№2, січень 2007

Із запровадженням накопичувальної системи доведеться зачекати

Питання пенсійного забезпечення стосується багатьох, якщо не кожного, тому й увага до нього як суспільства, так і політиків – дуже велика. За статистикою, в Україні 26,8% населення – пенсіонери, тобто майже кожен третій. 75,9% пенсіонерів отримують пенсію, котра не перевищує 700 грн., а 3,1% – таку, котра не перевищує мінімального розміру – 350 грн. Це дані початку 2006 року.

Час подумати про пенсію

Пенсійна реформа в Україні практично розпочалася ще 2003 року, коли Верховна Рада прийняла два базові закони «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та «Про недержавне пенсійне забезпечення». Ними передбачено запровадження нової трирівневої пенсійної системи: солідарної (перший рівень), обов'язкової накопичувальної (другий рівень) і недержавного пенсійного забезпечення (третій рівень). Насправді, солідарна пенсійна система (перший рівень) діє з 1 січня 2004 року, тобто вже майже три роки. Недержавне пенсійне забезпечення також уже запроваджено, а обов'язкова накопичувальна система ще тільки в стані законодавчого розвитку.

У чому особливості нової солідарної системи?

* За нормами нового законодавства пенсії перераховано понад 13 млн. осіб.

Якщо до запровадження реформи вищі від прожиткового мінімуму пенсії для осіб, котрі втратили працездатність, отримували 232 тис. осіб, то на сьогодні ця цифра зросла в 42 рази та дорівнює 10 млн. осіб або 96 відсотків від загальної кількості пенсіонерів. Також середній розмір пенсії початку 2003 року (136,55 грн.) збільшився втричі на початок 2006-го (406,82 грн.).

* Запроваджено пенсійне страхування – встановлення диференційованих пенсій залежно від участі особи в формуванні Пенсійного фонду (сплати страхових внесків) упродовж усього життя. Замість трудового стажу для призначення й розрахунку пенсії враховується лише той період трудового стажу, за який сплачено страхові внески до Пенсійного фонду (страховий стаж).

* У новій пенсійній системі розмір пенсії за віком в основному залежить від страхового стажу та заробітної плати, з якої сплачувалися страхові внески до Пенсійного фонду України.

* В основу розрахунку пенсії тепер покладено дані персоніфікованого обліку як про стаж, так і про заробітну плату. Це унеможливлює фальсифікацію документів, що підтверджують стаж і зарплату для призначення пенсії. Такі дані містяться в інформаційній системі Пенсійного фонду України.

* Запроваджено нову формулу обчислення пенсій. Відповідно до неї розширюється період врахування заробітку під час призначення пенсії та враховується розмір середньої заробітної плати по країні за попередній рік.

* Законодавчо передбачено індексацію пенсій. Із запровадженням нового пенсійного закону вперше визначено: за умови зростання середньої заробітної плати в Україні порівняно з попереднім роком, щороку з 1 березня пенсію підвищують на коефіцієнт, який відповідає не менш як 20 відсоткам темпів зростання порівняно з попереднім роком. Так, підвищення пенсій з 01.03.2005 року становило 5,5%, а з 01.03.2006 року – 7,34%, що відповідає 20% темпів зростання середньої заробітної плати в Україні за відповідний рік.

 

В Україні пенсійний вік є найнижчим порівняно з постсоціалістичними країнами: Естонія – 63 роки, як для жінок, так і для чоловіків, Казахстан, Киргизстан – 58 років для жінок і 63 роки для чоловіків, Молдова – 57 років для жінок і 62 – для чоловіків, Болгарія – 60 років для жінок і 63 – для чоловіків.

Мірило – страховий стаж

Мінімальний розмір пенсії за віком для чоловіків із 25-річним і для жінок із 20-річним страховим стажем встановлюється на рівні прожиткового мінімуму. У разі збільшення прожиткового мінімуму автоматично збільшується пенсія. Але ця норма має подвійне значення. З одного боку – це покращення матеріального становища сьогоднішніх пенсіонерів, а з іншого, це не узгоджується з реальним зростанням заробітної плати, відповідно – страховими внесками та реальними фінансовими можливостями Пенсійного фонду. У результаті виникає дефіцит і послаблюються страхові принципи. 2006 року 85,3% пенсіонерів одержували пенсію вище прожиткового мінімуму, а 814 тисячам громадян, за повідомленням Міністра праці та соціальної політики Михайла Папієва, за січень-вересень 2006 року нараховано заробітну плату меншу за мінімальну, а 2 мільйони 800 тисяч працівників отримали зарплату нижчу за прожитковий мінімум. Отож, чи забезпечать внески з такої заробітної плати виплату пенсій на належному рівні?

Звісно, ситуація в оновленій пенсійній системі неоднозначна й це пояснюється низкою причин. Під час ухвалення та запровадження пенсійної реформи ані виконавчій гілці влади, ані законодавчій багато чого не вдалося зробити. Поза сумнівом, на таку ситуацію не могли не вплинути й політичні умови в країні. 2004 року на пенсіонерів, як на дисциплінованих виборців, робили свої ставки політичні сили, приймаючи рішення про економічно необґрунтоване підвищення пенсій і порушуючи тим самим основні принципи пенсійного страхування.

Безперечно, історичні події в нашій державі впродовж останніх двох років загальмували процес реального законотворення. А без нього ніяк не обійтися в продовженні пенсійної реформи, створенні передумов для запровадження накопичувальної системи та розвитку недержавного пенсійного забезпечення. Реформа – довгий і складний процес. Необхідно виважувати кожен крок, аби не піти неправильним шляхом, постійно пам'ятаючи при цьому: від наших дій залежить майбутнє людей, котрі, пройшовши важкий трудовий шлях, потребуватимуть спокійної й затишної старості. Саме на таких переконаннях і грунтується наша робота з розбудови пенсійної системи.

Мабуть, саме тому, плануючи запровадження обов'язкової накопичувальної системи, законодавці не встановлювали в базовому законі його терміну й конкретного розміру додаткових страхових внесків, а передбачили певні умови, тільки виконавши які, можна рухатися вперед. Пункт 9 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлює вимоги до соціально-економічних умов для запровадження обов'язкової накопичувальної системи, а також до застрахованих осіб – її учасників. Зокрема, передбачено: встановлення розміру страхового внеску до обов'язкової накопичувальної системи можливо за умови, що ВВП протягом двох останніх років зростав не менш як на два відсотки порівняно з попереднім роком і одночасно підвищувалася заробітна плата застрахованій особі, аби вона могла сплачувати додаткові внески для формування Накопичувального фонду.

Хіба ми можемо нині говорити про стабільне зростання ВВП? А про підвищення заробітної плати? Нам ніяк не вдається вийти на визначення її мінімального розміру, який відповідав би міжнародним стандартам. Адже саме згідно з ними мають враховуватися і потреби працівника та його родини, і економічні чинники – економічний розвиток, рівень продуктивності праці, забезпечення й підтримка високого рівня зайнятості. Фахівці пояснюють, що темпи зростання заробітної плати мають бути адекватні темпам розвитку економіки за останні роки та прогнозу на наступні роки.

Іще одна вимога – збалансованість бюджету Пенсійного фонду відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Передбачається, бюджет Пенсійного фонду вже поточного року буде бездефіцитним.

Єдине, що нам вдалося зробити, це забезпечити виплати в солідарній системі пенсій, не менші від прожиткового мінімуму, хоча сьогодні ще понад 230 тисяч осіб одержують пенсію нижчу за мінімальну.

Також необхідно цілком запровадити персоніфікований облік і систему автоматизованого звітування про стан накопичувальних рахунків кожної застрахованої особи; програмно-технічний комплекс для збирання страхових внесків, сумісний із системою електронних переказів банків; розробити та прийняти всю законодавчу базу, необхідну для функціонування накопичувальної системи; напрацювати досвід системи недержавного пенсійного забезпечення. Боюся, це не вичерпний перелік того, що необхідно зробити для переходу на наступний етап, аби запрацював другий рівень загальнообов'язкової системи державного пенсійного страхування. Окрім того, надзвичайно важливою умовою є спроможність фінансового ринку до залучення пенсійних активів Накопичувального пенсійного фонду.

Базовий закон встановив такі вимоги до застрахованих осіб щодо пенсійного віку: страхові внески сплачуватимуть застраховані особи, котрим на день запровадження накопичувальної системи не виповниться 40 років (для чоловіків) і 35 – для жінок, також чоловікам віком від 40 до 50 і жінкам від 35 до 45 років надано можливість узяти участь у цій системі на добровільних засадах.

Справді, ще в липні 2004 року Кабінет Міністрів України своїм розпорядженням №479-р затвердив план заходів зі створення накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування на 2004–2007 роки. Ним передбачалося поступово, до 2007-го, створити необхідні умови для запровадження накопичувальної системи. Слід було розробити проекти нормативно-правових актів із запровадження податкового режиму, який сприятиме створенню накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, пенсійного забезпечення окремих категорій через професійні й корпоративні пенсійні фонди, та здійсненню роботодавцями обов'язкових відрахувань до цих фондів; установлення порядку формування та обчислення інвестиційного доходу Накопичувального фонду; створення інформаційно-технічної бази й інших інституціональних компонентів для функціонування накопичувальної системи; проведення наукових досліджень оцінювання впливу функціонування накопичувальної системи на розвиток економіки; розроблення рекомендацій із забезпечення економічних та інституціональних передумов для створення накопичувальної системи.

На жаль, багато часу втрачено, і за останні півтора року жодного документу, присвяченого запровадженню обов'язкової накопичувальної пенсійної системи, не ухвалено. Тому нині фахівці кажуть (і це закладено в Стратегії розвитку пенсійної системи): імовірно 2009 рік може стати роком запровадження другого рівня пенсійної системи. Це ще раз засвідчує значну складність запровадження обов'язкової накопичувальної пенсійної системи як з соціального, так і з економічного боку.

Недавно розроблено проект закону України «Про запровадження накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та внесення змін до деяких законодавчих актів України». Відповідно до нього з 1 січня 2009 року особи, котрим на день запровадження перерахування страхових внесків не виповнилося 40 років, перераховуватимуть до Накопичувального фонду страхові внески в розмірі 2 відсотків з подальшим щорічним підвищенням на 1 відсоток, поки щорічні відрахування не становитимуть 7 відсотків (тобто після 7% вони не зростатимуть). Згаданий законопроект має лягти в основу створення накопичувальної пенсійної системи. Ним також визначено час її запровадження.

Багато ще недоліків є й у солідарній системі, а це заважає рухатися в напрямку створення наступного, накопичувального, рівня системи.

На сучасну солідарну пенсійну систему надзвичайно сильно впливають демографічні процеси. Із запровадженням нових засад формування страхової пенсійної системи, пенсійний вік в Україні залишився незмінним. Позаяк частка людей старшого віку рік у рік збільшується, це негативно позначається на співвідношенні працездатного населення до пенсіонерів. Сьогодні дедалі частіше можна почути думку фахівців про те, що згодом один працюючий утримуватиме одного пенсіонера.

Демографічна ситуація в Україні є непростою, ба навіть загрозливою. За статистичними даними 2005 року кількість зайнятого економічно активного населення обчислювалася цифрою в 20680,0 тис. осіб, що дорівнювало 43,8% усього населення України. У майбутньому, коли наші діти стануть пенсіонерами, їх не буде кому утримувати. І сьогоднішня молодь повинна про це знати, аби починати вже сьогодні самостійно нагромаджувати кошти собі на старість. Згідно з прогнозами демографів 2055 року частка осіб пенсійного віку зросте до 42%.

Питання стосовно призначення спеціальних пенсій і пенсій на пільгових умовах також можна сприймати по-різному. З одного боку, наявність пільгових категорій населення, котрі мають право на пенсію в більш ранньому віці та в вищих розмірах, роблять пенсійну систему несправедливою до більшості громадян. Адже одні (більшість) отримують пенсію за нормами пенсійного страхування, а інші – за спеціальним законодавством, що дозволяє мати пенсію в розмірі значно вищому й у віці значно меншому. А розмір страхових внесків, сплачуваних ними, не забезпечує формування адекватних пенсій, які вони одержуватимуть. Цікава динаміка простежується в статистичних даних з призначення пенсій особам, котрим надано право дострокового виходу на пенсію за віком:

Ще на початку дев'яностих, коли почали обговорюватися нові засади пенсійного забезпечення, планувалося перекласти відповідальність за тяжкі, складні й небезпечні умови праці на роботодавців. Саме вони мали потурбуватися про своїх працівників і створити належні умови праці, або ж, у разі неможливості, забезпечити достойне пенсійне забезпечення в більш ранньому віці та вищих розмірах.

Статистика свідчить: попри сьогоднішні передові технології, високоорганізовану працю, постійну, хоча, можливо й недостатньо активну діяльність органів охорони праці, кількість пенсіонерів пільгових категорій невпинно зростає.

Якби всі види пенсій, незалежно від займаних посад і умов роботи, призначалися, як і передбачено базовим пенсійним законом, із дотриманням вимог міжнародних стандартів, то ми швидше прийшли б до встановлення таких механізмів призначення пенсій, які відповідали б вкладу кожної конкретної застрахованої особи. У результаті було б збережено співвідношення мінімальної і максимальної пенсії, встановлене міжнародними стандартами. Нагадаю, не так уже й багато років минуло відтоді, коли за раніше чинним пенсійним законом 50 відсотків пенсіонерів одержували пенсію в максимальному розмірі, що відповідав 150 грн. І різниця між максимальним розміром пенсії (150 грн.) та середнім (134 грн.) була 16 гривень або 12 відсотків.

Сьогодні співвідношення мінімальної пенсії до максимальної дорівнює 1:50. За вимогами ж конвенції МОП таке співвідношення повинно мати такий вигляд – 1:10. Правда, деякі зрушення минулого року сталися. Парламент вніс зміни до законодавства й тепер існує обмеження максимального розміру пенсії – не більше 12 мінімальних пенсій (нині це 4392 грн.), що сприяло забезпеченню певної диференціації в розмірах пенсій. Хоч я вважаю: необхідно робити навпаки – збільшувати розмір мінімальної пенсії, а не обмежувати максимальний.

Конверти–грабіжники

Викликає чимале занепокоєння той факт, що роботодавці платять заробітну плату в «конвертах», грабуючи при цьому майбутні пенсії своїх працівників. Адже до страхового стажу та заробітної плати працівника зараховуватиметься лише та заробітна плата, з якої нараховано страхові внески. Багато роботодавців, намагаючись мінімізувати податки та страхові внески, нараховують їх з мінімальної заробітної плати. А співвідношення її до прожиткового мінімуму працездатної особи торік становило 73%. Окремі роботодавці дозволяють собі взагалі не сплачувати страхові внески до Пенсійного фонду. Така несплата 2005 року призвела до того, що ПФУ недоотримав близько 1,5 млрд. грн. Ось ще один приклад формування дефіциту коштів Пенсійного фонду України.

Бездефіцитність ПФУ – нагальне питання. Воно потребує як часу, так і змін не лише в економічній площині, а й у свідомості громадян і роботодавців – платників пенсійних внесків.

Варіант стосовно зменшення виплати пенсій працюючим пенсіонерам (таку пропозицію містив перший варіант проект бюджету на 2007 рік) скоріше за все й виник як результат пошуків шляхів зменшення навантаження на Пенсійний фонд. Але після відповідних дискусій у парламентських комітетах та фракціях, доопрацювання як народними депутатами, так і фахівцями відповідних міністерств і відомств, в останній версії статтю, що передбачала обмеження виплати пенсій працюючим пенсіонерам, вилучено.

Звісно, це не вирішує питання пенсійного забезпечення ані сьогоднішніх, ані завтрашніх пенсіонерів. Ми всі розуміємо нагальну необхідність створення такої пенсійної системи, за якої саме розмір пенсії забезпечував би людям пенсійного віку спокійну безбідну старість, а не спонукав їх до роботи заради отримання додаткових коштів на прожиття.

Саме тому в грудні 2005-го було ухвалено Стратегію розвитку пенсійної системи. Це скоріше декларативний документ. Його мета – визначення планів подальшого вдосконалення солідарної пенсійної системи, запровадження обов'язкової накопичувальної та подальший розвиток додаткового недержавного пенсійного забезпечення. Ще в липні 2004 року було затверджено план заходів, про які йшлося вище. На їх виконання у вересні 2005-го прийнято постанову Кабінету Міністрів України про проведення експерименту зі створення автоматизованої системи Накопичувального фонду загальнообов'язкового державного пенсійного страхування в двох районах Львівської області.

У рамках цього експерименту передбачалися створення й дослідна експлуатація інтегрованої системи адміністрування процесів оперативного обліку та контролю над сплатою страхових внесків, системи автономного доступу застрахованих осіб до електронної інформації про стан їхніх персональних пенсійних накопичувальних рахунків; розробка системи інформаційної взаємодії адміністратора Накопичувального фонду з іншими інституціональними суб'єктами накопичувальної системи; розробка й дослідне запровадження уніфікованої щомісячної звітності страхувальників.

Експеримент тривав до жовтня 2006 року. Нині фахівці аналізують і узагальнюють результати. Висновки можуть стати основою для подальших дій на шляху пенсійної реформи, вони мають показати слабкі місця й аспекти, які необхідно доопрацьовувати чи розвивати. Адже, за задумками законодавців, під час запровадження другого рівня обов'язкової пенсійної системи певна категорія (а це приблизно 10 млн.) працюючого населення додатково щомісячно сплачуватиме встановлений відсоток заробітної плати до Накопичувального фонду. З одного боку, для того, аби люди погодилися це робити, вони мають бути впевнені в необхідності таких змін і ефективності їхнього впливу на своє майбутнє забезпечення.

З другого боку, це величезний грошовий потік, яким необхідно професійно управляти з метою його збереження та примноження. Адже ці кошти будуть власністю кожного платника такого внеску й кожен платник буде зацікавлений у примноженні своїх нагромаджень і вимагатиме гарантій їх збереження.

Останнє, на чому хочу зупинитись, – це третій рівень пенсійного страхування. Тобто добровільне пенсійне забезпечення, яке також уже запроваджено та здійснюється через недержавні пенсійні фонди (НПФ), страхові організації, банківські установи. За рік практичної роботи третього рівня понад 121 тис. громадян уже долучилися до нього. Загальна сума активів, сформованих пенсійними фондами, на 01.07.06 становила 94 689,1 тис. грн. Уже створено 75 недержавних пенсійних фондів. Процес триває, зацікавленість і роботодавців, і працівників зростає.

Щодо недержавного пенсійного фонду для працівників бюджетної сфери (а не для ПФУ) можна сказати: ідея ця не нова. Базовий закон передбачає створення професійної пенсійної системи, яка є однією з ключових складових пенсійної реформи. Але це питання потребує глибшого вивчення, в тому числі й у нашому Комітеті. Процедура створення такого фонду, участі в ньому такої великої кількості працівників бюджетної сфери, процедура відрахування внесків, їх адміністрування, збереження та примноження ще не зовсім зрозуміла (чи не зрозуміла взагалі). Недавно внесено на розгляд Верховної Ради України законопроект «Про обов'язкову професійну пенсійну систему». У ньому закладаються основи здійснення додаткового пенсійного забезпечення окремих категорій працівників, котрі мають право виходу на пенсію на пільгових умовах. Можливо, він і стане основою подальшої роботи з цих питань. Нині цей законопроект вивчається й обговорюється фахівцями всіх зацікавлених міністерств і відомств.

У жовтні минулого року проведено засідання Координаційного центру з питань здійснення пенсійної реформи. До його складу входять висококваліфіковані спеціалісти всіх зацікавлених міністерств і відомств. На засіданні прийнято рішення з подальшого доопрацювання проекту закону про запровадження другого рівня, продовження опрацювання сучасних підходів до встановлення пенсійного віку в Україні. Основне завдання роботи Координаційного центру з питань здійснення пенсійної реформи – ухвалювати рішення з питань, пов'язаних із подальшим реформуванням пенсійної системи, аналізувати сьогоднішній стан справ, виконувати розрахунки і вивчати можливий вплив майбутніх нововведень, готувати пропозиції стосовно змін до законодавства та брати участь у розробці нових законів. Нехай подають усі свої напрацювання на розгляд до комітетів Верховної Ради. Ми їх уважно вивчатимемо, аналізуватимемо їхні обгрунтування, радитимемося з експертами, безпосередніми виконавцями, і прийматимемо рішення. Адже від того, наскільки виважено та професійно ми це робитимемо, залежатиме успіх подальших реформ.

Автор: Уляна МОСТІПАН

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Прем’єр Бельгії: Деякі євродепутати поширювали роспропаганду за гроші Сьогодні, 29 березня

1 млн снарядів навесні, новий пакет зброї з Німеччини, переговори з урядом Польщі: новини дня Сьогодні, 29 березня

Прем’єр: Україна домовилася з ЄС про пріоритетний скринінг законодавства у сфері агрополітики Сьогодні, 29 березня

Рада Україна-НАТО зібралась у Брюсселі через останні удари РФ по інфраструктурі Сьогодні, 29 березня

Зеленський розповів про розмову зі спікером Палати представників США Джонсоном Сьогодні, 29 березня

Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України Вчора, 28 березня

Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави Вчора, 28 березня

Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд Вчора, 28 березня

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Вчора, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Вчора, 28 березня