Цивільні права на засадах… взаємності

Особливості правонаступництва Україною міжнародних договорів колишнього Радянського Союзу про правову допомогу в цивільних справах у відносинах з Італією та Австрією

Взаємовідносини та захист прав українських громадян за кордоном нині є чи не найважливішим завданням держави. Особливо це актуально стосовно міжнародних договорів, за якими Україна оформила правонаступництво.

Метою цієї статті є розгляд таких специфічних договорів, як Конвенція між Союзом Радянських Соціалістичних Республік та Італійською Республікою про правову допомогу у цивільних справах від 25.10.1979 року та Угода між Союзом Радянських Соціалістичних Республік та Австрійською Республікою з питань цивільного процесу від 11.03.1970 року.

Розгляньмо взаємовідносини з Італією.

У відносинах між Україною та Італійською Республікою принцип взаємності у забезпеченні рівного правового статусу громадян обох країн на територіях Італії та України набув практичного змісту і був належно документально закріплений. Проте, як відомо, практика далека від теорії.

Нині між Україною та Італійською Республікою діє базовий договір «Про дружбу і співробітництво між Італійською Республікою та Україною», укладений в Римі 03.05.1995 року і ратифікований Верховною Радою України 26.04.1996 року.

Згідно з цим договором Італійська Республіка та Україна, бажаючи зміцнювати дружбу, що пов'язує обидві країни і їхні народи, і поглиблювати співробітництво в усіх галузях суспільного життя, констатуючи, що Україна є державою–правонаступницею Радянського Союзу, прагнучи розвивати свої відносини на основі загальновизнаних цінностей свободи, демократії, плюралізму і поважання прав людини, а також сприяти зміцненню міжнародного порядку, що ґрунтується на праві, мирі та справедливості, беручи до уваги глибокі політичні та економічні зміни, що відбулися в Європі, підтверджуючи їх вірність зобов'язанням, пов'язаним з членством в Організації Об'єднаних Націй, сповнені рішучості розвивати взаємовідносини дружби, співробітництва і добросусідства, домовилися про те, що Італійська Республіка та Україна розвиватимуть свої відносини на основі довіри, співробітництва і взаємної поваги відповідно до принципів суверенітету, рівноправності й дотримання прав і основних свобод людини (стаття 1 договору).

У сфері правового захисту прав та законних інтересів італійських громадян в Україні та українських громадян в Італії основоположною нині є чинна для обох країн Конвенція між Союзом Радянських Соціалістичних Республік та Італійською Республікою «Про правову допомогу у цивільних справах». Конвенцію укладено в Римі 25.01.1979 року, ратифіковано Президією Верховної Ради СРСР 6.05.1986 року, президентом Італійської Республіки – 29.01.1986 року. Обмін ратифікаційними грамотами здійснено в Москві 08.07.1986 року.

Стаття 7 Закону України «Про правонаступництво України» від 12.09.1991 року підтверджує, що «Україна є правонаступником прав і обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам Республіки».

Як зазначено в преамбулі зазначеної вище конвенції, метою її укладення є «обопільне бажання зміцнювати дружні зв'язки між народами Союзу Радянських Соціалістичних Республік (України) та Італійської Республіки, об'єднати зусилля у справі подальшого розвитку плідного співробітництва в галузі надання правової допомоги в цивільних справах».

Стаття 1 згаданої конвенції чітко визначає: «Громадяни однієї Договірної Сторони користуються на території іншої Договірної Сторони щодо своїх особистих та майнових прав таким самим правовим захистом, як і громадяни цієї Договірної Сторони». Отже, закладено правову базу на національному й міжнародному рівнях.

Cтаття 2 конвенції передбачає для громадян однієї договірної сторони право вільно і безперешкодно звертатися до судів, прокуратури й інших установ другої договірної сторони, до компетенції яких згідно з її законодавством належать цивільні (в тому числі сімейні) справи, право виступати в них, порушувати клопотання і заявляти позови на тих самих умовах, що й громадяни другої договірної сторони.

Положення цієї конвенції про правову допомогу у цивільних справах застосовуються відповідно і до юридичних осіб, заснованих на території однієї договірної сторони згідно з законами, що діють на її території.

У зв'язку з цим «офіційні документи, видані на території однієї Договірної Сторони, подані у зв'язку з наданням правової допомоги, визнаються офіційними документами також на території іншої Договірної Сторони. Документи, що направляються однією Договірною Стороною іншій Договірній Стороні у зв'язку з наданням правової допомоги, не потребують легалізації» (стаття 16 конвенції).

Значною перевагою цієї конвенції є положення статті 18, згідно з якою «громадяни однієї Договірної Сторони на території іншої Договірної Сторони звільняються від сплати судових витрат, а також користуються безкоштовною правовою допомогою і звільняються від судових витрат відповідно до норм статей 17, 20, 21, 22, 23 та 24 Гаазької Конвенції з питань цивільного процесу від 1 березня 1954 року, навіть якщо вони не мають постійного місця проживання або місця перебування на території однієї з Договірних Сторін».

На території Італійської Республіки правовий статус громадян України визначається передусім Конституцією Республіки, стаття 10 якої проголошує, що «правовий статус іноземного громадянина регулюється законом відповідно до міжнародних норм і договорів». Такий підхід є дивним, тому що закон легше змінити, ніж Конституцію, і у такий спосіб позбавити прав українських громадян.

У статті 16 «Загальних правових засад», відображених у Цивільному кодексі Італійської Республіки (Disposizioni sulla legge in generale approvate preliminariamente al codice civile, con r.d. 16-3-1942, n.262), визначено: «Іноземний громадянин користується цивільними правами, передбаченими для італійського громадянина на засадах взаємності, окрім випадків, передбачених законом», що також залишає прогалину для дискримінаційних процесів.

У зв'язку з наведеним вище викликають справедливе занепокоєння спроби безпідставно обмежити цивільні права українських громадян, котрі шукають захисту своїх законних інтересів на території Італії.

На жаль, останнім часом це виявляється у дискримінаційному підході з боку деяких італійських страхових компаній, котрі, реалізуючи свою цивільну відповідальність стосовно українських громадян, намагаються уникнути виплати їм відшкодування у належних обсягах.

Відповідно до італійського законодавства, в разі заподіяння шкоди страхувальником, котрий застрахував свою цивільну відповідальність у італійського страховика, останній несе цивільну відповідальність перед бенефіціаром/бенефіціарами на підставі та в межах, затверджених відповідними законодавчими актами Італії.

Такий самий правовий порядок діє в Україні. Реалізація цивільної відповідальності страховика є категорією абсолютною. Її настання і порядок визначені законом і залежать від настання страхового випадку, проте в жодному разі не від громадянства бенефіціара, як намагаються запевнити деякі італійські страхові компанії.

У зв'язку з несприятливими тенденціями, що останнім часом виявляються у сфері захисту майнових прав українських громадян в Італії, вважаємо конче необхідним привернути увагу компетентних органів Італії і вжити заходів із запобігання випадків дискримінаційного ставлення деяких італійських страхових компаній до українських громадян, котрі на території Італійської Республіки шукають захисту своїх прав та законних інтересів.

Це і має забезпечити згаданий договір «Про дружбу і співробітництво між Італійською Республікою та Україною» від 3.05.1995 р., а також чинна для наших держав Конвенція між Союзом Радянських Соціалістичних Республік та Італійською Республікою «Про правову допомогу у цивільних справах» від 25.01.1979 р. за належної активності українських державних чиновників.

Італійська Республіка є одним із лідерів у торгівлі українськими жінками, використанні нелегальної та дешевої робочої сили з України.

Принципу взаємності під час посвідчення документів також не дотримано і тут проблеми постають саме з українського боку.

Насамкінець зупинюся на задекларованому принципі посвідчення документів. Як відомо, для оформлення шлюбу з іноземним громадянином обидві сторони повинні посвідчити легальність документів. Це – процедура проставляння апостилю, яка має спростити систему підтвердження та уникнути процедури легалізації.

Інформація для порівняння:

1. Документи, які необхідні італійському/ій громадянину/громадянці для укладання шлюбу із українською/им громадянкою/громадянином

Для італійських громадян, які мають намір укласти шлюб, у відділ реєстрації актів цивільного стану (РАЦС) України необхідно надати свідоцтво про публікацію шлюбних оголошень з метою отримання дозволу цієї консульської установи (свідоцтва про правоздатність шлюбу). Отже, у цей відділ необхідно представити датовані не раніше ніж за 6 місяців такі документи:

– виписку зі свідоцтва про народження (стаття 97 ЦК);

– довідку (містить інформацію про резиденцію, громадянство, громадянський стан), видану в Італії муніципалітетом останнього місця проживання; якщо громадянин Італії перебуває на обліку (AIRE), довідку видає компетентне італійське дипломатичне/консульське представництво;

– для розлучених громадян – рішення суду про розлучення з печаткою апостиль (її ставить компетентна Префектура), з перекладом на українську мову;

– для удівців – довідку про смерть з печаткою апостиль (її ставить компетентна Префектура), з перекладом на українську мову.

Згідно зі статтею 89 Цивільного кодексу жінка може укласти шлюб через 300 днів від дати попереднього розлучення.

2. Документи, необхідні українському/ій громадянину/громадянці для укладання шлюбу:

– свідоцтво про народження;

– довідка з місця проживання;

– довідка про сімейний стан (із зазначенням громадянства);

– якщо розлучений/розлучена – свідоцтво про розлучення;

– свідоцтво про попередній шлюб;

– якщо вдівець/вдова – свідоцтво про смерть дружини/чоловіка;

– довідка про зміну анкетних даних.

Названі вище документи (видані українськими компетентними органами) мають бути легалізовані (апостильовані) Міністерством юстиції України. Усі документи потрібно перекласти на італійську мову. Переклад може бути виконано:

– безпосередньо Посольством Італії;

– перекладачем (у такому разі підпис перекладача завіряє нотаріус, після чого ставлять апостиль Міністерства юстиції);

– приватною особою, після чого завіряється Посольством Італії.

Процедура дещо складна, якщо взяти до уваги, що посвідчення (апостилювання) складається з двох етапів. Спочатку згадані документи посвідчує міське управління юстиції (для жителів інших міст, сіл, селищ міського типу та інших це робить обласне або місцеве управління юстиції), потім – відділ легалізації Міністерства юстиції України в місті Києві.

Порівняльний аналіз показує, що в Україні цей процес ускладнений і потребує спрощення. Також Україна та Італія повинні розв'язати проблеми, пов'язані з нелегальним використанням робочої сили українців і заснованою на ньому дискримінацією прав та свобод людини – громадянина України на території Італійської Республіки.

Вважаю, необхідно укласти двосторонній договір між Україною та Італією, в якому передбачити процедуру охорони та контролю за переміщенням українських громадян на території Італії, виявлення нелегальних емігрантів та їх екстрадицію на батьківщину заради їхньої власної безпеки. Багатосторонні конвенції часто мають декларативний характер, тому наголошую на необхідності врегулювання цього питання на двосторонньому рівні. Якщо такий прецедент дасть успішний результат, цей принцип можна повторити з багатьма іншими країнами.

Україна, зі свого боку, повинна підготувати та прийняти закон про трудову міграцію, який регулюватиме всі питання такої міграції. Він передбачатиме оподаткування мігрантів, спеціальні тимчасові візи та за взаємодії з правоохоронними органами Італії за ними здійснюватиметься відповідний нагляд. У такий спосіб трудова міграція в Україні буде легалізована й належно врегульована, а можливостей для нелегальної трудової діяльності поменшає.

Тепер розгляньмо відносини з Австрією. Тут діє договір з питань цивільного процесу. Він, по суті, виконує додаткову функцію, оскільки має посилання на пункти Гаазької конвенції з питань цивільного процесу від 01.03.1954 року, що її Україна використовує як правонаступниця. Специфікою цього договору є те, що він регулює питання у цивільних і торгових справах. Основними в ньому є пункти, в яких визначається компетенція консульських та дипломатичних представництв під час передачі та перекладу документів на мови договірних країн. Інші установи посвідчувати документи не можуть. Також у договорі регулюються питання діяльності торговельних компаній та інших юридичних осіб. Тобто зроблено спробу частково розв'язати проблему громадянства юридичних осіб.

Отже, бачимо протилежні підходи до вирішення питання правової допомоги у цивільних справах з боку Італії та Австрії. У відносинах з Італією постає багато проблем та складнощів, які мають бути усунуті за допомогою переговорів. Австрія будує відносини інакше, спираючись більше на загальновизнані норми міжнародних конвенцій.

Джерела

1. Закон України «Про правонаступництво України» вiд 12.09.1991 р. № 1543-XII. – Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 46. – С. 617.

2. Закон України «Про міжнародні договори України» вiд 29.06 2004 р. № 1906-IV. – Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 50. – С. 540.

3. Конвенція між Союзом Радянських Соціалістичних Республік та Італійською Республікою про правову допомогу в цивільних справах № 4210 від 25.01.1979 року. – http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=380_100

4. Угода між Союзом Радянських Соціалістичних Республік та Австрійською Республікою з питань цивільного процесу від 11.03.1970 р. – http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=040_013

Автор: Андрій Мних