактичної ядерної зброї.

Сьогодні тут зберігається баланс сил, і сторони виступають за його подальше збереження й контроль із застосуванням нинішніх ефективних верифікаційних механізмів. Ураховуються всі три групи ядерних боєголовок (на бойовому чергуванні, на складах і в черзі на утилізацію), усі види носіїв: МБР великого радіуса дії наземного (шахтного й мобільного) базування, МБР і крилаті ракети середнього радіуса дії морського й повітряного базування.

Станом на 1 березня 2015 року РФ мала 7500 ядерних боєголовок (у т. ч. 1582 на бойовому чергуванні, 4500 на складах і 1418 очікують на утилізацію), а США, відповідно, 7100 (1597, 4760 і 743).

При цьому в частині стратегічних шахтних пускових установок балістичних ракет за договірного ліміту в 700 співвідношення таке: РФ – 515, а США – 785 (частина з них підлягають утилізації).

У рамках Договору СНО­3 сторони до лютого 2018 року мають скоротити ядерні сили до ліміту по 1550 боєголовок. У 2013 році президент США Б. Обама запропонував піти далі й скоротити кількість боєголовок ще на третину (до 1000 для кожної сторони), але проти такої ініціативи виступили в самих США республіканці, а за кордоном… путінський Кремль, який визнав за краще не розставатися зі своєю «ядерною дубиною», дарма що більшість його ракет давно застаріла й підлягає списанню.

Очікується, що й після 2018 року диспропорція в ядерних силах на користь США, як і раніше, збережеться. У РФ залишаться до 500 пускових шахт стратегічних МБР, скорочення компенсують збільшенням кількості мобільних установок і боєголовок ракет­носіїв (нова МБР «Сармат» із 10–15 боєголовками), що залишилися. Щодо засобів доставки, то США матимуть 794 МБР і КР наземного, повітряного й морського базування, а РФ – 528.

У разі кризи Договору ОСО­3 США здатні встановити на свої МБР до 1000 боєголовок, що зберігаються на складах, тоді як у РФ за паритету боєголовок просто не буде достатньої кількості ракет­носіїв. Більше того, в умовах запровадження санкцій і без участі ВПК України, яка припинила військово­технічну співпрацю з агресором, Росія ані фінансово, ані технічно зрівнятися зі США вже не в змозі. До того ж Сполучені Штати теж планують модернізацію своїх ядерних сил (новий атомний підводний ракетоносець, новий стратегічний бомбардувальник і нові крилаті ракети, нові МБР морського базування) та, як і раніше, зберігатимуть усі свої переваги.

Тож войовничі заяви Кремля й погрози «деескалаційного» ядерного удару по країнах НАТО та США вочевидь лежать не в площині стратегічних ядерних озброєнь, де обидві сторони дотримуються чітких правил поведінки й взаємних перевірок. Будь­які сюрпризи тут неможливі, що підтверджує заява командувача РВСП РФ генерал­полковника С. Каракаєва в 2014 році про те, що в період анексії Криму рівень боєздатності РВСП не підвищувався (!), а блоки наведення МБР мали «нульові польотні завдання» згідно з договором зі США від 1994 року. Він також повідомив про відсутність планів розміщувати в Криму стратегічну ядерну зброю.

Однією з американських розробок, що викликають занепокоєння Кремля, є проект Prompt Global Strike («моментальний глобальний удар»), задуманий для можливості завдання з території США або з мобільних платформ морського, повітряного чи космічного базування протягом 1 години (!) високоточного неядерного удару по критично важливих цілях у будь­якій точці світу. У разі успіху проект PGS міг би частково замінити стратегічні ядерні сили стримування й узяти на себе ураження до 30% цілей.

І хоча роботи ведуться доволі повільно, а випробування потенційних ракет­носіїв у 2011 році виявилися невдалими, Москва зараховує проект PGS до найбільших загроз своїй національній безпеці й активно шукає шляхи протидії. Там заявили про розробку власних засобів перехоплення ракет, а віце­прем'єр РФ Д. Рогозін у інтерв'ю від 11 грудня 2013 року заявив, що на атаку високоточною американською зброєю у звичайному спорядженні Росія відповість ядерним ударом (!).

Утім, занепокоєність Кремля розробками США за проектом PGS скоріше показна, адже американці досі фактично не створили нічого й немає впевненості, що створять невдовзі. Отже, кремлівські погрози відповісти ядерним ударом на віртуальну погрозу в контексті американської високоточної стратегічної зброї, якої поки що не існує, також можна вважати блефом і елементом ядерного шантажу. В усякому разі, попри кількісний паритет, США мають істотну перевагу над РФ у можливості завдання масштабного стратегічного ядерного удару, й у Москві про це знають.

Окремого розгляду заслуговують ракети середньої та малої дальності дії (РСМД). Договір 1989 року між СРСР і США про заборону балістичних і крилатих ракет (КР) малої та середньої дальності наземного й морського базування не привів до паритету сторін. СРСР знищив ракети цих класів загалом, а США лише вивезли їх із Європи за океан без зобов'язань знищення. Вони також зберегли велику кількість КР повітряного й морського базування, які не підпали під дію названого договору.

Незважаючи на прагнення змінити співвідношення сил тут на свою користь, доказів порушення Росією умов чинного договору немає й Москва не піде на прямий обман США або вихід з договору про ліквідацію РСМД. До того ж обидві сторони в разі конфлікту мають намір уникати його ескалації й гарантованого взаємного знищення. Отже, відомі погрози Кремля й тут можна вважати блефом.

Але залишається ще тактична ядерна зброя. Її особливістю є відсутність даних як щодо боєголовок, так і стосовно засобів доставки. Вона ніколи не контролювалася й не обмежувалася договорами з обмеження ядерних озброєнь. Критеріїв поділу їх за потужністю, точністю тощо поки що теж немає.

Нині РФ розробляє концепцію застосування ядерної зброї вже «на порозі оборонної війни». З початком війни проти України Москва заявила про готовність застосувати ядерну зброю в рамках стратегії випереджального удару проти Заходу й про власне «право» на розміщення тактичної ядерної зброї в Калінінградській області та Криму (пізніше, вочевидь злякавшись украй негативної реакції, вона від цього відступилася), що різко підвищило рівень загрози ядерного конфлікту між РФ і США/НАТО. Тому Сполучені Штати намагаються уникнути втягування в ядерне протистояння внаслідок ескалації Росією конфлікту в Україні або в одній із країн–членів НАТО.

Сьогодні у США є 760 тактичних ядерних зарядів (із них 260 у Європі). У Росії – від 1000 до 6000 (усі на території РФ).

Судячи з усього, кремлівська «команда» у контексті своєї агресії в Україні шантажує світ застосуванням саме тактичної ядерної зброї, не маючи для цього жодних приводів. Точніше, привід один: можливе застосування Заходом в Україні звичайних озброєнь або їх передача Україні. Але проти кого Москва збирається застосувати таку зброю, залишається тільки здогадуватися. Проти Німеччини – головного торговельного партнера Росії в ЄС? Чи проти Франції та Великої Британії з їхньою ядерною зброєю? Навіть Стратегія національної безпеки РФ 2014 року передбачає застосування тактичної ядерної зброї лише в критичній для країни ситуації, маючи на увазі загрозу її існуванню. Однак прямого воєнного конфлікту РФ і США/НАТО немає, а тактичні боє­заряди призначені для ураження військових цілей, командних пунктів, аеродромів НАТО в Європі й тилів військ, що наступають. Тож про реальність такої загрози говорити складно. Проте нинішня ескалація напруженості, ймовірно, призведе до жорсткішої позиції США.

Розміщення елементів ПРО США в Європі також розглядають у Москві як серйозний виклик своїм стратегічним ядерним силам. Хоча останнє фактично не відповідає істині бодай тому, що основні траси польоту російських МБР у бік США пролягають набагато північніше, над Атлантикою й Арктикою. У Москві це знають, але продовжують неабияк «обурюватися», шантажуючи можливим ядерним ударом країни, які погодилися на розміщення елементів ПРО (Польща й Данія).

Загроза ядерного удару по НАТО з боку РФ являє собою геть не пов'язаний з реальними або уявними претензіями чи суперечностями із Заходом напрям вимог (з позицій ядерного шантажу) «права» на безкарні дії в Україні, Грузії та Молдові. Це також залякування Фінляндії й Швеції, що заговорили про вступ до НАТО. Кремль грає на випередження за відсутності фактичних причин для занепокоєності з боку Заходу.

Тим часом фактично для ескалації ядерного протистояння немає жодних реальних військових або політичних підстав з обох сторін, а причини кризи лежать у тоншій площині психології та ідеології. До того ж ідеологія свідомо відсунута на другий план, адже до «другого пришестя Путіна» в 2012 році державної ідеології в Росії не існувало взагалі. Вона почала набирати сили лише з поверненням його «на престол», доповнюючись концепцією «русского мира» з його печерними уявленнями про зовнішній світ. Насправді занепокоєність РФ спричинена загалом надуманими загрозами на кшталт того, що США нібито хочуть повалення нинішнього режиму в Кремлі, планують воєнну агресію проти РФ тощо. Невже в боротьбі з міфами треба застосовувати ядерну зброю?

Коріння проблеми – в неповноцінній психології російської правлячої еліти, котра сприймає ядерну зброю як символ великодержавності й власної безкарності. Звідси і її постійні нагадування про ядерний статус РФ, особливо у зв'язку із занепокоєністю через події в Україні. Вочевидь, керманичеві та його злодійкуватій «команді» набридло чекати, коли ж на Заході їх почнуть «належно поважати». Дивуватися не доводиться, шпана сповідує принцип: «бояться – отже, поважають». А тут ні того, ні того. Не поважають, бо істинне аморальне обличчя кремлівських керманичів виявляється у тому, що вони не несуть жодної відповідальності ані перед власним народом, ані перед усією планетою. Переконані у своїй безкарності, вони сподіваються, що «випади» зійдуть їм з рук, а від відповідальності за Крим, Донбас і навіть за збитий малайзійський «Боїнг» сховаються за ядерним статусом РФ.

Ядерну риторику РФ із елементами шантажу в контексті російсько­української війни слід розуміти як явище тимчасове і як блеф кремлівського режиму, що побоюється можливої участі військ НАТО на боці України. Усе пояснюється банальною військовою відсталістю Росії в частині звичайних озброєнь і побоюванням реального втручання Заходу у війну в Україні. А ще страхом від усвідомлення переваги НАТО у звичайних озброєннях, особливо в найсучасніших ударних та інформаційно­керованих системах.

Цю обставину пояснив російський військовий експерт М. Ходарьонок, котрий вказав на брак у ЗС РФ сучасного озброєння для протистояння з НАТО: «За жодних обставин не можна допустити втягування в конфлікт на південному сході Збройних сил Російської Федерації. Наша країна, армія та флот ще не готові до масштабного збройного протиборства із застосуванням лише звичайних засобів ураження». Далі експерт рекомендує: «Треба форсованими темпами зміцнювати обороноздатність країни, створювати Збройні сили Росії, що відповідають найвищим стандартам ведення сучасної війни». Ось так.

Кремль дивиться на війну в Україні крізь призму свого ущербного сприйняття зовнішнього світу, як на наслідок власної конфронтації зі США/НАТО після невдалої спроби інтеграції РФ до євроатлантичної системи безпеки. Така модель світогляду взагалі не сприймає народ України як свідомий суб'єкт політичного процесу, а отже, й вказує на неможливість у принципі забезпечити національну безпеку України в рамках позаблокового статусу.

Тож головними об'єктами кремлівського ядерного шантажу є США та НАТО. А щодо України, то ймовірність застосування проти неї тактичної ядерної зброї видається сумнівною – як через ризик для самого агресора, так і через відсутність потреби завдяки реальній перевазі ЗС РФ над ЗСУ у звичайних озброєннях. Це підтверджується, наприклад, відомим обстрілом Краматорська російськими РСЗВ великої дальності.

Лякаючи НАТО тактичною ядерною зброєю, Кремль, з одного боку, намагається блокувати надання Україні сучасних засобів ведення війни, до того ж не так летальних, як нелетальних (засобів керування вогнем, закритого зв'язку, ведення логістики й тактичної розвідки), що забезпечують ЗСУ якісну перевагу на полі бою. А з другого боку – виграти час для створення власних зразків звичайних високоточних озброєнь, що не підпадають під чинні міжнародні обмеження. Таке завдання кремлівський диктатор поставив перед російським ВПК особисто. Тепер зрозуміло, чому він так квапився показати на параді 9 травня побільше новинок своєї бойової техніки (до речі, часто ще не боєготових). І це теж елемент шантажу.

Утім, ядерна риторика Кремля працює й проти нього, об'єктивно сприяючи зростанню військових бюджетів у США та НАТО, посиленню військової присутності й досягненню ще більшої переваги альянсу над РФ.

В умовах посилення ядерної конфронтації РФ із Заходом нашій країні слід реагувати на нові виклики й загрози та вживати заходів безпеки. Особливо, якщо конфронтація затягнеться надовго.

Так, на думку експертів Благодійного фонду МЗС (Майдан закордонних справ), Україна має право скористатися провокаційними погрозами Кремля й вийти з Договору стосовно РСМД, щоб створити в недалекій перспективі власну стратегічну зброю стримування – високоточні балістичні й крилаті ракети середнього радіуса зі звичайними боєголовками, у межах досяжності яких будуть об'єкти в глибині території РФ, включаючи Москву. Це недешево, але в умовах, що склалися, цілком виправдано й не потребує відновлення ядерного статусу. Або ж приєднатися до процесу створення європейської ПРО з розміщенням її елементів на нашій національній території.

Примітно, що США реагують на ядерний шантаж Кремля і його програми модернізації ядерних сил спокійно, розуміючи, що в умовах санкцій і технічної відсталості РФ так чи інакше не матиме змоги змінити ситуацію на свою користь. Через значну технологічну й ресурсну перевагу Заходу тривалу конфронтацію з ним Росія не витримає й у підсумку обов'язково програє.

Автор: Влад КОСТРОВ

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Журнал Віче

Віче №15/2016 №15
серпень 2016
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Рахункова палата позитивно оцінила роботу корпоративного блоку Фонду держмайна 17 листопада

Тупнула ніжкою Вікторія Сюмар: Не кажіть про „Віче”, бо буде скандал. Ср, 28 грудня 2016

Усіх застерігає Вікторія Сюмар Ср, 28 грудня 2016

Шлях до нації: словенська модель постсоціалістичного суспільного розвитку Ср, 28 грудня 2016

Привітання Голови Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування Сергія Власенка та членів Комітету з Днем місцевого самоврядування Вт, 13 грудня 2016

ВИЇЗНИЙ СЕМІНАР-ТРЕНІНГ «ІНТЕРНЕТНІ ЗМІ: специфіка, контент, просування. Чт, 08 грудня 2016

Ігор ШЕМОЧЕК: «Я дістав гранату й розігнув один вусик. Я тримав її на той випадок, якщо зустріну не тих...» Пн, 14 листопада 2016

Пр деякі попередні оцінки діяльності Адміністрації Президента США Д.Трампа Пн, 14 листопада 2016

Луганське обласне телебачення веде репортаж з Сєверодонецька… Наталя Дніпренко та Андрій Куликов під егідою Укртелерадіопресінституту провели лекції та майстер-класи для місцевих журналістів Пт, 04 листопада 2016

М18 – це активна молодь Вт, 01 листопада 2016