Полтавщина на історичних паралелях

Нині, коли знову немало розмов про адміністративно-територіальну реформу, нам не гріх згадати й історію. Ось стара карта Полтавської губернії... Дух перехоплює! На півночі Полтавщина мала прямий вихід до нинішнього українсько-російського кордону, межуючи з Курською губернією. На півдні полтавські землі починалися по Дніпру аж від… Херсонщини. Хоча це й була невелика ділянка, однак погляньте на сучасну карту й уявіть, що Полтавщина і Херсонщина – сусіди! Ромни, Прилуки, Переяслав (Переяслав-Хмельницький), Золотоноша, Костянтиноград (Красноград) – усі ці міста теж належали до Полтавської губернії. Це нині Бориспіль – повітряні ворота країни, а 200 років тому це було окраїнне селище губернії – волосний центр Переяславського повіту.

У ХVІІІ столітті – повіт

До 1781­го Україна була поділена на полки. Та 16 вересня того року Катерина ІІ скасувала полковий поділ, як і козацтво. Україну поділили на три намісництва: Новгород­Сіверське, Київське та Чернігівське. Замість Полтавського полку створено Полтавський повіт, що увійшов до Новоросійської губернії (від назви земель на півдні України – Новоросія). До неї потрапила й частина сучасних земель Зіньківського, Кобеляцького та Кременчуцького районів. До речі, Кременчук кілька разів побував на гребені хвилі. Уперше – коли 1784­го на цілих чотири роки став центром намісництва, до якого входив і Полтавський повіт.

А вже наприкінці листопада 1796 року російський імператор Павло І видає указ, згідно з яким уся територія Полтавщини відходить до складу Чернігівської губернії, котру незабаром назвали Малоросійською.

У ХІХ столітті – губернія

1801­го Павла І задушили й на престол зійшов імператор Олександр І. Він намагається зміцнити царську адміністрацію, зорганізувавши її на військовий лад. І вже 10 березня 1802 року утворюється Малоросійське губернаторство з центрами в Полтавській та Чернігівській губерніях. Цю дату й відзначають як «день народження» Полтавської губернії. До неї належало кілька повітів, що відповідають сучасним районам області: Гадяцький, Кременчуцький, Лубенський, Пирятинський, Хорольський (через рік – ще й Зіньківський, Кобеляцький та Лохвицький) і кілька пізніше втрачених: Золотоніський (нині – Черкащина), Переяславський (Київщина), Прилуцький (Чернігівщина) та Роменський (Сумщина). Цікаво, що до Переяславського повіту входили Баришівська й Бориспільська волості – а це майже біля Києва!

У 1863 році в межах Полтавської губернії були ще й Костянтиноградський (нині – Красноградський район на Харківщині) й Миргородський повіти.

У ХХ столітті – область

Після 1917­го територіальний поділ на губернії зберігався ще кілька років. Полтавська, як і в середині ХІХ століття, була поділена на 15 повітів, а повіти – на волості.

3 липня 1920 року видано Положення про сільради, які створюються в населених пунктах, де мешкає не менш як 300 осіб. У цей період Кременчук удруге потрапив на гребінь адміністративно­територіальної хвилі: в липні було створено Кременчуцьку губернію. Її повіти: Золотоніський, Кременчуцький, Хорольський, Олександрійський (раніше належав до Херсонської губернії), Чигиринський і навіть Черкаський (!). Територія Полтавської губернії відчутно зменшилася. Та ще й 27 квітня 1921 року Переяславський повіт відійшов до Києва.

А ще через рік Кременчук разом із кількома повітами «повернувся в сім’ю». Вирішили, що окремо утримувати таку губернію економічно невигідно. Тож 1923 року площа Полтавщини становила майже 40 квад­ратних верст, а кількість населення – близько трьох мільйонів осіб!

Того ж року ухвалили урядову постанову, за якою в губернії ліквідовували повіти та волості й запроваджували округи та райони під керівництвом єдиного республіканського центру. У Полтавській губернії з 14 колишніх повітів сформували сім округів: Золотоніський, Красноградський, Кременчуцький, Лубенський, Полтавський, Прилуцький та Роменський. Кількість адміністративних органів на місцях зменшилася приблизно втричі.

Губернії в Українській РСР ліквідували 1925­го. Всю Україну поділили на 41 округ. Замість Полтавської губернії утворилося п’ять округів: Кременчуцький, Лубенський, Полтавський, Прилуцький і Роменський. Полтавщині тоді передали Машівський, Карлівський, Нехворощанський, Зачепилівський та ще кілька районів. З’явилися й такі райони, як Шишацький, Решетилівський, Котелевський, Опішнянський та ін.

З огляду на колективізацію, 1930­го також відбулися певні адміністративно­територіальні зміни: ліквідовано Машівський район, а через рік Шишацький приєднали до Диканського (нині ходять чутки, що мають зробити навпаки), Іркліївський – до Чорнобаївського тощо.

9 лютого 1932 року країна перейшла на обласний і районний поділи. В Україні створили п’ять областей: Вінницьку, Дніпропетровську, Харківську, Київську та Одеську. Полтава, Кременчук і ще низка районів увійшли до складу Харківщини. А через 10 днів було утворено ще й Чернігівську область.

1937­го відбулося розукрупнення областей. Постановою Центрального виконавчого комітету СРСР від 22 вересня 1937 року утворено Полтавську область, до якої увійшли міста Полтава, Кременчук та 45 районів.

За німців – гебіти

Майже в такому самому складі Полтавщина існувала до початку вій­ни. З вересня–жовтня 1941­го по жовтень–листопад 1943 року наші землі окупували гітлерівські загарбники, створивши так званий рейхс­комісаріат «Україна» з центром у Рівному. Він поділявся на генеральні округи, а ті – на округи (гебіти), що об’єднували по кілька районів. Територія Київщини й Полтавщини входила до генеральної округи «Київ», а власне Полтавщина була поділена на 12 гебітів.

Після визволення Полтавщині повернули довоєнний адміністративно­територіальний поділ. Але зміни тривали й надалі.

До 100­річчя від дня народження М. Гоголя – 1 березня 1952 року – Шишацький район перейменували на Гоголівський. 1954­го Згурівський і Яготинський райони передали Київщині. Того ж року утворено Черкаську область, до якої відійшли шість районів Полтавщини, зокрема й Золотоніський, Іркліївський та Чорнобаївський. Проте у складі Полтавської області залишалися й такі райони, як Великокринківський, Градизький, Кишеньківський, Комишнянський, Лазірківський, Нехворощанський, Оболонський і Сенчанський, яких від початку 1960­х років уже немає. На жаль, і населені пункти, котрі колись були районними центрами, з часом занепали й нині це просто великі селища.

Станом на 1 січня 1968 року Полтавська область розташовувалася на території площею 28,8 тис. квад­ратних кілометрів, де мешкали 1 681 тис. осіб (нині – приблизно 1 700 тис. мешканців, тож за 43 роки кількість населення зросла всього на
19 тис.). В області налічувалося 25 районів. Наразі Полтавщина перебуває в цих межах. Відтоді змінилося два покоління полтавців, котрі люблять рідний край саме таким, який він є.

Автори: Людмила ПЕРЕДЕРІЙ, Віталій СКОБЕЛЬСЬКИЙ