передплата Українською | In English

№16, серпень 2015

Концепція конституціоналізму Б. Кістяківського в контексті модернізації сучасної конституційно-правової системи в Україні

Аналізується концепція конституціоналізму Богдана Кістяківського, уродженця Києва, представника суспільствознавчої еліти початку ХХ століття, провідного теоретика і методолога права, якого вирізняли цілеспрямований європеїзм та водночас відданість українському корінню. Досліджуючи механізм перетворення різних суспільних форм, Б. Кістяківський зауважував на взаємодії в конституційному процесі емпіричних та нормативних цінностей. Заклав теоретичне підґрунтя для трактування конституційного процесу як одного з різновидів процесу політичного. Автор доходить висновку, що основні складові концепції конституціоналізму Б. Кістяківського є важливим теоретичним підґрунтям модернізації конституційно-правової системи в Україні.
Ключові слова: конституціоналізм, конституційно-правова держава, верховенство закону, автократична влада, демократичний устрій.

В одному з вітчизняних енциклопедичних видань, покликаних створити всебічне та ґрунтовне уявлення про історичні традиції, стан сучасної політичної науки, її категоріальний апарат, про загальноприйняті та альтернативні теорії і підходи, зазначено, що Кістяківський Богдан Олександрович (16.11.1868, Київ – 29.04.1920, Єкатеринбург) – юрист, філософ та історик, теоретик і методолог права [9, c. 331]. У 1888–1892 роках навчався на історико­філологічних факультетах Київського та Харківського університетів і юридичному факультеті Дерптського університету. Його соціально­політичні погляди формувалися під впливом ідей М. Драгоманова, І. Франка, М. Павлика. Наполегливо займаючись самоосвітою, з 1895 року навчався на філософському факультеті Берлінського університету, у Страсбурзькому і Гейдельберзькому університетах, слухав лекції в Парижі. 1898­го захистив дисертацію «Суспільство та індивідуальність. Методологічні дослідження» й дістав науковий ступінь доктора філософії. Навчаючись у Німеччині, познайомився з лідерами легальних марксистів, П. Струве та іншими політемігрантами, співпрацював з їхніми періодичними виданнями. Згодом філософські та політичні погляди Б. Кістяківського еволюціонували від марксизму до неокантіанства, гносеологічні принципи якого будуть покладені в основу його майбутніх наукових досліджень у царині філософії права. Зазначмо, що після захисту дисертації вчений повернувся до Російської імперії, маючи намір викладати право у вищих навчальних закладах держави. У квітні 1909 року його призначили на кафед­ру державного права Московського університету. У контексті окресленої наукової проблеми слід звернути увагу на те, що Б. Кістяківський знач­ну увагу приділяв популяризації політичної освіти, уважаючи за необхідне ознайомити населення Російської імперії з його правами та громадянськими обов’язками, принципами конституціоналізму [9, c. 331].

Сучасні вітчизняні й зарубіжні дослідники небезпідставно зараховують Богдана Олександровича до найпотужніших у науковому та інтелектуальному сенсі вчених та політичних мислителів. Один із основоположників теорії правової держави, автор низки фундаментальних праць з соціології та філософії права, він доклав знач­них творчих і організаційних зусиль для піднесення авторитету вітчизняної юридичної науки. На думку професора Гарвардського університету С. Хейман, його ім’я уособ­лює «європейський вектор» у вітчизняній політичній думці [10, c. 8]. Адже Б. Кістяківський належав до кола суспільствознавчої еліти початку ХХ століття, листувався та підтримував наукові й товариські контакти з відомим ученим­соціологом М. Вебером, тривалий час навчався й працював в університетах і бібліотеках провідних європейських країн. При цьому, як слушно зазначають сучасні дослідники, цілеспрямований європеїзм і водночас відданість українському корінню ніколи не перетворювалися у нього на зневагу до інших народів. З цього погляду він був щирим прихильником і творчим послідовником гуманістичних ідей свого великого вчителя М. Драгоманова [10, c. 5].

Постійне зростання в сучасних умовах науково­пізнавального інтересу до теоретико­методологічних і прикладних проблем конституційного процесу, його історичної ретроспективи варто розглядати як важливий чинник посилення уваги наукової спільноти до всебічного осмислення феномену Б. Кістяківського, до творчої спадщини цього видатного правознавця, мислителя й гуманіста. Чільне місце в ній посідає розроблена ним концепція конституціоналізму, яка не втратила своєї актуальності й дотепер.

Нагадаємо: конституціоналізм – це складна суспільно­політична й державно­правова категорія, в основу якої покладено ідеали конституційної демократії, тобто демократії, котра ґрунтується на наявності конституції як особливого документа держави і суспільства, наявності певних інститутів влади, відповідного конституції політичного режиму та системи захисту цінностей демократії, прав і свобод людини і громадянина, конституційного ладу в цілому [7, c. 304].

Слід підкреслити, що концепція конституціоналізму розроблялася Б. Кістяківським наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття в умовах боротьби громадян Російської імперії проти царату за встановлення демократичної конституційної системи. Її синтетична сутність розкрита вченим у понятті правової, або конституційної, держави. Зазначмо, що досить популярний у модерну добу термін «правова держава» як результат перекладу з німецької поняття rechtstaat означав державу, яка функціонувала на засадах конституції, проте це зовсім не означало, що конституція зможе захистити соціальні свободи та спиратиметься на суверенітет народу. На переконання вченого, влада у правовій, або конституційній, державі відрізняється від фактичного панування тим, що вона обмежена законом і здійснює своє панування тільки на підставі закону.

Саме верховенство закону є домінантною рисою конституційної держави. Б. Кістяківський, приміром, уважав, що панування права, або верховенство закону, втілюється у трьох взаємопов’язаних між собою елементах, притаманних організації сучасної конституційної держави: конституції, правах людини і громадянина, а також у народному представництві. Всі ці зазначені структурні елементи гарантують верховенство закону в сучасній державі, а отже, і правовий характер сучасної державної влади [3, c. 489].

Маємо наголосити, що конституціоналізм належить до тих фундаментальних цінностей світової культури, які людство постійно удосконалює протягом власної історії. Теоретичні витоки конституціоналізму закладені в юридично­правових, філософських, історичних, культурологічних поглядах мислителів минулого. Історично вони збагачуються, наповнюються якісно новим змістом, перманентно розвиваючись, відоб­ражають реалії сучасності. Зауважимо також, що конституціоналізм тісно пов’язаний із конституціями. Цей зв’язок виявляється передусім у тому, що нормативною основою конституціоналізму є конституція певної держави та її конституційне законодавство. Крім того, між цими феноменами простежується й термінологічний взаємозв’язок, оскільки конституціоналізм походить від слова constitutio (конституція). Тому аксіоматичним є те, що конституціоналізм неможливий без конституції. При цьому конституція може бути писаною і неписаною, кодифікованою і некодифікованою [5, c. 8].

Та й демократичну державу сучасного світу, яка не мала б своєї конституції, важко уявити. Адже саме в конституції закріплено вихідні положення, на яких ґрунтуються найголовніші форми життя суспільства. Вона закладає підвалини організації та функціонування державних і громадських структур, формулює основи правового статусу особи, є підґрунтям цієї правотворчої діяльності. Необхідною перед­умовою забезпечення конституційних положень, неухильного впровад­ження їх до повсякденної практики всіх учасників суспільних відносин є правильне розуміння сутності конституції, її місця та ролі в житті суспільства й держави [8, c. 5].

У цьому контексті вартий уваги методологічно окреслений підхід Б. Кістяківського до тлумачення сутності конституції. На його думку, з метою поглиблення наукового пізнання поняття «конституція» доцільно визначати таким чином, щоб воно містило основні риси правової, або конституційної, держави. Тоді це поняття можна використати для правової характеристики конституційних, а не абсолютистсько­монархічних держав. Учений дійшов також висновку: у вузькому сенсі конституція є сукупністю основних, або інституційних, норм права, які встановлюють лад держави, що має народне представництво, і визначають склад та організацію вищих органів державної влади, гарантуючи підзаконність їхньої діяльності й недоторканність відомих прав особистості [3, c. 489–490]. Слід зауважити, що у переважній більшості країн конституція являє собою основний законодавчий акт держави. Вона розробляється й ухвалюється на основі спеціальної процедури. Однією з головних юридичних ознак конституції є її верховенство. У разі колізії норми конституції й норми будь­якого іншого законодавчого акта переважну силу завжди має норма конституції [6, c. 23].

Однією зі складових концепції конституціоналізму Б. Кістяківського є обґрунтування ним теоретичного положення про поступовий, еволюційний перехід від монархічної до конституційної держави. Зазначмо, що воно тісно пов’язане з філософським осмисленням права як культурного феномену, який складається з емпіричного та нормативного аспектів, що співіснують між собою. Досліджуючи механізм перетворення різних суспільних форм, учений не ототожнював ідеальне з реальним, поряд з тим акцентував на взаємодії в конституційному процесі емпіричних та нормативних цінностей. Сформульовані ним методологічні положення заклали теоретичне підґрунтя для трактування конституційного процесу як одного з різновидів процесу політичного.

Сучасні вітчизняні дослідники конституційний процес визначають у широкому і вузькому сенсі. Перший – це вся сукупність дій суб’єктів політики щодо створення та зміни конституції в конкретній країні та у світі загалом, другий – діяльність щодо прийняття першої чи нової або зміни чинної конституції держави. Конституційний процес у широкому сенсі є неперервним, у вузькому – циклічним (триває від ініціювання конкретних конституційних змін до запровад­ження їх у дію). У будь­якому сенсі конституційний процес є складовою політичного процесу і водночас його різновидом [4, c. 114–115]. Слід підкреслити: в концепції Б. Кістяківського конституційна держава є втіленням правової держави й передбачає взаємодію принципів та ідеалів конституціоналізму та соціалізму. Це означає, що соціалістична держава могла розвиватися за умов конституціоналізму, а конституційний лад набував досконалості лише в соціалістичній системі.

Потрібно наголосити й на тому, що вчений розглядав два основні засоби впровадження прав людини в Російській імперії. Якщо перший полягав у формуванні виборного конституційного уряду з метою відповідної заміни автократичної влади, то другий – у встановленні федералізму в багатонаціональній імперії. Проте ефективність конституціоналізму та федералізму розглядалася тільки у соціалістичному контексті, підкреслювалося, що здійснити відповідну заміну царської автократії конституційним урядом можна шляхом впровадження трьох елементів у його соціалістично орієнтованій теорії: прав людини, конституціоналізму та федералізму. Варто зауважити, що Б. Кістяківський надавав великого значення конституційним і правовим ініціативам, які стануть у пригоді в разі соціальної та політичної перебудови суспільства в умовах створення демократичної конституційної системи. На відміну від М. Вебера, він критикував наявні законодавчі форми, щоб віднайти належні теоретичні засади конституційного ладу.

Осмислюючи оптимальний тип майбутньої досконалої конституційно­правової держави‚ учений прагнув уникнути революційних катаклізмів, хаосу й насильства в процесі суспільно­політичної трансформації Російської імперії. Надійною запорукою цього міг би стати пошук формальних компромісів щодо запровадження конституціоналізму й демократичного правового устрою в країні. «Кожний новий важливий закон у сучасній конституційній державі, – зазначав він, – є компромісом між різними партіями, що представляють інтереси певних соціальних груп і класів. Сучасна держава діє на підставі компромісів, і конституція кожної окремої держави є компромісом між найвпливовішими соціальними групами в певній країні» [2, c. 180].

Тож, сміливо й аргументовано критикуючи позитивістські та матеріалістичні вчення, що панували раніше, Б. Кістяківський тим самим успішно продукував нові соціально­політичні та правові ідеї. На його думку, щоб «принципи не перетворювалися на догмати, а теорії – на віровчення, нам треба більше внутрішньої свободи мислення, більше готовності відмовитися від усіх упереджених та взятих на віру теоретичних положень» [1, c. 95].

Такій продуктивній і перспективній методологічній аргументації вироблення глибокого й об’єктивного знан­ня в царині соціогуманітарних наук‚ й зокрема правознавства‚ цілковито відповідають і фрагментарно проаналізовані нами основні складові концепції конституціоналізму Кістяківського, що є важливим теоретичним підґрунтям модернізації сучасної конституційно­правової системи в Україні.

Джерела

1. Депенчук Л. Богдан Кістяківський. – К.: Основи, 1995. – 174 с.

2. Кистяковский Б. В защиту права (Интеллигенция и правосознание) // Вехи: Сб. ст. о рус. интеллигенции [сост. и авт. предисл. М. О. Гершензон; вступ. ст. Д. Н. Бакун]. – М.: Грифон, 2007.– С. 169–202.

3. Кистяковский Б. А. Философия и социология права [сост., примеч., указ. В. В. Сапова]. – СПб: РХГИ, 1999. – 800 с.

4. Колюх В. В. Конституційний процес як різновид політичного процесу // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. – 2015. – Вип. 1. – С. 114–116.

5. Конституционное право зарубежных стран: Учебник / Н. В. Мишина, А. Р. Крусян , Д. Я. Гараджаев и др. – Харьков: Право, 2015. – 848 с.

6. Конституционное право зарубежных стран: Учебник [под общ. ред. М. В. Баглая, Ю. И. Лейбо и Л. М. Энтина]. – 2­е изд., перераб. – М.: Норма, 2008. – 1056 с.

7. Конституционное право. Энциклопедический словарь [oтв. ред. и рук. авт. кол. – доктор юрид. наук, професор С. А. Авакьян]. – М.: Норма, 2001. – 688 с.

8. Лисенков С. Л. Конституція України: Матеріали вивчення. – К.: Либідь, 1997. –160 с.

9. Політична енциклопедія [редкол.: Ю. Левенець (голова); Ю. Шаповал (заст. голови) та ін.]. – К.: Парламентське видавництво, 2011. – 808 с.

10. Хейман С. Кістяківський: Боротьба за національні та конституційні права в останні роки царату / Пер. з англ. – К.: Основні цінності, 2000. – 304 с.

Автор: Анатолій ПАВКО

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Журнал Віче

Віче №15/2016 №15
серпень 2016
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Рахункова палата позитивно оцінила роботу корпоративного блоку Фонду держмайна 17 листопада

Тупнула ніжкою Вікторія Сюмар: Не кажіть про „Віче”, бо буде скандал. Ср, 28 грудня 2016

Усіх застерігає Вікторія Сюмар Ср, 28 грудня 2016

Шлях до нації: словенська модель постсоціалістичного суспільного розвитку Ср, 28 грудня 2016

Привітання Голови Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування Сергія Власенка та членів Комітету з Днем місцевого самоврядування Вт, 13 грудня 2016

ВИЇЗНИЙ СЕМІНАР-ТРЕНІНГ «ІНТЕРНЕТНІ ЗМІ: специфіка, контент, просування. Чт, 08 грудня 2016

Ігор ШЕМОЧЕК: «Я дістав гранату й розігнув один вусик. Я тримав її на той випадок, якщо зустріну не тих...» Пн, 14 листопада 2016

Пр деякі попередні оцінки діяльності Адміністрації Президента США Д.Трампа Пн, 14 листопада 2016

Луганське обласне телебачення веде репортаж з Сєверодонецька… Наталя Дніпренко та Андрій Куликов під егідою Укртелерадіопресінституту провели лекції та майстер-класи для місцевих журналістів Пт, 04 листопада 2016

М18 – це активна молодь Вт, 01 листопада 2016