№2, січень 2007

Ця слабка сильна стать

На розгляді в Кабінеті Міністрів України нині перебуває Державна програма підтримки сім'ї на період до 2010 року

Важко передбачити, скільки має минути часу, аби мої співвітчизники почали нарешті масово дбати про своє здоров'я. Складається враження: безтурботнішої нації, аніж українці, годі й шукати. Ну хіба росіяни примудряються випереджати нас за низкою показників, які аж ніяк не засвідчують високий рівень цивілізованості. Та будь-які інші нормальні громадяни нормальної держави вже давно оголосили б справжній хрестовий похід проти всього того, що, по суті. загрожує вимиранням нації! Фахівці, причому не лише вітчизняні, а й зарубіжні, занепокоєні демографічною ситуацією в Україні, вже давно б'ють на сполох.

«Репродуктивне здоров'я є не просто свідченням відсутності хвороб репродуктивної системи або порушення її функцій, а станом повного фізичного, розумового і соціального благополуччя, що передбачає можливість задовільного та безпечного сексуального життя, здатність до відтворення, право чоловіків і жінок на інформацію та доступ до безпечних, ефективних, прийнятних за вартістю методів планування сім'ї та інших обраних ними методів регулювання народжуваності, що не суперечать закону, а також право на доступ до відповідних послуг з охорони здоров'я, що дають змогу жінці безпечно перенести вагітність та пологи, а батькам – створити найкращі умови для народження здорової дитини».

(Із Програми дій Міжнародної конференції з народонаселення та розвитку. Каїр, 1994 рік).

До 2050 року нас буде
25 мільйонів

Невже й справді недалекий той час, коли всі без винятку малюки народжуватимуться хворими й немічними? Коли нема кому буде доглядати й годувати старих людей? Коли так і не з'являться на українській землі мільйони нових дітей, котрі могли б стати її окрасою, розумом, силою та гордістю? Прогнози демографів не просто страшні, вони жахливі: до 2050 року нас буде 25 мільйонів… Ясна річ, ці розрахунки не забаряться стати дійсністю, якщо збережуться всі сьогоднішні негативні тенденції та реалії.

«Вони живуть у середньому 62 роки. Помирають переважно не від старості чи невиліковних хвороб, а від нещасних випадків, травм, отруєнь, які найчастіше виникають унаслідок вживання алкоголю та наркотичних речовин.

Вирізняються одними з найвищих у світі темпами зростання захворюваності на ВІЛ\СНІД та туберкульоз. З-поміж них 12 мільйонів – активні курці. Заняття спортом практикує лише кожний десятий. Третина серед них неодружені. Приблизно третина не можуть залишити по собі нащадків. Майже кожен п'ятий хворів на недугу, що передається статевим шляхом. Вони становлять 80 відсотків самогубців і переважну більшість тих, хто переніс інфаркт чи інсульт. Щороку 80 тисяч з них відходять з життя у працездатному та репродуктивному віці. «Вони» – це українські чоловіки».

Наведена цитата – з ілюстрованої листівки, випущеної за сприяння Фонду народонаселення ООН (UNFPA) в Україні. Він же провів в УНІАН і відповідну прес-конференцію «Здоров'я чоловіків в Україні. Поточний стан та перспективи», до організації якої були залучені Міністерство у справах сім'ї, молоді та спорту й Інститут демографії та соціальних досліджень НАНУ.

Нехай тільки в читача не складеться враження, нібито слід дбати лише про здоров'я представників так званої сильної статі. Просто останнім часом так склалося, що увага переважно акцентувалася на дітях і жінках. Тим самим не лише порушувалися засадничі принципи гендерної рівності, дотримуватися котрих наша держава, як і інші країни–члени ООН, зобов'язалася, підписавши ще 2000-го загальновідому Декларацію тисячоліття (одна з її пріоритетних цілей – забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків), а й випали з поля зору і широкої громадськості, а також державних і неурядових структур чимало проблем, пов'язаних із здоров'ям українських чоловіків. Тому зовсім невипадково Міністерство у справах сім'ї, молоді та спорту за підтримки UNFPA замовило згаданому академічному інституту провести дослідження, присвячене гендерним особливостям стану здоров'я населення України. Його висновки та результати навряд чи можна назвати оптимістичними.

Національна безпека
в небезпеці?

Незаперечна істина: добробут держави базується на тому, що кожен її громадянин виробляє більше, ніж потрібно йому самому. Більше працюючих – відповідно й країна багатша. А в нас рік у рік зростає кількість пенсіонерів, так звана активна частина населення дедалі меншає. Цьому, до слова, сприяє й масова трудова міграція. Людей помирає вдвічі більше, ніж народжується. Скорочується кількість дітей у родинах, зростає відсоток бездітних сімей. Причому сьогоднішній вплив на все це соціальних чинників значно менший, аніж 5–10 років тому.

На тверде переконання заступника директора Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ, професора, доктора економічних наук, члена-кореспондента НАНУ Елли ЛІбановоЇ, демографічну кризу в Україні слід пов'язувати не зі скороченням населення й навіть не з низькою народжуваністю, а передусім із надзвичайно високою смертністю чоловіків. Середній чоловік в нашій державі живе на 12-13 років менше, ніж у розвинених європейських. Майже така сама різниця в тривалості його життя порівняно з жінками (вищий показник лише в Росії). Імовірність померти в працездатному віці для вітчизняних представників сильної статі дорівнює 38 відсотків, а у віці від 40 до 60 років – 31. Вдумаймося, хіба це не моторошно – майже третина сорокарічних не доживають до пенсії?!

– Ось той бермудський трикутник, – вважає Елла Марленівна, – де ми втрачаємо демографічний потенціал, трудовий потенціал, де створюємо шалене навантаження на нашу пенсійну систему, куди не надходить потрібна кількість внесків від працюючих. Ви гадаєте, оце все в сукупності не становить загрози національній безпеці країні? У найбільш пікових групах – від 20 до 35 років – чоловіки вмирають у три з половиною рази частіше за своїх однолітків-жінок. І показник цей не змінюється, принаймні впродовж останнього двадцятиліття, як я це досліджую. Зумовлений він переважно нещасними випадками та травматизмом. Щоправда, і серцево-судинні захворювання значно помолодшали. Ми стоїмо сьогодні на порозі істотного підвищення смертності від СНІДу. І тут чоловіки попереду. А візьміть смертність від такого соціального захворювання, як туберкульоз. Лише за останні десять років вона зросла в сімнадцять разів. Цифра дуже серйозна. І це, зрозуміло, потребує адекватних зусиль і з боку держави, і з боку медичних закладів, і з боку громадськості.

Утім, допоки не усвідомимо, що передусім самі маємо дбати про своє здоров'я, доти ситуація не поліпшиться, навіть навряд чи з місця зрушиться. Хоча ще до середини шістдесятих років минулого століття тривалість життя в Україні та найпередовіших з цього погляду країнах була приблизно однакова. Але надалі потрібні були вже зусилля кожної конкретної особистості, й ось тут ми все і програли. Саме тоді й почав формуватися розрив із високоцивілізованими державами, робить висновок пані Лібанова.

Жінки невинні

«Сталий розвиток суспільства будь-якої країни значною мірою залежить від її демографічної перспективи, що визначається здатністю населення до простого відтворення. Стійка тенденція до скорочення чисельності населення в Україні внаслідок зниження рівня народжуваності та підвищення рівня загальної смертності ставить під загрозу її майбутнє й робить проблему репродуктивного здоров'я загальнонаціональною. Інтегральним показником здоров'я населення є середня очікувана тривалість життя людини, яка за період з 1990 по 2005 рік скоротилася в Україні майже на три роки, що порівняно з середньоєвропейськими показниками менше на 6,45, а з країнами Євросоюзу – на 10,39 року».

«На стан репродуктивного здоров'я населення впливає ще й така соціальна проблема, як смертність чоловіків працездатного віку, що у 3,6 разу перевищує смертність жінок, а це надзвичайно загрозливо як для функціонування сфери промислового виробництва, так і для відтворення нації. Незворотні втрати чоловічого населення в репродуктивному віці, що практично збігається з працездатним, позначаються на статевому співвідношенні в суспільстві, зумовлюючи наявність значної кількості одиноких жінок, неповних сімей та дітей-сиріт».

«Про негативні тенденції свідчить також аналіз стану здоров'я підлітків. Так, кількість захворювань серед дівчат 15–17-річного віку становить 8277,3 на 10 тис. осіб, а юнаків відповідно – 8135. …Значний вплив на репродуктивне здоров'я зазначеної категорії населення має поведінка та особисте ставлення до свого здоров'я. Негативну роль у репродуктивній поведінці підлітків та молоді відіграють порнографія, пропаганда сексуального насилля, широке рекламування шкідливих звичок (тютюнопаління, вживання алкоголю, наркотиків), що також потребує вжиття відповідних заходів з боку держави».

Усі три уривки – з Концепції Державної програми «Репродуктивне здоров'я нації на 2006–2015 роки», схваленої розпорядженням Кабміну України від 27 квітня 2006 року. Утім, не слід робити поспішний висновок, нібито названі проблеми є суто нашими, національними. Медики констатують погіршення, зокрема, репродуктивного здоров'я чоловіків у всьому світі. І якщо раніше в переважній більшості випадків подружжя не могло мати дітей через безплідність жінки, то нині в 50 відсотках випадків винні в такій ситуації представники сильної статі, а точніше – імпотенція, справжнє лихо сучасних чоловіків. Винайдені фармацевтами ліки певною мірою, звісно, допомагають, але тільки з фізіологічного боку. А в наш непростий час дедалі більшої ваги набувають психологічні чинники. Негаразди в чоловічому сексуальному житті спричиняють постійні стреси, нерідко – надмірна завантаженість роботою, іще частіше – її відсутність (відповідно до спостережень американських психологів за молодими чоловіками рівень самогубств у 40 разів вищий серед тих із них, котрі не мають роботи), нездатність забезпечити сім'ю.

Вельми важливу роль у справі народження нащадків відіграє й те, чим і як ми харчуємося. Виявляється, генетично модифікованим продуктам цілком під силу позбавити представників сильної статі головної радості життя. До схожих результатів призведе й переїдання, особливо зловживання фаст-фудом. Утім, ви часто зустрічали чоловіків, котрим упродовж усього життя вдавалося уникати стресів, харчуватися лише екологічно чистими продуктами й отримувати щомісяця не менше від датських безробітних?

 

«На сьогодні демографічна ситуація в Україні перебуває у кризовому стані, ознаками чого є низький рівень народжуваності, зниження тривалості життя (68,2 року); підвищення вірогідності смертності чоловіків у працездатному віці (близько 38 відсотків); висока порівняно з розвинутими державами смертність немовлят і дітей віком до 5 років, а також постійний масштабний міграційний відплив молоді, що негативно позначається як на чисельності та статево-віковому складі населення, так і на народжуваності. Депопуляційні процеси потребують посилення уваги до таких факторів, як підвищення середньої тривалості життя, поліпшення стану здоров'я, підвищення рівня життя, сприяння відновленню в українському суспільстві сімейних цінностей, зокрема бажання мати та виховувати дітей».

(Із «Стратегії демографічного розвитку в період до 2015 року», затвердженої Постановою Кабінету Міністрів від 24 червня 2006 року).

Рятування потопаючих – справа рук…

Фонд народонаселення ООН уже другий рік поспіль втілює в життя Програму допомоги Україні на 2006–2010 роки, важливим компонентом якої є «Залучення чоловіків до питань охорони здоров'я. Посилення потенціалу громадських організацій, що працюють у сфері гендеру в Україні». Чому саме чоловіків? Відповідь на поверхні: від них залежить 50 відсотків успіху. Однак під час реалізації попередніх програм з репродуктивного здоров'я більше уваги приділялося жіночій половині населення. При цьому з'ясувалося: чоловіче репродуктивне здоров'я потерпає від різноманітних негативних впливів так само, як і жіноче, а от сексуальне – навіть більше. І дуже багато залежить від налаштованості чоловіків на родину, на народження дітей, на правильне їх виховання.

– Репродуктивне і статеве здоров'я, – підкреслює представник UNFPA в Україні, професор, доктор медичних наук, заслужений лікар України Борис Ворник, – базове здоров'я. Це повинні усвідомити й основна маса населення (народ), і уряд. Не може, наприклад, репродуктивно нездорова мати народити здорову дитину, так само й чоловік, у котрого були порушення репродуктивно-статевої системи, не може стати батьком здорового сина чи доньки.

Опитування, проведене в Україні, засвідчило кричущу непоінформованість у порушуваних питаннях представників сильної статі. З'ясувалося, понад половина з них не змогли дати переконливу відповідь на цілу низку запитань: що погіршує репродуктивне, у тому числі сексуальне, здоров'я? як його слід берегти? чи знаєте ви установи (заклади), котрі займаються проблемами репродуктивного здоров'я? у чому полягає безпечна поведінка, безпечний секс? як і де розв'язати проблему чоловічого безпліддя? Отож інформаційно-просвітницьку ниву, хоча й зроблено вже чимало, Фонду народонаселення в Україні ще засівати й засівати.

Дозволю собі нагадати: лише десять відсотків здоров'я людини залежить від стану медичного забезпечення населення, а решта дев'яносто – від чинників, які не мають до медицини жодного стосунку. Жінки й передусім чоловіки, оскільки ситуація з ними більш кризова, мають зрозуміти, що треба себе рятувати самим, берегти своє здоров'я, бути відповідальними за свою поведінку. В Україні досить високий відсоток новонароджених із вадами або порушеннями здоров'я, зумовленими, м'яко кажучи, необачною поведінкою батьків. Це і алкоголізм, і наркотики, і перенесені інфекції, котрі передаються статевим шляхом (навіть добре вилікувані вони не дають стовідсоткової гарантії, що негативно не позначаться на нащадках).

От скажіть мені: ну хто з нас не хоче бути здоровим?! Та всі без винятку хочемо. То чому ж так мало серед нас готових докладати до цього певні зусилля? Ну нехай уже ми махнули на себе рукою (хоча отямитися ніколи не пізно), але ж і дітям не прищеплюємо повагу до здорового способу життя, продовжуючи, мов заведені, повторювати задля власного виправдання популярну ще за радянських часів приповідку: «Хто не курить і не п'є, той здоровеньким помре».

Не хворів? Отримай премію!

– А я все-таки не чекала б, поки населення саме усвідомить необхідність берегти та зміцнювати своє здоров'я, – категорично заявляє Елла Лібанова. – Влада також має певні кроки зробити. Пам'ятаєте указ Горбачова–Лігачова 1985 року і пов'язану з цим антиалкогольну кампанію? Вона дала досить яскраві результати. З одного боку, за короткий період тривалість життя чоловіків підвищилася майже на три роки, жінок – майже на рік. А з другого – всі зрозуміли: алкоголізм є справді дуже вагомою, дуже серйозною причиною передчасної смерті нашого населення. Отже, пропоную, по-перше, цілком викоренити вживання спиртних напоїв на робочому місці, а також за кермом автомобіля. По-друге, можна розробити економічний механізм стимулювання незахворюваності населення.

Скажімо, працююча людина, котра впродовж року не брала жодного лікарняного, має отримати якусь заохочувальну премію. Приміром, із того ж таки фонду страхування на випадок тимчасової непрацездатності. Схожі механізми існують у світі й досить успішно використовуються. По-третє, необхідно рішуче боротися з палінням у громадських місцях. Є в нас відповідний закон, але його ніхто не виконує і не збирається виконувати. І нарешті, по-четверте, ми маємо зосередитись на охороні праці. Мені доводиться відвідувати чимало підприємств, особливо малих, то я щиро дивуюся, вибачте за вимушений цинізм, що в нас іще надто низький рівень професійного травматизму та смертності за таких жахливих умов організації виробництва. Дотримання вимог охорони праці повинно бути так само жорстким, як у Європі, куди ми начебто намагаємось інтегруватися.

– Реалізація певних дієвих програм – це один із шляхів поліпшення ситуації, що склалася, – почули представники ЗМІ від заступника директора департаменту з питань сім'ї, начальника відділу гендерної політики Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту, кандидата економічних наук Раїси Семенець. – І нашим міністерством реалізувалася програма «Українська родина», а зараз перебуває на розгляді в Кабміні програма підтримки сім'ї до 2010 року. Програми ж, присвячені питанням репродуктивного здоров'я нації, розробляє Міністерство охорони здоров'я, вони також, очевидно, будуть прийняті. Тобто деякі кроки держава в цьому напрямі робить, але, звичайно, їх недостатньо…

Одне слово, «оптимістично». Як завжди. Чи не так?..

Автор: Наталка СЕМИВОЛОС

Архів журналу Віче

Віче №4/2016 №4
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата