передплата Українською | In English

№15, серпень 2015

Операція «Евакуація»

Поділитися:

Нині Донецький національний університет перебуває у двох паралельних реальностях. Офіційно навчальний заклад у 2014 році переїхав до Вінниці. Але є й така реалія – в Донецьку працює його «двійник» під юрисдикцією так званої ДНР і також провадить вступну кампанію. Найгірше в цій ситуації те, що вся наукова база (обладнання, бібліотеки, приміщення) залишилася на території, непідконтрольній Україні. Про те, як почуваються в такі непрості часи викладачі й студенти цього й інших вищих навчальних закладів, евакуйованих із Донецької та Луганської областей, говорили учасники «круглого столу» в Комітеті Верховної Ради України з питань науки і освіти.

Як розповіла Голова комітету Лілія Гриневич, на початку 2013–2014 навчального року на Донбасі діяло 107 вищих навчальних закладів. Станом на 1 червня поточного року із зони АТО виведено 16 таких закладів і 10 наукових установ.

Народний депутат підкреслила: евакуйовано найкращі виші з багатими академічними традиціями – Донецький національний університет (до Вінниці), Луганський національний університет імені Тараса Шевченка (до Старобільська Луганської області), Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля (до Сєверодонецька), Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган­Барановського (до Кривого Рогу) та інші.

– Хороший університет – це складний організм із лабораторіями, дослідними та експериментальними базами. Чи можна викорчувати столітнє дерево і пересадити його в інше місце? Вочевидь, це дуже складний процес, який не додає комфорту, – наголосила Л. Гриневич.

Серед основних проблем забезпечення діяльності евакуйованих закладів вона виокремила:

– гуманітарну складову (фонд гуртожитків і приміщень) – надання елементарних соціально­побутових умов студентам та викладачам (тут не обійтися без допомоги інших вишів, а також місцевих адміністрацій, які можуть посприяти виділенню приміщень для навчальних корпусів, як це сталося у Вінниці);

– потребу зберегти інституційну спроможність вишів – необхідно дати час на адаптацію до нових реалій, що стосується виконання ліцензійних умов, нормативів кількості студентів тощо;

– необхідність забезпечити евакуйовані університети обладнанням. Л. Гриневич звернула увагу, що нині цей процес гальмує постанова № 65 від 1 березня 2014 року, запровад­жуючи режим жорсткої економії бюджетних коштів, зокрема для державних вишів. Так само непросто дістати допомогу закордонних інституцій: за її ввезення на територію України передбачені значні митні платежі;

– брак нормативно­правової бази для розвитку наукових установ. Наприклад, попри норми закону «Про вищу освіту» виші не можуть виводити кошти на власні рахунки й розпоряджатися ними.

Перший заступник міністра освіти і науки Інна Совсун розповіла, що процес евакуації часто ініціювали не ректори, а професори чи завідувачі кафедр, які робили вибір на користь України. Також вибачилася за те, що процес ліцензування й акредитації на новому місці не такий легкий, як хотілося би. Серед поточних питань вона виокремила проблему вступу іноземців (чи зможуть евакуйовані заклади створити для них належні умови), а також оптимальний обсяг державного замовлення.

– Упродовж кількох минулих десятиліть на Донбасі сформувалася потужна наукова база. Масштаби наших втрат дуже добре означив професор Михайло Білоголовський, коли запропонував уявити, як перемістити всю наукову інфраструктуру невеликої європейської держави на кшталт Естонії чи Латвії, – підкреслив заступник міністра освіти і науки Максим Стріха.

На думку посадовця, влітку минулого року не були задіяні всі можливості для евакуації обладнання – ніхто не наважився взяти на себе політичну відповідальність, а коли зрозуміли, що це треба зробити, було вже запізно. Трохи ліпша ситуація в закладах, які виїхали до своїх філій. Утім, проблема не обмежується лише евакуйованими університетами, бо так само втратили велику кількість наукових зв'язків навчальні заклади в Маріуполі, Краматорську, Слов'янську, адже високу науку там робили на базі обладнання в Донецьку.

За статистикою Міністерства освіти і науки, з окупованих територій переїхали 3,3 тисячі науково­педагогічних працівників, інформації про долю 3,6 тисячі осіб у відомства немає. Вони не зникли безвісти, просто дехто виїхав самостійно і знайшов роботу в інших українських університетах чи Росії.

– Коли кажуть, що більшість із них залишилася в установах так званих ДНР і ЛНР, то це неправда. За нашими оцінками, там працює третина чи навіть чверть науково­педагогічного складу, – уточнив М. Стріха.

Ректор Донецького національного університету Роман Гринюк наголосив: працюючи з міжнародними та всеукраїнськими організаціями, відновити матеріально­технічну базу навчальних закладів можливо, якщо, звісно, є бажання. Однак маємо глибшу проблему – створення елементарних умов праці й проживання людей, які переїхали. Об'єктивно держава не може розв’язати цих соціальних проб­лем у повному обсязі. Але має зробити перший крок: запустити програми кредитної підтримки для забезпечення муніципальним житлом інтелектуального потенціалу вишів.

– У Вінницькій області багато навчальних закладів І—ІІ і ІІІ—IV рівнів акредитації. Я точно знаю, що там є вільні навчальні площі й гуртожитки. Такі приміщення є державною власністю і Міністерство освіти має розпорядитися ними так, як потребують обставини. Але ректорів тих ВНЗ [що не хочуть ділитися. – Ред.] я теж розумію.

Також ректор звернув увагу на проблему студентів, які залишилися на окупованій території.

– Це значна кількість осіб. Ми маємо подумати про виховну, політично­патріотичну роботи з ними, – зауважив Р. Гринюк.

Виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження» Євген Бистрицький акцентував на викликах морального, світоглядного характеру з огляду на евакуацію: і студенти, і викладачі мають навчитися самоорганізовуватися, створювати громадські осередки з іншими внутрішньо переміщеними особами.

– Зрештою східні регіони та Крим будуть територією України. І тут важлива комунікація, переконання Сходу, що зроблений Україною вибір є правильний і перспективний. І фонд цьому сприятиме, –
підкреслив він, закликавши виші розгортати внут­рішньоукраїнську мобільність, брати участь у міжнародних проектах. Наприклад, спільно з посольством Франції фонд планує організувати зустріч представників евакуйованих університетів із закладами Парижа.

На думку Є. Бистрицького, нині на рівні виконавчої влади не вистачає команди – профільного офісу чи департаменту й уповноваженої особи на найвищому рівні, щоб максимально швидко реагувати на потреби евакуйованих навчальних закладів.  

Підготував Олексій СИЩУК.

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата