передплата Українською | In English

№2, січень 2007

Великий голод. Стань свідком злочину

Поділитися:

Продовжуємо досліджувати тему голодомору 1932–1933 років, яка нині в пошті журналу «Віче» домінує, адже читачі відгукнулися на пропозицію редакції надсилати свідчення трагедії. Голодомор визнано геноцидом українського народу.
Як це було – в листах наших читачів.

Це було не по-людськи…

Виховувала мене бабуся. Слово «голод» ніколи не вживала. Говорила так: «Помер/померла в тридцять третьому». Лише через багато років я довідався, що бабуся Ярина Мусіївна Ткаченко 1891 року народження, яка жила в селі Мале Половецьке (Київщина), народила чотирнадцять дітей. Це була одна з тодішніх типових багатодітних родин. Вони могли легко прогодувати себе, бо мали родючі землі.
І ось настав тридцять третій. Померли дванадцятеро дітей і чоловік бабусі Ярини. Залишилися два найменшенькі хлопчики. Бабуся пішла на заробітки. Принесла півлітрову баночку сметани й нагодувала діток. Вони, здавна голодні, відразу померли. Бабуся все життя картала себе за те, що не здогадалася давати сметану потрошку.
Бабуся прожила 91 рік. Згадувала дітей, вираховувала, якого віку вони були б у те чи те десятиліття. Пам'ятаю, що Ярина Мусіївна завжди з острахом розповідала, як представники влади вимітали з комори залишки проса разом із пилюкою.
 Наші сусіди тихцем повідомляли, що в деяких родинах виживав один із дванадцяти чи й сімнадцяти. Держава, звісно, мовчала фактично протягом усього свого існування. Це було не по-людськи, зате по-комуністичному.

Василь КРАВЧЕНКО.
м. Київ.

Забирали все до зернини

Я народилася 1925 року в селі Яблуневе Оржицького району на Полтавщині. Батько був середняком, але в 1932 році став колгоспником. Пам'ятаю, як вивозили хліб, як вимітали засіки й забирали все до зернини. За якісь податки винесли скриню, великий настінний годинник, навіть столик. Мати кинула мені на піч домоткані рядна, я поклала їх під себе – все одно витягли, забрали.
Узимку 1933 року ми залишилися в холодній хаті без їжі й одягу. Щоправда, було трохи кукурудзи й буряків. Кукурудзу товкли в ступі й варили рідку заколоту, але й це скінчилося. Люди навколо вже вмирали, як мухи. У колгоспі інколи дохли коні, то односельці різали туші на шматки, варили їх і їли. Ми теж їли. Потім туші стали обливати хлоркою й вивозити на скотомогильники, щоб люди не брали конини.
Батьки знайшли десь трохи макухи. Поїли. Що далі робити? Батько вже був пухлий. З ніг текла вода, а ми (було четверо, я найменша) висохли, наче трісочки. Вимерла сусідська родина – залишилася порожня хата. Затихали цілі вулиці. Один хлопець – семикласник ходив працювати в радгосп. До нього було 15 кілометрів. Там один раз на день годували якоюсь бурдою. Директор школи – комуніст – на прізвище Лантух поїхав і сказав, щоб хлопця вигнали з роботи. Послухали, витурили з радгоспу. Хлопець помер. Моя тітка все життя за ним плакала.
Коли стало тепло, то їли всяку траву, липове листя сушили, товкли й пекли маторженики – зелені, слизькі, але не гіркі. Я викопала корінець болиголови – такий солоденький! – і лягла помирати, але вижила. Їла рогіз, бачила, як приблизно п'ятнадцятирічний хлопець діставав із-під стріхи горобенят і кидав до свого рота.
Наша хата була крайньою в селі, і я бачила, як на дорозі підбирали трупи, складали на вози й везли на кладовище. Там померлих ледь-ледь прикидали землею. Ще довго було видно або руки, або ноги.
Коли підросло жито, вночі крали найперші колосочки. Варили їх і їли, їли… Животи пухли й люди помирали. На щастя, ми вижили, а ось багатьох родичів не стало.
Як любив і вмів працювати мій батько! Не цінували цього. Навпаки, мордували, морили голодом. Хіба це не геноцид? Краще б уже мовчали симоненки. Але ж ні, йдуть на трибуни зі своєю неправдою. Не покарав народ – Бог покарає.

Катерина БАРАН.
Ст. Драбове Борятинське Драбівського району
Черкаської області.

ООН відхрещується від голодомору?

Верховна Рада прийняла закон, за яким голодомор 1932–1933 років визнано геноцидом. Злочин засвідчено. Сторінка української історії перетворилася на юридичний факт. Чи готові міжнародні інституції це врахувати, йдеться в розмові нашого кореспондента з радником ООН з прав людини, доктором наук з міжнародних прав людини Аланом З. СКУРБАТІ.

 

Представники двох найбільших фракцій Європарламенту, інформує УНІАН, підписали проект декларації про визнання голодомору 1932–1933 років в Україні геноцидом українського народу. Це зробили британець Чарльз Теннок (Європейська народна партія – Християнські демократи та Європейські демократи) і поляк Марек Сівец (Партія Європейських соціалістів). Ініціатором цього документа виступив депутат Європарламенту від польської правлячої партії «Закон і справедливість» Конрад Шиманські. За повідомленням прес-служби Президента України, у проекті декларації зазначається, що політика радянської влади була навмисно спрямована на створення голоду серед українського населення та придушення будь-якого потенційного опору колективізації або «радянізації» країни.

– Пане Алане, голодомор 1932–1933 років визначено геноцидом українського народу. Як ви гадаєте, чи може це рішення мати якісь правові наслідки й міжнародний резонанс, адже тоді відбувалося масове порушення права людей на життя?
– Як відомо, є багато оцінок голодомору. І тут важливо розглядати проблему з позицій конвенції ООН стосовно геноциду. По-перше, потрібно виявити, чи був умисел. По-друге, чи мала місце вибірковість дій, які породили голодомор, тобто чи ставали жертвами за етнічною ознакою. Це питання юридичного характеру. Є різні погляди. Тривають дискусії. І, гадаю, розбіжність поглядів існуватиме й надалі. Ще довго зацікавлені особи не зможуть дійти єдиної думки.
Ми бачимо, які труднощі супроводжують визнання геноциду вірмен. Хоча цю подію, згідно з конвенцією ООН, характеризують класичні ознаки геноциду, Туреччина досі цього не визнає. На її позицію не впливає й те, що французькі законодавці визнали факт геноциду вірмен. Це зумовило лише напруженість відносин між Туреччиною та Францією.
Ставлення до голодомору в різних країнах нетотожне. Хоча вже є країни–члени ООН, які підписали заяву, що голодомор є геноцидом. Але ці заяви, звісно, не мають юридичної сили й неоднозначно сприйняті членами ООН.
Загалом це непроста проблема, про яку не можна міркувати спрощено, в чорно-білих тонах.

– Якщо міжнародна громадськість не може зрозуміти голодомор без оцінки певних юридичних фактів, то чи не потрібно для цього скликати міжнародний суд на кшталт Нюрнберзького трибуналу, який і тлумачив би всі обставини, пов'язані з подіями 1932–1933 років?
– Нині важко сказати, що такий суд міг би бути створений. На останній сесії Ради ООН з прав людини висловлювалася думка, що не варто політизувати минуле.
Є суд щодо подій у Руанді та колишній Югославії. Але ці суди не вправі поширити свою компетенцію на треті країни. Тому, хоч і можна очікувати будь-якого розгортання подій, нині я не бачу можливостей скликати в найближчому майбутньому орган, який займався б подіями 1932–1933 років. До того ж є досить впливові країни – члени Ради Безпеки ООН...

– Маєте на увазі Росію?
– Так. І не тільки її. Є Китай, наприклад. Є й інші країни, які, виходячи з власної історії, не мають ентузіазму розглядати це питання.

– Вам не здається, що такі країни, як Китай і Росія, фактично диктують світові цінності?
– Я не сказав би, що вони диктують цінності. Але в ООН нині спостерігається розкол, котрий веде, може, й не до конфронтації, а до утворення певних таборів. Є, наприклад, протистояння між Північчю та Півднем, про яке казав Генеральний секретар ООН. І країни, що входять до цих таборів, виступають в Організації Об'єднаних Націй коаліційно. Це не зовсім конфронтація, а радше глобальне опонування з різних питань. Це тривожна тенденція. Тобто міжнародні процеси складніші, ніж просто нав'язування одними країнами своєї волі іншим.
Голодомор – дуже політизована тема. І ООН відхрещується від цієї проблеми. Бо потрібне підґрунтя для окреслення позиції.

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Перевернуті догори дригом державні прапори та герб України: які казуси відбулися на інавгурації Сьогодні, 20 травня

У Єврокомісії Зеленському прогнозують "дуже швидкий старт" Сьогодні, 20 травня

Єврокомісар: Північна Македонія отримає "зелене світло" від ЄС ще до літа Сьогодні, 20 травня

В ЄС відреагували на рішення Зеленського розпустити Раду Сьогодні, 20 травня

Політолог пояснив, чому Зеленський намагається «діяти швидко» Сьогодні, 20 травня

Прем’єр Молдови не прилетів на інавгурацію Зеленського Сьогодні, 20 травня

5 президентів та помічник генсека НАТО: хто з іноземців приїхав на інавгурацію Зеленського Сьогодні, 20 травня

Розпуск Ради: що такого «важливого» встиг сказати Парубій Сьогодні, 20 травня

"Поїхав налагоджувати взаємодію з Зе": в сеть утекла переписка депутата БПП 18 травня

Коломойський заявив, що найближчі п’ять років житиме в Україні 18 травня