Мер Львова Андрій САДОВИЙ: «Люди готові до жертовності, коли їм кажуть правду»

Нещодавно львівський міський голова Андрій Садовий вийшов із правління Асоціації міст України. Чим зумовлене таке рішення? Що думає львівський мер про децентралізацію влади, про нові законодавчі проекти, які стосуються самоврядування громад? Відповіді — у нашій з Андрієм Садовим розмові.

– Андрію Івановичу, що спонукало вас скласти повноваження віце­президента Асоціації міст України?

– У демократичних країнах світу такі структури мають надзвичайно велику вагу в суспільстві. У нас, в Україні, ми стоїмо перед дилемою: це мають бути незалежні високопрофесійні асоціації чи такі, що кимось ззовні «підкеровуються»? Вочевидь, у влади є бажання все тримати під контролем.

Свого часу асоціація була принциповою у відстоюванні інтересів місцевого самоврядування, але проблеми почалися з обранням Януковича очільником держави. Тоді почався тиск на членів асоціації, її керівником обрали Вілкула – мера Кривого Рогу, син якого був міністром в уряді Януковича, а мери міст мусили примусово ставати членами правлячої партії. За статутом, очільника асоціації обирають на два роки і чергові вибори мали відбутися ще торік, але вони з незрозумілих причин, під різними приводами, кілька разів переносилися. Нарешті вибори запланували на червень. І тут асоціація ухвалює рішення до кінця року вибори не проводити. Як на мене, це рішення суперечить її статуту і тому нелегітимне. Я склав повноваження віце­президента асоціації тому, що для мене закон – не порожній звук. Коли ж відбудуться вибори в органи місцевого самоврядування і, я думаю, певною мірою буде оновлено склад асоціації, то на наступних зборах оберуть і президента, і віце­президентів, і правління. Я хочу бачити асоціацію незалежною структурою, яка сприяє розвитку самоврядування в країні.

– У жодній демократичній країні світу президент не має права розпускати орган місцевого самоврядування. Це диктаторська норма. Я не можу зрозуміти, навіщо це Президентові. Мотивація про те, що десь може статися кризова ситуація і потрібно буде реагувати, не витримує жодної критики. Насамперед не слід доводити до кризових ситуацій. А для цього маємо дуже активно працювати з громадами і робити в країні реальні реформи, щоб люди стали союзниками влади. Адже наразі в Україні вкрай низький рівень довіри до влади. За часів незалежності такого низького рівня ще не було. І це вже питання національної безпеки держави.

– Інспекція архітектурно­будівельного контролю перетворилася на корупційну структуру, яка збирає гроші за дозволи на ведення будівництва. Однак у цій структурі є багато порядних працівників і нам треба це врахувати, розгрібаючи корупційні завали. Коли ж із вересня приймемо цю інспекцію в підпорядкування міста, то я не уявляю, скільки треба буде докласти праці, аби передивитися ті дозволи, які були видані, й виправити всі виявлені помилки. Бо коли на місці, де стоїть МАФ, дають дозвіл будувати багатоквартирний будинок (як нещодавно на вулиці Богуна у Львові), і люди виходять із протестами та перекривають дорогу, то чи можна в такий спосіб будувати? Сьогодні важко передбачити, як ця нова законодавча ініціатива працюватиме: чи реально делегуватимуть повноваження на місця, чи лише імітуватимуть це?

– Безперечно, обмежує. Вимоги людей на Майдані були дуже простими: відкриті списки та пропорційна система. Є добрі практики в демократичних країнах, які й нам треба застосовувати. Адже законопроект, підготовлений перед цим, був провалений – і це ганьба. А законопроект про вибори, який наразі пропонований і взятий за основу, викликає багато запитань. Важко уявити, як за таким законом можна проводити вибори! Далеко ходити не треба: нині відбуваються довибори до Верховної Ради в Чернігівській області. Там зареєструвалося близько 130 кандидатів. Уявляєте довжину бюлетеня?!

У нас думають про те, щоб гарно написати закони, а треба насамперед думати, як його впровадити в життя.

– Така норма успішно діє в Німеччині, й партії там стають незалежними. Бо, говорячи про корупцію, ми забуваємо, що вона починається в партійних осередках. Коли певні багатії купують собі право бути депутатом, то потім, діставши депутатський мандат, починають думати, як ті кошти, що витратили на вибори, конвертувати у новий прибуток. Відтак, дивляться на законотворчу роботу як на можливість збагатитися. А цей новий підхід до партійного будівництва дає можливість партіям нормально функціонувати, тому я переконаний: його треба узаконювати. Якщо цього не зробити, то й надалі залишиться монопольний вплив олігархів на партійне життя в нашій країні.

Хочу нагадати, що в проекті закону про вибори, який був провалений, пропонували, щоб реклама під час виборчої кампанії розміщувалася тільки в газетах та Інтернеті. Бо необмежена можливість реклами розв’язує руки олігархам, які є власниками телеканалів і можуть піарити свої партії. Як можна конкурувати незалежним партійним структурам, коли зранку до вечора через телебачення на голови «капають» одні й ті самі партійні прізвища: хочеш ти, чи не хочеш, а це деформує психіку. Тож мають бути певні обмеження, щоб люди конкурували на ідеологічній платформі тим, що вони зробили, а не обіцянками. Адже у нас кожні вибори – це парад обіцянок, і хто більше наобіцяє, той зазвичай і більше голосів дістане.

– Нам треба враховувати той досвід, який набули рік тому. Маю на увазі так звану ніч гніву у Львові, коли всі правоохоронці повтікали й місто залишилося без охорони. Показово те, що правоохоронці розуміли: їх битимуть і кожен з них знав, ЗА ЩО. За лічені години ми організували громаду, створили добровільні дружини, громадські формування й два тижні забезпечували порядок у місті. Кожна райадміністрація відповідала за свій район. Тоді рівень злочинності знизився удвічі. Тож які можуть бути дискусії щодо муніципальної поліції! Громадська безпека, міська автоінспекція, дільничі – все має бути в підпорядкуванні органу місцевого самоврядування. Наше завдання – профілактика злочинності, а не лише пошук злочинців. Якщо проаналізувати стан громадської безпеки в містах, то висновок буде невтішний. Отже, треба не боятися давати громадську безпеку в підпорядкування місту.

– «Самопоміч» – це біла ворона в парламенті. Нею багато хто незадоволений, тому що фракція читає й ухвалює консолідоване рішення, а в інших фракціях одержують роздруківку, як і за що голосувати. Завдання «Самопомочі» у Верховній Раді – відродити парламентаризм. Якби у нас обирали парламент за відкритими списками і пропорційною системою, то ми мали б якісно інший парламент і реформи були б успішнішими. І значно кращих фахово призначили би міністрів. Але, на превеликий жаль, побоялися проводити такі вибори, бо у Верховній Раді нас чекають непрості часи.

Чи задоволений я роботою своїх партійних колег? Пригадую їхні обличчя у перші дні роботи в парламенті. Вони були бліді й зелені, на них було тяжко дивитися. Це люди самодостатні, працьовиті. Тому, потрапивши в цей «тераріум», багато хто мав бажання скласти мандат. Я доклав чималих зусиль, переконуючи їх, що важливо для країни бути там, де найважче. На війні, приміром, ти просто бачиш перед собою ворога, а тут ворогом часто є той, хто тобі найбільше посміхається, хто тебе обнімає. Але «Самопоміч» вчиться, набирається досвіду, і я переконаний, що ця партія для країни дуже важлива, це голий нерв. Я покладаю дуже великі надії на «Самопоміч».

– Звісно, вони з’явилися, але їх, на жаль, не так багато, як хотілося б. Треба пам’ятати закономірність, що у владу ми обираємо подібних до себе.

Ми вчимо людей бути самодостатніми, але сьогодні це нерідко викликає спротив у суспільстві, яке пронизане ворожою до України агентурою. Тому ми рухаємося не так швидко, як хотілося. Та попри все ми рухаємось уперед.

Треба робити всіх українців союзниками будівництва нашої держави, а щоб вони були союзниками, їм треба казати правду. Тільки правда робить людей сильними. Ситуація в країні складна, а восени вона може ще загостритися. І тільки правда, максимальна відкритість здатні об’єднати людей. Люди готові до жертовності, коли їм кажуть правду. 　

Розмову вела Лариса МАРЧУК.