передплата Українською | In English

№11, червень 2015

Два життя Анелі КживоньДва життя Анелі Кживонь

Поділитися:

Як радянська пропаганда приховувала справжню біографію Героя Радянського Союзу

У її офіційній біографії, яка дотепер фігурує в різних джерелах, можна й нині прочитати, що стрілок роти автоматників жіночого піхотного батальйону імені Емілії Плятер 1-ї Польської піхотної дивізії імені Тадеуша Костюшка Анеля Тадеушівна Кживонь – єдина жінка-іноземка, удостоєна під час війни звання Героя Радянського Союзу. Однак варто лишень звернути увагу на деякі деталі навіть у тій офіційній біографії, як починають виникати сумніви: щось тут не так…

Отже, читаємо на сайті «Герои Советского Союза»: «Народилася 1925 року на хуторі поблизу села Садове (нині Монастириський район Тернопільської області). Полька. З 1939 року жила в Радянському Союзі, а коли почалася Велика Вітчизняна війна, евакуювалася до Красноярського краю, де працювала станочницею на лісозаводі в місті Канську…».

Стоп! Ніде не згадано, що
1925 року це була територія Польщі, яку лише 1939­го було приєднано до СРСР і вона увійшла до складу України. Виникають запитання: чому Анеля, живучи в СРСР, так і залишилася «іноземкою»? Чому евакуювалася аж до Красноярського краю? Як потрапила до Війська Польського?

Розгадка несподівано знайшлася в одній зі статей відомого радянського письменника Віктора Астаф’єва, який напередодні 50­річчя Перемоги написав нарис про ще одного польського героя – Збишека Доміно. Згадував він там і Анелю Кживонь: «На жаль, наші ідеологи й видавці досі перекручують її біографію, називаючи «евакуйованою», тоді як вона… репресована й жорстоко ображена, замордована нашою «гуманною» владою, яка все ще бреше й викручується, бо її злочини проти різних народів безмірні. Варто лишень подивитися на карту розселення поляків в одному тільки районі СРСР – Кансько­Єнісейському в Красноярському краї…».

Ось так із маленької згадки й почала підніматися завіса над таємницею життя Анелі Кживонь. Народилася вона в сім’ї осадника Тадеуша Кживоня – ветерана легіонів маршала Пілсудського, який воював за незалежність Польщі під час радянсько­польської війни 1919–1920 років. Цей епізод біографії «озвався» йому
1939 ро­ку, коли на ці землі прийшла радянська влада й почалися «чистки». Тоді постраждало чимало польських сімей, котрі й стали жертвами репресій. На початку 1940 року була депортована й сім’я Кживонів – спершу до Іркутської області, а потім і до Красноярського краю. До речі, цікавий факт: тут було чимало поляків, предки яких осіли на цій землі ще з часів повстання проти царату під проводом Тадеуша Костюшка – їх так само висилали свого часу до Красноярська.

І ось – нова хвиля «спецпереселенців». Жили вони під наглядом у таборі, що залишився тут від інших бідолах – таких самих спецпереселенців­українців, яких за 10 років до цього почали гнати до цих країв за відмову від вступу до колгоспів як «куркулів». З часом частина з них, відбувши термін заслання, повернулася до України, а ті, кому й надалі це було заборонено, побудували собі сяке­таке житло, залишившись працювати на лісокомбінаті в Канську. Та не довго порожніли бараки, котрі НКВС «приберіг» про всяк випадок… І ось уже «обживати» їх почали поляки!

В один із таких бараків потрапила й сім’я Кживонь. Чавунна пічка біля дверей, дерев’яні тапчани, стіни, обклеєні старими газетами, серед яких… дитячі малюнки, що залишилися тут ще від українців. На облаштування полякам дали всього три дні, а потім чоловіків відправили на сплав лісу, а жінок – на сортування дощок, утилізацію тирси. В одному з таких цехів трудилися й Анеля та Стася Кживонь.

Так минув рік. За цей час дівчатка з веселих щебетух перетворилися на вправних робітниць, яких завжди відзначали майстри. Війна не змінила звичного життя в цьому забутому Богом місці. Але й сюди за два роки добралася звістка, котра збурила поляків: почався набір до Війська Польського… Анеля була однією з перших серед жінок, хто виявив бажання вступити до армійських лав.

– Я воювати піду… За Польську! – заявила дівчина своїм рідним.

І невдовзі її таки викликали «компетентні органи». Ще за деякий час рідні вже одержали лист із Рязані, де формувалася одна з дивізій. Був травень
1943­го, коли Анеля стала солдатом другої роти автоматниць 1­го окремого батальйону імені Емілії Плятер.

Готуючись до боїв із німецько­фашистськими загарбниками, 18­річна дівчина добре опанувала бойову зброю, навчилася кидати гранати, повзати по­пластунському й навіть вести рукопашний бій. А вже в жовтні 1943 року після багатоденного маршу 1­а Польська піхотна дивізія імені Тадеуша Костюшка в складі військ 33­ї армії прибула на Західний фронт. Там поляки й прийняли своє перше бойове хрещення поблизу села Леніно Могильовської області Білорусії. Фашисти відчайдушно оборонялися, але під натиском костюшківців їм довелося відступити.

А 12 жовтня трапилося непоправне… Того дня біля села Миколаївка на Смоленщині автоматниця Анеля Кживонь із бойовими подругами супроводжувала машину з документами штабу дивізії. Але після масованого бомбардування машина загорілася, багатьох було поранено. Та дівчина не розгубилася – вона кинулася рятувати поранених, виносити документи… Машина вже ось­ось мала вибухнути, та Анеля ще і ще бігла до неї, адже там залишалися поранені… Коли витягувала останнього, брезент, що вже горів, раптом завалився на обох… Так у полум’ї вона живцем і згоріла, до кінця виконавши свій військовий обов’язок!

11 листопада 1943 року за мужність і героїзм указом Президії Верховної Ради СРСР їй було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, залишивши при цьому в офіційних паперах «іноземкою». Вона також перша жінка, удостоєна найвищої військової нагороди Польщі – Хреста військової доблесті.

Про подвиг Анелі Кживонь розповідає експозиція в Краснинському краєзнавчому музеї Смоленської області, а в Канську на міській Алеї слави 2003 року відкрито бюст польській героїні. Пам’ятник Анелі Кживонь встановлено й на її батьківщині в селі Садове на Тернопільщині.

…Ось таке коротке, але героїчне життя, про яке радянська історіографія воліла не казати всієї правди.  

Віталій СКОБЕЛЬСЬКИЙ.

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Звільнення за законом про люстрацію порушило права українських чиновників – ЄСПЛ Сьогодні, 17 жовтня

В ЄС анонсували успішне завершення епопеї з Brexit Сьогодні, 17 жовтня

Brexit: Британія і ЄС наблизилися до угоди, але деталі досі не узгодили Сьогодні, 17 жовтня

Офіційно: нова Єврокомісія не запрацює вчасно Вчора, 16 жовтня

Берлін і Париж вітають позитивні зрушення в реалізації "Мінська" Вчора, 16 жовтня

Італія запровадить новий податок для Facebook, Google та Amazon Вчора, 16 жовтня

Новий склад Єврокомісії не розпочне роботу з 1 листопада - ЗМІ Вчора, 16 жовтня

Україна та Франція домовились спільно виробляти патрульні катери Вчора, 16 жовтня

Гетманцев про нелегальний гральний бізнес: Якщо він залишиться, то ми напрасно прийшли до влади Вчора, 16 жовтня

Петро Петриченко: Пенсіонери сьогодні не потрібні українській владі Вчора, 16 жовтня